ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

______________________________________________________________

01010,  м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“05” липня 2006 р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                               Конюшка К.В.

суддів:                       Ланченко Л.В.

                             Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

при секретарі:  Ткачук Н.В.

за участю представників:

позивача: Зікратого А.В.

відповідача-1: Жаренка В.Ф.

відповідача-2: не явка

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2004р.  

у справі  №  8/235-04

за позовом                Державної податкової інспекції в м. Суми

до                                1. Приватного виробничо-торгівельного підприємства «Ле-Ар»

                                    2. Приватного підприємця ОСОБА_1

про                             визнання недійсною угоди

В С Т А Н О В И В :

В червні 2004 року Державна податкова інспекція в м. Суми (далі по тексту - ДПІ в м. Суми) звернулась до господарського суду Сумської області з позовом до Приватного виробничо-торгівельного підприємства «Ле-Ар» та Приватного підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсною угоди, укладеною між відповідачами на загальну суму 423798,29 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що  дана угода укладена з порушення норм чинного законодавства, оскільки, по-перше, укладена особою, яка не мала на це повноважень, по-друге, як вбачається з пояснень Приватного підприємця ОСОБА_1, ніяких поставок товару Приватному виробничо-торгівельному підприємству «Ле-Ар» він не проводив та не отримував за це кошти. На думку позивача, вказана угода мала бути визнана недійсною в порядку передбаченому ст.ст. 48,49 Цивільного кодексу Української РСР.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21.06.2004р. позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду України від 05.10.2004 р. рішення господарського суду Сумської області від 21.06.2004р. скасовано. Прийняте нове рішення - у позові відмовлено.

Не погоджуючись з постановою Харківського апеляційного господарського суду, ДПІ в м. Суми оскаржила її в касаційному порядку.

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати дану постанову, а рішення місцевого господарського суду від 21.06.2004р. залишити в силі з мотивів невірного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

В судовому засіданні представник позивача (скаржника) підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі.

Представник відповідача-1 заперечував проти задоволення касаційної скарги, представники відповідача-2 в судове засідання не з'явились.

Справу розглянуто на підставі ч.4 ст.221 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, розглянувши та обговоривши доводи, викладені в касаційній скарзі, проаналізувавши, на підставі встановлених  фактичних обставин справи, правильність застосування судами першої та другої інстанцій норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

            Відповідно до ст.49 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963р.), якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - у разі виконання угоди обома сторонами - у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст.49 Цивільного кодексу УРСР є її укладання з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

            Як встановлено судом апеляційної інстанції, приватний підприємець ОСОБА_1 в усній формі зобов'язався реалізувати ПВТП «Ле-Ар» м'ясну продукцію, цукор та картоплю на загальну суму 423 798,29 грн.

Також апеляційний господарський суд дійшов висновку, що згідно з даними видаткових, податкових накладних, платіжних доручень про перерахування коштів, банківських виписок сторони виконували умови вказаної угоди, а висновки суду першої інстанції про її недійсність ґрунтуються лише на припущеннях.

Судова колегія погоджується з висновком суду апеляційного господарського суду про те, що позивачем по справі не доведено, в чому саме полягала  суперечна інтересам держави і суспільства мета укладеної усної угоди та чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів, а також - наявність в діях відповідачів вини у формі умислу щодо настання відповідних наслідків. Даний висновок суду апеляційної інстанції відповідає обставинам справи та зроблений з дотриманням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, який підлягав застосуванню на час прийняття оскаржуваного судового акту.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції.

Судовою колегією приймається до уваги також те, що сама по собі спірна угода не є такою, що суперечить інтересам держави та суспільства. Такі товарно-матеріальні цінності не виключено законом із цивільного обігу, на торгівлю ними не вимагалась ліцензія, не було й інших законодавчих обмежень стосовно їх купівлі-продажу.

Окрім того, з 1 січня 2004 року, згідно з п. 1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс Української РСР (1540-06) від 18 липня 1963 року втратив чинність.

Цивільний кодекс України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 Цивільного кодексу України), не є адміністративно-правова конфіскація.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України, кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, посилання позивача на правові норми, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в Цивільному кодексі України на час звернення до суду з названим позовом, є помилковим.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 05.10.2004р. у справі  №  8/235-04 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 - 239 КАС України.

З оригіналом згідно

Суддя Вищого адміністративного

суду України                                                                           К.В. Конюшко