Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22ц-2023/12 Головуючий у 1 інстанції: Яркіна С.В.
Суддя-доповідач Забіяко Ю.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 квітня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: суддів: при секретарі:Бєлка В.Ю. Забіяко Ю.Г. Глазкової О.Г. Волчановій І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5
на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Інституту олійних культур Національної академії аграрної наук України, третя особа ОСОБА_7, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі,-
В С Т А Н О В И Л А :
У серпні 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання незаконним та скасування наказу №191-К від 14.07.2011 року, про поновлення на посаді завідувача відділом селекції хрестоцвітих олійних культур Інституту олійних культур Національної академії аграрної наук України.
В позові зазначав, що він був звільнений з займаної посади 15.07.2011 року у зв'язку із скороченням штату працівників, але вважає своє звільнення незаконним та таким, що проведено з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки зміни в організації виробництва і праці не відбувалися, а його звільнення проведено виключно через упереджене та неприязне ставлення директора Інституту. Також позивач вважає, що при його звільненні відповідачем були порушені вимоги ст.42 КЗпП України, оскільки вважає свою кваліфікацію та продуктивність праці на достатньому рівні, зазначив, що за весь час його керівництва, робота відділу неухильно покращувалась, що виразилось у виведенні нових сортів рослин, виконання роботи з випередженням запланованих термінів, приймання участі у науково-практичних семінарах та отримання заохочень.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2012 року у задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Пунктом 1 частини 1 статті 307 та статтею 308 ЦПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, якщо його постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи в позові про поновлення на роботі суд першої інстанції, виходив із того, що звільнення позивача з посади проведено з дотриманням встановленого законом порядком.
Такий висновок суду є правильним і відповідає встановленим обставинам.
Порядок звільнення працівників унаслідок змін в організації виробництва та праці передбачений, зокрема, ст.ст.40, 42, 49-2, 116 КЗпП України й застосовується до працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч.2 ст.40 КЗпП України).
Відповідно до п.19 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів»від 06.11.1992 року №9, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Таким чином, звільнення працівників у зв'язку із скороченням чисельності або штату може вважатися правомірним в тому випадку, якщо скорочення чисельності штату працівників дійсно мало місце і роботодавець дотримався норм законодавства щодо вивільнення працівників і відповідні дії належним чином задокументовані.
Судом правильно зазначено, що скорочення чисельності штату працівників Інституту олійних культур Національної академії аграрної наук України дійсно мало місце і це підтверджено належними та допустимими доказами, а саме це вбачається із змісту протоколу засідання Вченої ради Інституту олійних культур УААН № 5 від 05.05.2011 року, на якому ретельно обговорене реформування структурних підрозділів та скорочення штатних одиниць по окремим підрозділам з урахування пропозицій, поданих керівниками наукових підрозділів; наказом № 54 від 29.04.2011 року «Про покращення і оптимізацію структури штатного розпису Інституту олійних культур НААН», яким, зокрема, передбачено розформування відділу селекції хрестоцвітих олійних культур та проведення скорочень штату в структурних підрозділах Інституту олійних культур НААН, в тому числі і в зазначеному відділі; наказом № 116-к від 10.05.2011 року «Про внесення змін до штатного розпису», прийнятим на виконання наказу № 54 від 29.04.2011 року, яким скорочено шість посад, в тому числі і посаду завідувача відділу селекції хрестоцвітих олійних культур, яку позивач обіймав з 07.12.2006 року.
Та обставина, що скорочення штату дійсно мало місце і воно проводилось в усій мережі наукових установ Національної академії аграрної наук України також підтверджена в судовому засіданні.
Концепція реформування і розвитку аграрної освіти та науки затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України №279 від 06.04.2011 року, яка передбачає оптимізацію мережі наукових установ Національної академії аграрних наук України і чисельності їх працівників. Листом Національної Академії Аграрних Наук України №6.4-2/93 від 28.04.2011 року зобов'язано до 5 травня 2011 року розглянути питання оптимізації мережі наукових установ та чисельності їх працівників, що передбачає скорочення чисельності працівників не менше 30%. Інститутом олійних культур НААН України 29.04.2011 року виданий відповідний наказ № 54, згідно з яким в цілях удосконалення та оптимізації структури штатного розпису Інституту вирішено провести скорочення в деяких структурних підрозділах, зокрема посади завідувача відділу селекції хрестоцвітих олійних культур та молодшого наукового співробітника цього ж відділу.
Крім цього, при звільненні позивача було дотримано вимоги трудового законодавства, а саме відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України його повідомлено про майбутнє вивільнення за два місяці, шляхом вручення копії наказу №116-К від 10.05.2011 року та письмового повідомлення від 10.05.2011 року, з одночасним пропонуванням можливого переведення на вакантну посаду завідувача лабораторії землеробства Інституту з посадовим окладом 2006грн.
