Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22ц-1967/12 Головуючий у 1 інстанції: Смолка І.О.

Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2012 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: суддів: при секретарі:Гончара О.С. Трофимової Д.А. Забіяко Ю.Г. Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5

на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»про визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ВАТ Державний ощадний банк України»та просив визнати кредитний договір № 2594 від 21.12.2007 року недійсним, оскільки кредитні кошти видано не в національній, а в іноземній валюті і банк не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Запоріжжя від 29 лютого 2012 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 21.12.2007 року між ВАТ «Державний ощадний банк України»та позивачем ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 2594, за умовами якого позичальнику надано кредитні кошти на споживчі цілі в іноземній валюті в розмірі 160 700 доларів США на зазначених цим договором умовах по поверненню кредиту, сплати процентів за його користування та інших платежів (а.с.5-10).

Відмовляючи в задоволенні позову про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України підстав для визнання договору недійсним, оскільки під час підписання спірного договору позивач був ознайомлений з його умовами та наслідками.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Щодо вимог підпункту «в»пункту 4 статті 5 цього Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України на здійснення операцій щодо надання та одержання резидентами кредитів у іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то, оскільки на цей час законодавством України не встановлено термінів і сум кредитів у іноземній валюті як критеріїв їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, ця норма не може застосовуватись судами. Таке роз'яснення міститься в п.10 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року.

Крім цього, згідно роз'яснень п.11 цієї Постанови, у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г»пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України»в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків»генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суд першої інстанції правильно виходив з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Оскільки ВАТ «Державний ощадний банк України», як фінансова установа, в установленому законом порядку отримав в Національному Банку України банківську ліцензію №148, дозвіл № 148-3 та додатки до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагається (а.с.32-37).

Колегія суддів критично ставиться до заперечень позивача щодо несправедливості кредитного договору, що на його переконання також є однією з підстав для визнання його недійсним, оскільки за даним договором всі валютні ризики несе лише позивач і поняття справедливості не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.

Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).

Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що права позивача при укладені та виконанні кредитного договору, укладеного між ним та Банком, не порушені.

Отже, доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивача, висловлену ним в позові і в апеляційній скарзі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає встановленим по справі обставинам, ґрунтується на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та відповідає нормам матеріального і процесуального права, а тому відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 -відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29 лютого 2012 року по цій справі -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: