Справа № 22-ц-1167 Головуючий у 1 -й інстанції Забара І.К.
Категорія 21 Суддя-доповідач Семеній Л.І.
РІШЕННЯ
Іменем України
12 вересня 2007 року колегія суддів судової палати в цивільних справах
апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Сибільової Л.О.,
суддів - Семеній Л.І., Дубровної В.В.,
з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І., та осіб, які беруть участь у справі - позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Сумський завод "Насосенергомаш"
на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 липня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства "Сумський завод "Насосенергомаш", Сумського міського відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України про відшкодування моральної шкоди
встановила:
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 липня 2007 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з ВАТ "Сумський завод "Насосенергомаш" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000 грн.
Вирішене питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ВАТ "Сумський завод "Насосенергомаш", посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить це рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі. При цьому вказує, що відшкодування моральної шкоди повинен здійснювати фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, що позивачем не надано суду доказів заподіяння моральної шкоди. Зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, який підтримав скаргу з мотивів в ній викладених, позивача та його представника, які заперечують проти скарги та вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні з наступних підстав.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивач з 1967 року по 04.01.2006 року працював у ВАТ "Сумський завод "Насосенергомаш" до 1997 року котельником 5-го розряду в цеху № 5, з 1998 року переведений маркірувальником в цьому ж цеху.
В серпні 1997 року йому було встановлено професійне захворювання у вигляді вібраційної хвороби 2 ст. вегетативної поліневропатії верхніх кінцівок з ангіоспазмами
пальців, двосторонній плече-лопатковий периартроз, артроз ліктьових суглобів з обмеженням функцій верхніх кінцівок, нейросесорна туговухість 4 ст. із значним зниженням слуху професійного характеру.
Згідно акту розслідування професійного захворювання від 18.09.1997 року професійне захворювання у позивача виникло внаслідок тривалого впливу шкідливих виробничих факторів.
За висновком МСЕК від 21.10.1997 року позивачу вперше встановлено 60% втрати працездатності до 01.11.1998 року та третя група інвалідності.
Рішенням МСЕК від 25.11.1998 року позивачеві був знижений ступінь втрати професійної працездатності до 50% із збереженням інвалідності.
Рішенням МСЕК від 13.01.2005 року позивачу була визначена ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 50%) та підтверджена наявність інвалідності 3-ї групи безстроково.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що внаслідок професійного захворювання позивачу заподіяна моральна шкода та стягнув на її відшкодування 15000 грн.
Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що правовідносини, які виникли із сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання, регулюється законодавством, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.
Згідно ст. ст. 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" в редакції, що діяла до 01 січня 2007 року, було встановлено обов'язок Фонду провести потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому такої шкоди.
За змістом наведених норм Закону право на отримання потерпілим страхових витрат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Відповідно до пункту 3 Розділу XI "Прикінцеві положення" Закону України" Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на підставі зазначеного Закону у вигляді страхових виплат відшкодовується шкода особам, які застраховані від нещасного випадку відповідно до цього Закону, та особам, право яких на отримання відшкодування шкоди, заподіяної їм унаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних із виконанням ними трудових обов'язків, було встановлено раніше згідно з відповідним законодавством СРСР, Української РСР або України.
Особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 року, Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку.
Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.
Як вбачається з матеріалів справи право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача з дня встановлення йому висновком МСЕК від 21 жовтня 1997 року стійкої втрати працездатності, тобто до набрання чинності нормами Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності" в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим та членам їх сімей, а тому зазначені норми до спірних правовідносин не можуть бути застосовані.
З обставин справи вбачається, що позивачу встановлена втрата працездатності, у зв'язку з чим суд обґрунтовано дійшов висновку про наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з встановленням професійного захворювання і стягнув на її відшкодування з відповідача грошову компенсацію.
Цей висновок суду відповідає роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди", де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я .
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт про розслідування професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності. Певний засіб доказування - висновок МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди, на який посилається апелянт, передбачений лише у випадку, якщо потерпілому не встановлена втрата працездатності.
Посилання апелянта на те, що позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі.
Трьохмісячний строк, передбачений ст. 233 КЗпП України стосується звернення працівників з заявою про вирішення трудового спору. По даній справі позивач звернувся до суду для захисту його порушеного права, яке виникло на підставі не трудових, а страхових відносин.
Відповідно до ст. 83 ЦК України 1963 р. так і ст. 268 нового ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав.
Тобто висновки суду першої інстанції про заподіяння позивачу моральної шкоди в зв'язку з ушкодженням здоров'я та наявності у позивача права на відшкодування моральної шкоди відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, а саме, ступінь втрати професійної працездатності, характер та обсяг фізичних та моральних страждань, яких зазнав позивач, і визначив її розмір в сумі 15000 грн.
Апеляційний суд вважає, що стягнута судом сума не відповідає вимогам абзацу 5 пункту 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою КМУ від 23.06.1993 року № 472, згідно якого розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так як розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян з 02.09.1996 року й по даний час становить 17 грн., то розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 2550 грн.
Враховуючи конкретні обставини справи, характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, ступінь втрати ним професійної працездатності та наявність у нього інвалідності внаслідок професійного захворювання, неможливість відновлення стану здоров'я, ступінь порушення життєвих зв'язків, а також вимоги розумності, виваженості та справедливості, моральні страждання позивача суд оцінює в сумі 2500 грн.
Висновки суду щодо розміру відшкодування моральної шкоди не відповідають обставинам справи, тому рішення суду відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства "Сумський завод "Насосенергомаш" задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 липня 2007 року змінити.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства "Сумський завод "Насосенергомаш" на користь ОСОБА_1 2500 грн. на відшкодування моральної шкоди, а не 15000 грн., як це зазначено в рішенні Ковпаківського районного суду м. Суми від 19 липня 2007 року.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.