Відповідно до ч.1 ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках зміни в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Частина 2 цієї статті передбачає, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.
Судом встановлено що позивачу двічі було запропоновано іншу роботу в установі, яка відповідає його спеціальності, а саме посаду завідувача лабораторії землеробства, що підтверджується письмовими повідомленнями від 10.05.2011 року та від 11.07.2011 року, однак згоди на зазначене переведення позивач не дав, що свідчить про те, що відповідачем не було порушено вимог ч.2 ст.49-2 КЗпП України.
Посада завідувача відділу економічних і маркетингових досліджень та питань інтелектуальної власності позивачу не пропонувалась, оскільки позивач не відповідав по своїй спеціальності та кваліфікації цій посаді, а відповідно до п.1.2 Посадової інструкції завідувача відділом економічних та маркетингових досліджень та питань інтелектуальної власності, затвердженої керівником цієї установи 12.01.2009 року, на зазначену посаду може претендувати та призначається особа, яка має вищу освіту і досвід роботи за відповідною спеціальністю не менше 5 років та здібність до проведення наукових досліджень або має наукові праці, авторські свідоцтва та винаходи, вчений ступінь кандидата або доктора технічних (економічних, біологічних, сільськогосподарських) наук без обмежень щодо стажу роботи.
Судом встановлено, що жодній із вказаних умов позивач по своїй спеціальності, кваліфікації та досвіду роботи не відповідав.
Що ж до оцінки поняття кваліфікації як такого, що включає в себе не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення, то це поняття є оціночним, і такого рівня кваліфікації позивача судом не встановлено.
Щодо доводів апеляційної скарги, що позивачу не пропонувалась посада молодшого наукового співробітника відділу селекції хрестоцвітих культур (0,5 ставки), то слід зазначити, що судом першої інстанції повно з'ясовано, встановлено та вірно дана оцінка той обставині, що ця посада за наказом № 54 від 29.04.2011 року була скорочена, однак відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 309 від 01.03.1999 року «Про затвердження Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів»та договору на підготовку наукових кадрів через аспірантуру (докторантуру) № 33 від 31.03.2011 року, укладеного між Національною академією аграрних наук України та Інститутом, останній був зобов'язаний працевлаштувати аспіранта ОСОБА_8, який був зарахований в аспірантуру по програмі підготовки наукових кадрів за державним замовленням, на підставі чого Інститут звернувся до НААН про залишення зазначеної посади в штатному розписі та після закінчення аспірантури ця особа була працевлаштована саме на цю посаду.
Крім цього, під час звільнення позивача було дотримано також вимоги ст.44, 47, 116 КЗпП України, оскільки в день звільнення йому видана трудова книжка, копія наказу про звільнення, виплачені всі суми, що належали до сплати, в тому числі грошова компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за ненормований робочий день, вихідна допомога у розмірі одного середнього місячного заробітку.
Окрім того, за зверненням позивача, територіальною державною інспекцією праці у Запорізькій області здійснена перевірка додержання законодавства про працю керівництвом Інституту олійних культур Національної Академії аграрних наук України та як випливає з акту перевірки №08-02-102/1191 від 22.08.2011 року, будь-яких порушень процедури вивільнення позивача за ч.1 ст.40 КЗпП України не виявлено.
Питання реформування та оптимізації структури розглядалось на засіданні вченої ради Інституту олійних культур 05.05.2011 року (протокол №5) за участю профспілкової організації Інституту та оскільки позивач не є членом профспілкової організації, тому його звільнення не узгоджувалося на засіданні профкому.
Враховуючи, що посада, яку обіймав позивач, була єдиною в цій установі, її скорочено й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, інші вакантні посади з моменту попередження про звільнення і до дня звільнення, які могли бути запропоновані позивачу відсутні в цій установі, а роботодавець відповідно до закону сам вирішував питання організаційної структури, чисельності та штату працівників, оскільки в разі скорочення одних посад, професій, спеціальностей і потреби в інших посадах, професіях спеціальностях навіть збільшення загальної їх чисельності не є перешкодою до звільнення (з додержанням процедури вивільнення) тих працівників, у посадах, професіях, спеціальностях яких відпала потреба, тому суд дійшов правильного висновку, що при звільненні позивача за п.1 ст. 40 КЗпП Ураїни не було порушень ст.42, ч.2 ст.49-2 КЗпП України.
До того ж питання про доцільність залишення позивача на роботі суд обговорювати не повинен, що також роз'яснив Пленум Верховного Суду України у ч.4 п.19 Постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів»№9 від 06.11.1992 року, в якій зазначено, що судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги та твердження про неврахування судом всіх обставин по справі та неправильне застосування норм права є голослівними та необґрунтованими, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи та надані сторонами докази, дав їм вірну юридичну оцінку, тому постановлене рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують цього, що не дає підстав для скасування чи зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 -відхилити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2012 року по цій справі -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: