ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 травня 2012 р. Справа № 2а/0270/1749/12

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Ткачук В.О.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державної фінансової інспекції у Вінницькій області про визнання дій протиправними, скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ :

12.04.2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати наказ державної фінансової інспекції у Вінницькій області (далі - Держфінінспекція у Вінницькій області) від 15.03.2012 року № 279-о "Про звільнення ОСОБА_1."; зобов'язати відповідача вчинити дії щодо його працевлаштування згідно із вимогами чинного законодавства України; стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу; визнати протиправними дії відповідача щодо позбавлення його права на отримання щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 16 календарних днів, за період роботи з 31.01.2011 року по 30.01.2012 року в кількості 18 календарних днів та права на перенесення щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2012 року в кількості 3 календарних дні з 1 по 3 березня 2012 року; визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати йому у передбачений статтею 116 КЗпП України строк належних при звільненні сум за фактично відпрацьований час, а саме за роботу у святковий день 24 серпня 2011 року; стягнути з відповідача на його користь заподіяну незаконним звільненням моральну шкоду у розмірі 1000 грн., зобов'язавши Держфінінспекцію у Вінницькій області перерахувати дану суму на благодійні цілі.

У ході судового розгляду справи на підставі ст.ст. 51, 137 КАС України позивач ОСОБА_1 змінив (уточнив) заявлені в адміністративному позові позовні вимоги та остаточно просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо видання наказу від 15.03.2012 року № 2790о про його звільнення з посади начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області;

- визнати протиправним та скасувати наказ Держфінінспекції у Вінницькій області від 15.03.2012 року № 279-о про його звільнення з вказаної посади;

- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо його поновлення на посаді начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки шляхом ініціювання перед Державною фінансовою інспекцією України внесення змін до штатного розпису відповідача в частині створення відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки, введення посади начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки та його поновлення на посаді начальника цього відділу шляхом видання відповідного розпорядчого наказу;

- стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, строк якого рахувати починаючи з 16.03.2012 року по дату поновлення на роботі;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць;

- визнати протиправними дії Держфінінспекції у Вінницькій області щодо невиплати йому у передбачений статтею 116 КЗпП України строк належних при звільненні сум за фактично відпрацьований час -роботу у святковий день 24 серпня 2011 року, та зобов'язати відповідача провести з ним розрахунок за цей день;

- визнати протиправними дії відповідача щодо позбавлення його права на отримання щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 16 календарних днів, за період роботи з 31.01.2011 року по 30.01.2012 року в кількості 18 календарних днів та права на перенесення щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2012 року в кількості 3 календарних дні з 1 по 3 березня 2012 року;

- зобов'язати відповідача вчинити дії щодо перенесення йому щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 3 календарних дні з 1 по 3 березня 2012 року на інший період та зобов'язати відповідача надати йому щорічну основну відпустку за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 16 календарних днів, за період роботи з 31.01.2011 року по 30.01.2012 року в кількості 18 календарних днів згідно із вимогами та в порядку, визначеному чинним законодавством України;

- визнати нечинним запис за № 17 від 16.03.2012 року, внесений відповідачем до його трудової книжки НОМЕР_1 на сторінках 12-13 і зобов'язати Держфінінспекцію у Вінницькій області внести нові записи у відповідності з вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України за № 58 від 29.07.1993 року.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що в органах державної контрольно-ревізійної служби України він працював з 12.08.2003 року по 12.04.2005 року та з 31.01.2006 року по 16.03.2012 року. У період з 19.10.2010 року по дату звільнення 16.03.2012 року займав посаду начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області.

Під час його перебування у щорічній основній відпустці за період з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року, наданої на підставі наказу № 49-в від 29.02.2012 року, впродовж трьох днів, а саме 1-3 березня 2012 року, він перебував на лікарняному, що підтверджується відповідним листком непрацездатності. У зв'язку з цим 12.03.2012 року він звернувся до начальника Держфінінспекції у Вінницькій області з письмовою заявою про перенесення цих днів відпустки на інший період. Проте, листом від 16.03.2012 року № 02-09-22-16/2112 у задоволенні його заяви відмовлено. Таку відмову вважає протиправною і такою, що суперечить вимогам ч.2 ст. 80 КЗпП України та ч.2 ст. 11 Закону України "Про відпустки".

Цього ж дня, 12.03.2012 року, у присутності заступника начальника ОСОБА_3, начальника відділу кадрів ОСОБА_4, начальника відділу інспектування у сфері освіти і науки ОСОБА_5 він також звернувся до начальника Держфінінспекції у Вінницькій області із письмовою заявою про надання йому частини невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 16 календарних днів та за період роботи з 31.01.2011 року по 30.01.2012 року в кількості 18 календарних днів, яка йому відмовила, мотивуючи відмову тим, що 16.03.2012 року повинна його звільнити із займаної посади. Також йому було запропоновано ознайомитися і підписати лист від 30.12.2011 року з пропозицією про зайняття посади головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи Держфінінспекції у Вінницькій області або ж відмову від запропонованої посади. Від підписання даного листа він відмовився, оскільки відповідач наполягав на його підписанні з датою ознайомлення саме 30.12.2011 року, а не 12.03.2012 року, тобто датою фактичного ознайомлення з цим листом.

Оскільки начальником Держфінінспекції у Вінницькій області йому було відмовлено у наданні днів невикористаної щорічної відпустки, він звернувся у відділ адміністративно-господарського забезпечення з проханням зареєструвати його заяву про надання відпустки, у чому йому було відмовлено з посиланням на вказівку начальника. У зв'язку з цим 12.03.2012 року таку заяву було скеровано на адресу відповідача рекомендованим листом. 14.03.2012 року його викликав заступник начальника ОСОБА_3, який в присутності вже згаданих начальника відділу кадрів ОСОБА_4 та начальника відділу інспектування у сфері освіти і науки ОСОБА_5 повідомив про можливість надання йому щорічної основної відпустки при умові його подальшого звільнення. Таку пропозицію він відхилив, вважаючи, що його право на отримання цієї відпустки гарантується законами України і міжнародними правовими актами. Стверджує, що надання відпусток - це не право, а обов'язок роботодавця. При цьому звертає увагу на те, що дні відпустки, які він просив надати відповідача, є відпусткою за 2010-2011 роки його роботи, яка не була використана не з його вини, оскільки відпустка надавалися йому частинами і поза межами, встановленими графіками відпусток, а конкретний період відпусток з ним ніколи не узгоджувався.

Наказ Держфінінспекції у Вінницькій області від 15.03.2012 року № 279-о ОСОБА_1 вважає протиправним і таким, що грубо порушує його конституційні права та гарантії як працівника і державного службовця, посилаючись на недотримання відповідачем вимог пункту 1 статті 40 та статті 49-2 КЗпП України, зокрема, в частині попередження його про наступне звільнення із займаної посади не пізніше як за два місяці до дня звільнення з одночасною пропозицією іншої рівноцінної посади. Запропоновану йому посаду головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи не вважає рівноцінною, а навпаки такою, що дискредитує його як професійного службовця і свідчить про упереджене ставлення до нього як до працівника. При вирішенні спору в частині поновлення на роботі також просить врахувати судову практику вищих судових інстанцій України у справах цієї категорії.

Крім того, вказує на те, що в порушення вимог статті 116 КЗпП України при звільненні з роботи з ним не проведено повного розрахунку, а саме не оплачено його роботу у святковий день 24 серпня 2011 року, виконувану ним у зв'язку із чергуванням на підставі наказу від 12.08.2011 року № 140.

Втрачений заробіток просить відшкодувати за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 16.03.2012 року по дату фактичного поновлення на посаді.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення згідно із наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просить суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні вимоги позивача заперечив з підстав, викладених у наданих суду письмових запереченнях (а.с. 48-54) та пояснив, що згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 20.07.2011 року № 765 "Про утворення територіальних органів Державної фінансової інспекції", наказу Держфінінспекції України від 24.11.2011 року № 57 "Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів Державної фінансової інспекції України" з урахуванням змін, внесених наказом Держфінінспекції України від 06.12.2011 року № 76, наказу Держфінінспекції у Вінницькій області від 30.12.2011 року № 2 "Про введення в дію структури та штатного розпису Держфінінспекції у Вінницькій області", КРУ у Вінницькій області реорганізовано в Держфінінспекцію у Вінницькій області із скороченням штату працівників на 29 одиниць. Станом на 01.12.2011 року в штатному розписі КРУ у Вінницькій області було 2 відділи аудиту, а саме відділ державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, місцевих бюджетів та діяльності бюджетних установ із штатною чисельністю 10 одиниць та відділ державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки із штатною чисельністю 12 одиниць. Після реорганізації утворився один відділ - відділ державного фінансового аудиту бюджетних програм та діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки із штатною чисельністю 15 посад. Оскільки начальник відділу державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, місцевих бюджетів та діяльності бюджетних установ ОСОБА_6 мала переважне право на залишення на посаді відповідно до ст. 184 КЗпП України, як мати, яка виховує дитину віком до трьох років, і до неї не застосовувалися дисциплінарні стягнення, її кандидатура була запропонована Держфінінспекції України для погодження призначення на посаду начальника відділу державного фінансового аудиту бюджетних програм та діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки.

Керуючись ст.ст. 40, 49-2 КЗпП України ОСОБА_1 30.12.2011 року було попереджено про наступне вивільнення. При цьому просить врахувати, що у травні 2011 року був встановлений факт нездійснення позивачем належного контролю за роботою працівників очолюваного ним відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області, у зв'язку з чим його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності. 16.01.2012 року ОСОБА_1 в присутності в.о. першого заступника начальника Держфінінспекції у Вінницькій області ОСОБА_3, начальника відділу кадрів ОСОБА_4 та заступника начальника відділу правової роботи ОСОБА_2 було запропоновано посаду головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи Держфінінспекції у Вінницькій області та вручено лист-пропозицію, від підписання якого позивач відмовився, мотивуючи це тим, що йому потрібен час для прийняття рішення щодо запропонованої посади та відпустка. Також він зазначив, що після прийняття рішення підпише лист-пропозицію та поверне його до відділу кадрів. За результатами цієї розмови складено акт про запропонування посади від 16.01.2012 року. Оскільки в період з 17 січня по 10 лютого 2012 року ОСОБА_1 перебував у щорічній відпустці на підставі наказу від 16.01.2012 року за № 11-в, а у подальшому перебував на лікарняному і не повернув до відділу кадрів лист-пропозицію та не подав заяву про переведення на запропоновану йому посаду, 12.03.2012 року в черговий раз у присутності першого заступника начальника Держфінінспекції ОСОБА_3, начальника відділу кадрів ОСОБА_4 та начальника відділу інспектування у сфері освіти і науки (голови профкому) ОСОБА_5 позивачу було задано питання про рішення, яке він прийняв щодо зайняття запропонованої йому 16.01.2012 року посади головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи Держфінінспекції у Вінницькій області, на що ОСОБА_1 відповів, що від цієї посади відмовляється. При цьому від підпису листа-пропозиції він відмовився, зазначивши, що він його загубив, що підтверджується відповідним актом. При вирішенні справи просить врахувати, що як на час звільнення позивача з роботи, так і станом на даний час в структурі Держфінінспекції у Вінницькій області відсутні вакантні посади, що є рівнозначними з посадою, яку він займав в КРУ у Вінницькій області.

Також вважає безпідставними покликання ОСОБА_1 на порушення відповідачем його права на відпустки, оскільки згідно із ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки. Крім того, при розгляді заяви позивача від 12.03.2012 року про надання відпустки з ним було проведено співбесіду, у ході якої з'ясовано, що подаючи таку заяву він не мав на увазі наступне звільнення з роботи, що вказує на дотримання Держфінінспекцією у Вінницькій області вимог ч.1 ст. 3 вищевказаного Закону. Тому, враховуючи законність звільнення ОСОБА_1 у зв'язку із скороченням штату працівників, йому правомірно виплачено компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 16 календарних днів та за період роботи з 31.01.2011 року по 30.01.2012 року в кількості 18 календарних днів.

Щодо перенесення частини щорічної основної відпустки позивача за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 3 календарних дні з 1 по 3 березня 2012 року на інший період зазначає, що відпустка в кількості 3 календарних дні надана ОСОБА_1 згідно із наказом від 29.02.2012 року № 49-в на підставі поданої ним заяви від 29.02.2012 року. При цьому, відповідно до листка непрацездатності серії АВУ № 395362 причиною непрацездатності позивача є необхідність догляду за дитиною віком до трьох років. Проте, дана обставина не заважала ОСОБА_1 29.02.2012 року, тобто під час перебування на лікарняному, особисто подати заяву про надання йому відпустки, що ставить під сумнів необхідність його перебування на лікарняному. Крім того, на виконання наказу про надання відпустки позивачу було надано та оплачено 3 календарні дні відпустки з 1 по 3 березня 2012 року та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати. Таким чином, ОСОБА_1 використав своє право на відпустку та отримав матеріальну допомогу на оздоровлення, а оскільки період його тимчасової непрацездатності з 1 по 3 березня 2012 року не підлягає оплаті, підстави для перенесення частини щорічної відпустки на інший термін відсутні.

Також заперечує позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача у зв'язку з неоплатою належних ОСОБА_1 при звільненні з роботи сум за фактично відпрацьований час, а саме 24 серпня 2011 року, посилаючись на те, що чергування необхідно відрізняти від виконання працівником його звичайних трудових обов'язків на змінних роботах, на роботах, що виконуються за графіком у вихідні, святкові (неробочі) дні, в нічний час. Вказує на те, що залучення працівників до чергування регулюється постановою Секретаріату ВЦРПС від 02.04.1954 року № 233 "Про чергування на підприємствах і в установах", яка діє в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу СРСР" від 12.09.1991 року № 1545 в частині, яка не врегульована законодавством України. Відповідно до цієї постанови чергування працівників полягає в обов'язку працівника знаходитися на визначеному роботодавцем робочому місці з метою вирішення невідкладних питань, не пов'язаних з трудовими обов'язками цього працівника, а також передачі інформації. Тривалість чергування або роботи разом із чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу. Якщо ж працівник залучається до чергування у вихідний чи святковий день, йому повинен бути наданий відгул протягом найближчих 10 днів. Тривалість відгулу повинна дорівнювати тривалості чергування. Графік чергування затверджується роботодавцем. Залучення працівників до чергування провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця. Згідно із наказом КРУ у Вінницькій області від 12.08.2011 року за № 140 "Про організацію чергування в КРУ у Вінницькій області" установлено, що 24 серпня 2011 року чергує начальник відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки ОСОБА_1 При цьому, пунктом 2 даного наказу позивачу відповідно до поданої ним заяви надається інший день відпочинку. Станом на 16.03.2012 року від ОСОБА_1 заяви про надання дня відпочинку у зв'язку із чергуванням у неробочий день 24.08.2011 року не надходило, а оскільки за чергування у цей день надається відгул і в табелі обліку використання робочого часу години чергування не зазначаються, чергування позивача у вказаний святковий день оплаті не підлягає.

Представник відповідача ОСОБА_2, будучи допитаним за його згодою як свідок згідно із ч.1 ст. 76 КАС України, пояснив, що 16.01.2012 року в кабінеті заступника начальника Держфінінспекції у Вінницькій області ОСОБА_3, у присутності начальника відділу кадрів ОСОБА_4 та самого ОСОБА_3, позивачу було вручено лист з пропозицією його призначення на посаду головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи у зв'язку з реорганізацією КРУ у Вінницькій області. Даний лист ОСОБА_1 отримав, однак, від його підписання відмовився, мотивуючи це тим, що йому потрібен час для прийняття рішення щодо запропонованої посади. Також він попросив надати йому відпустку, пообіцявши після виходу з неї підписати лист-пропозицію і повідомити про своє рішення, чого у подальшому не зробив. Повністю підтримує факти, зафіксовані в акті від 16.01.2012 року про запропонування посади ОСОБА_1

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо обставин оформлення акту від 16.01.2012 року про запропонування позивачу посади надали пояснення, аналогічні до тих, що надав свідок ОСОБА_2, та повністю підтримали зазначені у цьому акті відомості.

Свідок ОСОБА_4, яка працює на посаді начальника відділу кадрів Держфінінспекції у Вінницькій області, також додатково пояснила, що 30.12.2011 року, тобто в останній робочий день відповідного року, усім працівникам КРУ у Вінницькій області, в тому числі ОСОБА_1, було вручено попередження про можливе наступне звільнення у зв'язку із проведенням процесу реорганізації та скороченням штату працівників. Внесення пропозиції іншої роботи чи посади було вирішено перенести на наступні робочі дні, оскільки 30.12.2011 року це зробити було неможливо. 03.01.2012 року вона особисто дала позивачу лист-пропозицію про призначення на посаду головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи, однак він її у відділ кадрів не повернув і це був єдиний випадок неповернення такого листа серед усіх працівників. Потім ОСОБА_1 перебував на лікарняному і вийшов на роботі тільки 16.01.2012 року. Цього ж дня вона нагадала йому про необхідність повернення листа-пропозиції з відміткою про згоду на запропоновану посаду чи відмову від неї, на що позивач відповів, що такого листа йому ніхто не вручав. У зв'язку з цим його було запрошено до заступника начальника ОСОБА_3, в кабінеті якого мали місце події, відображені в акті від 16.01.2012 року. Крім того, повністю підтримала факти, зафіксовані в акті від 12.03.2012 року про відмову ОСОБА_1 від запропонованої посади, та підвтердила, що того дня у кабінеті начальника Держфінінспекції у Вінницькій області позивач відмовився від запропонованої йому 16.01.2012 року посади та від підписання листа-пропозиції, зіславшись на те, що він його загубив. Також пояснила, що станом на 16.01.2012 року та 16.03.2012 року рівнозначною посаді начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області, яку обіймав ОСОБА_1, у Держфінінспекції у Вінницькій області була посада начальника відділу державного фінансового аудиту бюджетних програм та діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки, на яку 10.01.2012 року була призначена ОСОБА_6., яка згідно із ст. 184 КЗпП України мала переважне право на призначення. Тому позивачу було запропоновано іншу посаду, а саме посаду головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи, яка відповідала його професії та спеціальності.

