Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22ц-1943/12 Головуючий у 1 інстанції: Кучерук І.Г.

Суддя-доповідач Забіяко Ю.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: суддів: при секретарі:Гончара О.С. Забіяко Ю.Г. Трофимової Д.А. Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання №6»

на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2011 року по справі за позовом Комунального підприємства «ВРЕЖО №6»м. Запоріжжя до ОСОБА_5 в інтересах якого діє ОСОБА_6, третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації по Хортицькому району Запорізької міської ради, про визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2011 року КП ВРЕЖО №6 м. Запоріжжя звернулося до суду з позовом до неповнолітнього ОСОБА_5 про визнання його таким що втратив право користування житловим приміщенням - кімнатами №33 та №35 в гуртожитку, розташованому за адресою: АДРЕСА_3.

В позовній заяві зазначалось, що неповнолітній ОСОБА_5 після смерті матері з липня 2010 року не проживає за місцем реєстрації, а проживає у свого батька ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_1.

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27.12.2011 року частину позовних вимог КП ВРЕЖО №6 м. Запоріжжя про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування житловим приміщенням АДРЕСА_3 залишено без розгляду за заявою представника позивача.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27.12.2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, КП ВРЕЖО №6 м. Запоріжжя подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просили рішення суду скасувати.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції виходив із того, що неповнолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не проживав останні півроку за адресою місця реєстрації в кімнатах АДРЕСА_3 з поважних причин.

Такий висновок суду є правильним та ґрунтується на доказах, що подані сторонами і знаходяться в матеріалах справи.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст.25 Загальної декларації прав людини «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини».

Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (ст. 10). При цьому, як вбачається із п. 1 ст. 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст.8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради №454/5 від 23.10.2008 року ОСОБА_8 виданий ордер №139 серії «Г»від 11.11.2008 року на житлову площу на поселення з сім'єю із двох осіб (ОСОБА_8 та її син ОСОБА_5, 1998 р.н.) до гуртожитку по АДРЕСА_3 житловою площею 29,4/45,25 кв.м.

Житлове становище громадян, які проживають у гуртожитках, має деякі особливості, оскільки надаються ці приміщення певним категоріям громадян, що і визначає їх права і обов'язки.

ОСОБА_8 та ОСОБА_5 поселилися в вказане житлове приміщення та були зареєстровані за цією адресою з 16.09.2008 року. ОСОБА_8 16.06.2010 року померла, у зв'язку з чим знята з реєстраційного обліку 26.08.2010 року.

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_8, її син ОСОБА_5 став проживати зі своїм батьком ОСОБА_6 за адресою АДРЕСА_2.

Як зазначено в позовній заяві та зафіксовано у відповідних актах, неповнолітній ОСОБА_5 за місцем реєстрації не проживає з липня 2010 року, але в той же час вказано, що спірні кімнати зачинені, інформація щодо наявності або відсутності речей, які належать відповідачу відсутня.

Право членів сім'ї на жиле приміщення виникає не у зв'язку з реєстрацією, а за наявності відповідних обставин.

Виходячи із положень Конституції про гарантування громадянам свободи пересування і вільного вибору місця проживання, сама по собі наявність чи відсутність реєстрації не може бути підставою як для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка вселилася до наймача, так і для відмови в цьому.

Житлові права громадян, які мешкають у гуртожитках, суворо охороняються і гарантуються чинним законодавством. Особа, яка мешкає у гуртожитку, не може бути в односторонньому порядку позбавлена права користуванням ним без законних на те підстав.

Законодавство про охорону дитинства грунтується на Конституціїх України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, тимчасова відсутність неповнолітнього ОСОБА_5 у кімнатах гуртожитку була зумовлена рядом причин об'єктивного та суб'єктивного характеру, а саме смертю його матері ОСОБА_8, у зв'язку з чим батько тимчасово поселив його в свою квартиру, та неможливістю відповідача у віці від десяти до чотирнадцяти років самому вільно обирати місце свого проживання.

Крім цього, слід зазначити, що у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання, належною стороною має бути відповідний орган чи власник житлового фонду. У справах, що виникають із договору найму жилого приміщення, в якості позивача виступає власник або балансоутримувач житла, а відповідачем виступає наймач житла.

Отже, колегія суддів, на підставі вищевикладеного, приходить до висновку, що твердження позивача про неврахування судом всіх обставин по справі та неправильне застосування норм права є голослівними та необґрунтованими, наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду по їх оцінці, але суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи та представлені сторонами докази, дав їм вірну юридичну оцінку, тому постановлене рішення є законним і обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують цього, що не дає підстав для скасування чи зміни рішення.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства «ВРЕЖО №6»м. Запоріжжя - відхилити.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 грудня 2011 року по цій справі -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: