ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"16" червня 2006 р. | Справа № 11/160-06-4370 |
За позовом: Одеської залізниці.
До відповідач: Білгород-Дністровського морського торговельного порту.
про стягнення 34 503,19 грн.
Суддя Власова С.Г.
Представники:
від позивача: Тіхонов Р.І., Перекресту І.С., Брігінець С.О. (за довіреністю);
від відповідача: Авдєєнко В.І., Кондратьєва Л.Б., Терновий Д.І., Кулаков О.В. (за довіреністю);
СУТЬ СПОРУ: 11.05.2006 р. за вх. № 5353 Одеська залізниця (далі –Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Білгород-Дністровського морського торговельного порту (далі –Відповідач) заборгованості за надані послуги в сумі 34503, 18 грн.
Позивач на позовних вимогах наполягає, 15.06.2006 р. за вх. № 12698 надав доповнення до позовної заяви.
Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву (вх. № 11705 від 31.05.2006 р.).
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, суд встановив:
Позивач зазначає, що у листопаді 2005 р. на станцію Білгород-Дністровський Одеської залізниці на адресу Білгород-Дністровського морського торгівельного порту прибували вагони з вантажем. При подачі та збиранні вагонів з фронтів навантаження (вивантаження) згідно мирової угоди до договору №ОД/М-05-бООд-НЮ від 04.10.2005 р., Позивач своїми силами здійснював перевід стрілок, які знаходяться на балансі Відповідача (Білгород-Дністровського морського торгівельного порту).
Відповідно до зазначеної мирової угоди до договору факт виконаних робіт по переводу стрілок оформлюється щодекадним актом виконаних робіт у двох примірниках, який складає відповідальний представник Одеської залізниці і підтверджується відповідальним працівником порту.
Позивач вказує, що за три декади листопада у порт подано 1239 вагонів, переведено 1745 стрілочних переводів, у зв’язку з чим нараховано 34503,19 грн., у т.ч. ПДВ 5750,41 грн.
Згідно до умов мирової, угоди до договору №ОД/М-05-600д-НЮ від 04.10.2005 р. Одеська залізниця склала Акти від 17.11.2005 р., 22.11.2005 р., 01.12.2005 р. про виконані роботи, які направила Відповідачу. Відповідач зазначені акти повернув з зауваженнями та відмовився від сплати виконаних роботи.
Позивач наполягає на тому, що ним належним чином виконані зобов'язання передбаченні ч.3 п.7.4 мирової угоди до договору №ОД/М-05-600д-НЮ від 04.10.05року, вважає безпідставною відмову Відповідача від сплати виконаних робіт, у зв'язку з чим звернувся до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів.
Позивач 15.06.2006 р. за вх. № 12698 надав доповнення до позовної заяви, в яких зазначає, що відповідно до п. 26 Тарифного керівництва № 1, затвердженого Наказом Кабінету Міністрів України від 15.11.1999 р. розрахунки за роботи й послуги, пов'язані з перевезенням вантажів і пошти, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними тарифами. Вільні тарифи визначаються, виходячи з кон’юнктури ринку, якості і споживчих властивостей робіт і послуг. У вільних тарифах враховується собівартість виробництва і прибуток без обмеження рівня рентабельності. При реалізації послуг за вільними тарифами підприємство самостійно визначає методи погодження відпускного тарифу: підписання протоколу, погодження за допомогою засобів зв'язку тощо, виходячи з умов реалізації (кількості споживачів, терміновості реалізації та ін.)
Позивач вказує, що тариф на утримання, обслуговування та перевід стрілок розташованих на коліях вітковласників на Одеській залізниці складає 37,39 грн. та визначається Калькуляцією, складеною на підставі Методичних рекомендацій по визначенню договірних (вільних) тарифів на вантажні перевезення, роботи та послуги, що виконуються залізницями України (Укрзалізницею) 1999 р.
Позивач вважає, що на час підписання мирової угоди 29.09.2005 р., яка затверджена ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.09.2005 р. у справі № 15/237-05-6808 Відповідач знав або повинен був знати, що Одеською залізницею встановленні тарифи на перевід стрілок розташованих на коліях вітковласників, та з огляду на викладене вважає посилання Відповідача на неузгодженість тарифів є необґрунтованими.
Відповідач проти позовних вимог заперечує з підстав викладених у запереченнях на позовну заяву за вх. № 11705 від 31.05.2006 р., вважає, що позовні вимоги суперечать, як умовам наявних між сторонами договірних відносин, так і фактичним обставинам справи та вказує, що 29.09.2005 р., між сторонами був укладений договір на обробку вагонів з вантажами. Умови договору були визначені з урахуванням Зразкового договору, що є Додатком № 3 до п. 2.1. Правил обслуговування залізничних під’їзних колій, затверджених Міністерством транспорту та зв'язку України № 644 від 21.11.2000 р.
Відповідач зазначає , що він, розцінює спірні платежі не як оплату за послуги, а як додатковий збір, що вбачається із самого п. 7.4. договору, а також накопичувальних карток.
У зв'язку з наявними розбіжностями, договір був укладений у господарському суді шляхом підписання Мирової угоди, яку було затверджено ухвалою господарського суду у справі № 15/237-05-6808.
Відповідач наполягає на тому, що додаткові умови, внесені Позивачем у п.7.4. Договору, передбачали оплату послуг з переводу стрілок за договірними тарифами, але до теперішнього часу Позивач тарифи з Відповідачем не погодив, про що неодноразово вказувалось в Актах від 17.11.2005 р., від 22.11.2005 р., від 01.12.2005р ., на які посилається Позивач. Доповнення у п. 7.4. Договору внесені Позивачем без додатка до договору та угоди про встановлення цін, на дату підписання договору.
Відповідач зазначає, що недосягненні угоди про ціну та послуги, після укладення договору, суперечка про ціну не може розглядатися в судовому порядку та згідно до п.2. ст. 189 ГК України, ціна обов'язково повинна вказуватися в господарському договорі, оскільки вона є істотною умовою договору.
Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.05.2005 р. затверджено мирову угоду у справі № 15/237-05-6808, якою затверджено Договір між Одеською залізницею та Білгород-Дністровським морським торговельним портом. Ухвала сторонами не оскаржувалась та набула законної сили.
Частиною 3 п. 7.4. зазначеного договору встановлено, що при подачі та забиранні вагонів з фронтів навантаження (вивантаження) Залізниця своїми силами здійснює перевід стрілок, які знаходяться на балансі Порту, за що Порт сплачує Залізниці збір згідно договірного тарифу. Факт виконання робіт по переводу стрілок оформляється щодекадним актом виконаних робіт у двох примірниках, який складає відповідальний представник Залізниці і підтверджується відповідальним працівником Порту.
Отже зі змісту зазначеного пункту вбачається, що Відповідач повинен розраховуватись з Позивачем за договірним тарифом на підставі актів виконаних робіт.
Відповідач вказує, що зазначений збір сторонами не узгоджено. Позивач проти тверджень позивача заперечує, посилаючись на п. 26 Тарифного керівництва № 1, затвердженого Наказом Кабінету Міністрів України від 15.11.1999 р.
Судом не приймаються до уваги твердження Позивача щодо узгодженості збору передбаченого ч.3. п. 7.4. Договору з огляду на наступне.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 Цивільного Кодексу України).
Статтею 903 Цивільного Кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З огляду на викладене встановлення в договорі розміру збору, зазначеного в ч.3 п.7.4. Договору є істотною умовою Договору. Оскільки самим Договором розмір цього збору не передбачено, то враховуючи приписи ст.654 Цивільного кодексу України розмір цього збору може бути визначено в письмовій формі, зокрема, в додатку до Договору, специфікації, протоколі, чи в іншому документі, належним чином оформленому, підписаному та скріпленому печатками сторін.
Крім того в примітці до п. 26 Тарифного керівництва № 1, затвердженого Наказом Кабінету Міністрів України від 15.11.1999 р. зазначено, що при реалізації послуг за вільними тарифами підприємство самостійно визначає методи погодження відпускного тарифу: підписання протоколу, погодження за допомогою засобів зв’язку тощо. Отже з наведеного вбачається що при погодженні повинно бути взаємне волевиявлення сторін, щодо погоджуваного тарифу.
Згідно ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарсько процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем не надано належних доказів погодження з Відповідачем збору, встановленого ч.3. п.7.4. Договору, отже його посилання на те, що Відповідач знав або повинен був знати, що Одеською залізницею встановленні тарифи на перевід стрілок розташованих на коліях вітковласників є необґрунтованими та безпідставними.
Крім того, підставою для розрахунку за договірним тарифом є акти виконаних робіт які складає відповідальний представник Залізниці і підтверджується відповідальним працівником Порту, але всі надані сторонами акти підписано Відповідачем з запереченням (оговоркою), таким чином вони не можуть прийматися судом як належні докази виконання робіт.
Згідно ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарсько процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, позовні вимоги Одеської залізниці про стягнення з Білгород-Дністровського морського торговельного порту заборгованості за надані послуги у розмірі 34503,19 грн. задоволенню не підлягають, як необґрунтовані, не підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.
Судові витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок позивача, згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44, 49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Власова С.Г.
Рішення підписане 23.06.2006 р. в порядку ст. 85 ГПК України.
Суддя Власова С.Г.