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_3 та начальник відділу інспектування у сфері освіти і науки (голова профкому) ОСОБА_5 повністю підтримали зафіксовану актом від 12.03.2012 року відмову ОСОБА_1 від запропонованої посади та викладені у ньому обставини.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 та оцінивши інші докази, які є у справі, суд приходить до переконання, що заявлений адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів.

Встановлено, що на підставі наказу Держфінінспекції у Вінницькій області № 279-о від 15.03.2012 року позивач ОСОБА_1 з 16 березня 2012 року звільнений з посади начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області у зв'язку з реорганізацією та скороченням штату відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 62).

Процедура реорганізації Головного контрольно-ревізійного управління України та його територіальних органів проведена на виконання Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" та постанови Кабінету Міністрів України № 765 від 20.07.2011 року "Про утворення територіальних органів Державної фінансової інспекції" і передбачає перетворення відповідних органів державної контрольно-ревізійної служби на Державну фінансову інспекцію України та її територіальні органи на місцях, зокрема КРУ у Вінницькій області на Держфінінспекцію у Вінницькій області (а.с. 71-89).

У зв'язку із проведенням такої реорганізації, відповідно до наказу Держфінінспекції України № 57 від 24.11.2011 року "Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів Державної фінансової інспекції України", з урахуванням змін, внесених наказом Держфінінспекції України від 06.12.2011 року № 76, та наказу Держфінінспекції у Вінницькій області від 30.12.2011 року № 2 "Про введення в дію структури та штатного розпису Держфінінспекції у Вінницькій області", гранична чисельність працівників Держфінінспекції у Вінницькій області скорочена на 29 одиниць (а.с. 97-107).

Зокрема, як встановлено судом, станом на 01.12.2011 року в штатному розписі КРУ у Вінницькій області (а.с. 122-126) було 2 відділи аудиту, а саме відділ державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм, місцевих бюджетів та діяльності бюджетних установ із штатною чисельністю 10 одиниць та відділ державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки із штатною чисельністю 12 одиниць, начальником якого з 19.10.2010 року призначено позивача ОСОБА_1

Після реорганізації КРУ у Вінницькій області на базі вказаних відділ утворився один відділ, а саме відділ державного фінансового аудиту бюджетних програм та діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки Держфінінспекції у Вінницькій області із штатною чисельністю 15 посад, начальником якого наказом № 62-о від 10.01.2012 року призначено ОСОБА_6 При цьому було враховано відсутність у вказаної особи порівняно з позивачем дисциплінарних стягнень та переважне право на залишення на роботі з огляду на визначені статтею 184 КЗпП України гарантії для жінок, які виховують дітей віком до трьох років (а.с. 177, 187, 203).

Таким чином, відділ державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області у структурі новоутвореної Держфінінспекції у Вінницькій області не передбачався, а посада начальника даного структурного підрозділу, яку займав позивач ОСОБА_1, підлягала скороченню.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААВ № 096182, Держфінінспекція у Вінницькій області як юридична особа публічного права зареєстрована 30.12.2011 року (а.с. 100).

Відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Перевіряючи дотримання відповідачем вищезазначених вимог трудового законодавства, суд не вбачає підстав для висновку про їх порушення.

Так, позивач ОСОБА_1 про можливе наступне звільнення з роботи у зв'язку з реорганізацією КРУ у Вінницькій області та скороченням штату працівників був попереджений 30.12.2011 року, про що особисто підписався (а.с. 65).

Крім того, йому було запропонована іншу посаду в Держфінінспекції у Вінницькій області, а саме посаду головного контролера-ревізора відділу організаційної роботи, яка, на думку суду, відповідає його професії, спеціальності та попередній трудовій діяльності в органах державної контрольно-ревізійної служби України (а.с. 108-115, 145-153).

Лист з пропозицією про призначення на вказану посаду позивачу було вручено 16.01.2011 року, тобто з дотриманням передбаченого статтею 49-2 КЗпП України строку попередження про наступне звільнення, яке відбулося 16.03.2012 року. При цьому суд не приймає до уваги покликання ОСОБА_1 на те, що відповідну посаду йому було запропоновано тільки 12.03.2012 року, оскільки вони повністю спростовуються наявними у матеріалах справи письмовими доказами (а.с. 63-64, 184-185, 188) та показаннями допитаних у судовому засіданні свідків, з яких вбачається, що лист-пропозицію позивачу було вручено саме 16.01.2012 року, однак, від його підпису він відмовився, мотивуючи свою відмову тим, що для прийняття рішення щодо запропонованої посади йому потрібен час (акт від 16.01.2012 року "Про запропонування посади ОСОБА_1.").

Факт відмови позивача від запропонованої йому посади також безспірно встановлений у ході судового розгляду справи і, окрім показань свідків, підтверджується актом від 12.03.2012 року "Про відмову ОСОБА_1 від запропонованої посади" (а.с. 188), відповідно до якого позивач відмовився від запропонованої йому 16.01.2012 року посади та від підписання листа-пропозиції, зазначивши, що він його загубив.

За таких обставин суд приходить до висновку, що Держфінінспекцією у Вінницькій області на виконання вимог трудового законодавства, зокрема положень статті 49-2 КЗпП України, перед звільненням ОСОБА_1 із займаної посади на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України було вжито усіх необхідних заходів для його працевлаштування на тому ж підприємстві, в установі, організації, а відмова позивача від запропонованої йому посади ґрунтувалася на його особистому волевиявленні.

Одночасно суд вважає необхідним зазначити, що в Держфінінспекції у Вінницькій області рівнозначною посаді начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки, яку займав ОСОБА_1 в КРУ у Вінницькій області, була посада начальника відділу державного фінансового аудиту бюджетних програм та діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки, на яку 10.01.2012 року була призначена інша особа, а отже відповідач об'єктивно не міг запропонувати йому саме таку посаду, на чому наполягає позивач.

Крім того, статтею 49-2 КЗпП України на роботодавця не покладено обов'язку пропонувати працівникові рівнозначну роботу, а лише іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, яка б відповідала його професії чи спеціальності.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У ході судового розгляду адміністративної справи відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, доведено законність звільнення ОСОБА_1 із займаної посади у зв'язку із проведенням реорганізації КРУ у Вінницькій області та скороченням чисельності штату працівників, а також належними доказами підтверджено відмову позивача від переведення на іншу роботу, його попередження про наступне звільнення за два місяці і дотримання норм трудового законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

З огляду на викладене суд не вбачає достатніх правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Держфінінспекції у Вінницькій області за № 279-о від 15.03.2012 року про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання державного сектору економіки КРУ у Вінницькій області відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, а тому у задоволенні вимог позивача у цій частині та інших, пов'язаних із ними вимог слід відмовити.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір в частині невиплати позивачу ОСОБА_1 у передбачений статтею 116 КЗпП України строк належних при звільненні сум за роботу у святковий день 24 серпня 2011 року та зобов'язаня відповідача провести з ним розрахунок за цей день, суд виходить з наступних мотивів.

Згідно із частинами 1, 2 статті 30 Закону України "Про державну службу" тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом. Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства.

Статтею 73 КЗпП України визначені святкові та неробочі дні. Відповідно до ч.3 та 4 цієї статті у святкові та неробочі дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи, організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення. У ці дні допускаються роботи із залученням працівників у випадках та в порядку, передбачених статтею 71 цього Кодексу. Робота у зазначені дні компенсується відповідно до статті 107 цього Кодексу.

Згідно із ст. 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Таким чином, у розумінні положень трудового законодавства робота у святкові, вихідні та неробочі дні - це робота працівника на своєму робочому місці з виконанням своїх звичайних трудових обов'язків.

Залучення ж працівників до чергування регулюється постановою Секретаріату ВЦРПС від 02.04.1954 року № 233 "Про чергування на підприємствах і в установах", яка відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу СРСР" від 12.09.1991 року № 1545 діє в Україні в частині, яка не врегульована законодавством України.

Враховуючи те, що на даний час відсутній акт законодавства України про встановлення іншого порядку компенсації працівникам чергування у вихідні, святкові та неробочі дні, суд вважає необхідним при розгляді справи застосувати саме вищевказаний нормативний акт.

Відповідно до цієї постанови чергування працівників полягає в обов'язку працівника знаходитися на визначеному роботодавцем робочому місці з метою вирішення невідкладних питань, не пов'язаних з трудовими обов'язками цього працівника, а також передачі інформації. Тривалість чергування або роботи разом із чергуванням не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу. Якщо ж працівник залучається до чергування у вихідний чи святковий день, йому повинен бути наданий відгул протягом найближчих 10 днів. Тривалість відгулу повинна дорівнювати тривалості чергування. Графік чергування затверджується роботодавцем. Залучення працівників до чергування провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) роботодавця.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 140 від 12.08.2011 року "Про організацію чергування в КРУ у Вінницькій області" та відповідно до затвердженого цим наказом графіку чергувань (а.с. 55-56) ОСОБА_1 з метою забезпечення оперативного вирішення невідкладних питань, пов'язаних із діяльністю КРУ у Вінницькій області, здійснював чергування у святковий день 24.08.2011 року. При цьому, пунктом 2 даного наказу визначено, що позивачу відповідно до поданої ним заяви надається інший день відпочинку.

Частиною 2 статті 30 Закону України "Про оплату праці" визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Як передбачено наказом Міністерства статистики України за № 253 від 09.10.1995 року "Про затвердження типових форм первинного обліку", що діяв до 01.01.2009 року, облік використання робочого часу здійснюється за кожну зміну в табелі, який відкривається щомісячно на працюючих цеху (відділу), дільниці тощо. Табель являє собою іменний список працівників цеху (відділу), дільниці тощо та ведеться окремо по категоріях, а в межах категорій працюючих - в порядку табельних номерів або алфавітному порядку. Табель складається (готується) за два-три дні до початку розрахункового періоду на підставі табеля за минулий місяць. Записи в табель на підставі належно оформлених документів по обліку особового складу: наказу (записок) про прийом, переведення, звільнення. Облік явок на роботу та використання робочого часу здійснюється в табелі або методом суцільної реєстрації, а саме: відмітки всіх прибулих, які запізнилися і т.д. або шляхом реєстрації тільки відхилень (неявок, запізнень тощо). Табелі обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати форми №№ П-12 та П-13 застосовуються для обліку використання робочого часу всіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням працюючими встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час, розрахунку заробітної плати, а також для складання статистичної звітності з праці. Складаються в одному примірнику уповноваженою на те особою. Після відповідного оформлення передаються в бухгалтерію. Відмітки у табелі про причини неявок на роботу чи про фактично відпрацьований час, про роботу в надурочний час чи інші відхилення від нормальних умов роботи повинні бути зроблені тільки на підставі документів, оформлених належним чином (листок непрацездатності тощо).

З 1 січня 2009 року наказом Державного комітету статистики України № 489 від 05.12.2008 року "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці" запроваджена нова форма № П-5 табеля обліку використання робочого часу, яка передбачає відображення режиму роботи та відпочинку працівників.

З табелю обліку робочого часу працівників КРУ у Вінницькій області за серпень 2011 року вбачається, що години чергування позивача у святковий день 24.08.2011 року як робочі не зазначені і цей день, як і іншим працівникам, облікований йому як вихідний день (а.с. 183).

Таким чином, оскільки станом на день звільнення ОСОБА_1 з роботи на адресу відповідача від нього не надходило заяви про надання дня відпочинку у зв'язку із чергуванням 24.08.2011 року, а в табелі обліку робочого часу такий день не значиться, суд приходить до переконання про відсутність підстав для його оплати позивачу при звільненні з роботи.

Правомірність цієї позиції додатково підтверджується листом Міністерства праці та соціальної політики України за № 89/13/116-10 від -2.04.2010 року (а.с. 205).

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій відповідача щодо ненадання йому на підставі заяви невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року в кількості 16 календарних днів та за період роботи з 31.01.2011 року по 30.01.2012 року в кількості 18 календарних днів, суд виходить з таких міркувань.

Згідно із ч.1 ст. 83 КЗпП України та ч.1 ст. 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Як встановлено судом, на виконання пункту 2.1 наказу Держфінінспекції у Вінницькій області № 279-о від 15.03.2012 року при звільненні ОСОБА_1 з роботи йому виплачено грошову компенсацію за невикористаних 50 календарних днів відпустки, в тому числі і тих, про надання яких він звернувся із заявою від 12.03.2012 року (а.с. 62, 68, 163).

При цьому суд не вбачає порушень прав позивача внаслідок виплати такої грошової компенсації, оскільки вона була проведена у зв'язку із законним звільненням та у відповідності до вимог чинного трудового законодавства.

Під час розгляду справи також встановлено, що у 2010-2011 рр. щорічні основні відпустки надавалися ОСОБА_1 згідно із затвердженими графіками відпусток працівників апарату КРУ у Вінницькій області, з якими він був ознайомлений, та тієї тривалості, яка відповідала його заявам про відпустку (а.с. 131-143, 175-176). До того ж, щорічна відпустка надавалася позивачу і напередодні звільнення з роботи, а саме з 17 січня по 10 лютого 2012 року та з 1 по 3 березня 2012 року (а.с. 61, 144), тобто вже у період дії двомісячного строку попередження про наступне вивільнення, що додатково свідчить про безпідставність його покликання на порушення відповідачем його права на відпустку і упередженість при вирішенні пов'язаних із нею питань.

Крім того, оскільки заява ОСОБА_1 від 12.03.2012 року про відпустку не була заявою про надання невикористаної відпустки з наступним звільненням, що підтверджується протоколом співбесіди від 14.03.2012 року (а.с. 184-185), суд не вбачає у ненаданні позивачу днів невикористаної відпустки на підставі цієї заяви порушення статті 3 Закону України "Про відпустки", якою передбачено право працівника на відпустку у разі звільнення з роботи.

З огляду на викладене позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Разом із тим, на думку суду, при звільненні ОСОБА_1 відповідачем не дотримано положень ст.ст. 80, 83, 116 КЗпП України та ст. 11 Закону України "Про відпустки".

Так, встановлено, що під час перебування у щорічній основній відпустці за період з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року тривалістю 3 календарних дні з 1 по 3 березня 2012 року, яка була надана на підставі наказу № 49-в від 29.02.2012 року (а.с. 61), ОСОБА_1 перебував на лікарняному, який засвідчений листком непрацездатності серії АВУ № 395362 (а.с. 66). Даний листок непрацездатності був наданий позивачем у Держфінінспекцію у Вінницькій області після виходу з відпустки, що не заперечується відповідачем.

Згідно із п.1 ч.2 ст. 80 КЗпП України щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена у разі тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом (ч.4 ст. 80 КЗпП України).

Норми аналогічного змісту містяться у статті 11 Закону України "Про відпустки".

Отже, дні щорічної основної відпустки, під час яких працівник перебував на лікарняному, законодавець розглядає як невикористані дні щорічної відпустки, які підлягають перенесенню на інший період.

Разом із тим, на переконання суду, у разі якщо таке перенесення невикористаних днів щорічної відпустки фактично не відбулося у зв'язку із звільненням працівника з роботи, ці дні невикористаної відпустки повинні бути компенсовані роботодавцем з урахуванням вимог ч.1 ст. 83 КЗпП України.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.

Проте, позивачу ОСОБА_1 при звільненні з роботи відповідачем невиплачено грошової компенсації за три календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період з 31.01.2010 року по 30.01.2011 року, впродовж яких він перебував на лікарняному і які не були йому перенесені згідно із п.1 ч.2 ст. 80 КЗпП України.

Враховуючи наведене, з метою захисту порушених прав та інтересів позивача, на підставі ч.2 ст. 11 КАС України суд вважає необхідним вийти за межі заявлених позовних вимог та зобов'язати Держфінінспекцію у Вінницькій області нарахувати і виплатити йому грошову компенсацію при звільненні з роботи за вищевказані дні невикористаної щорічної відпустки.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Відповідно до положень статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).

Згідно із ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч.3 ст. 2 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень (дій, бездіяльності) і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що заявлений ОСОБА_1 адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наведених вище мотивів.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення таких витрат сторонами.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність державної фінансової інспекції у Вінницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з роботи грошової компенсації за три календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період з 31 січня 2010 року по 30 січня 2011 року.

Зобов'язати державну фінансову інспекцію у Вінницькій області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні з роботи за три календарні дні невикористаної щорічної відпустки за період з 31 січня 2010 року по 30 січня 2011 року.

У задоволенні решти позовних вимог -відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович