Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-ц-1973/12 Головуючий у 1 інстанції: Козлова Н.Ю.
Суддя-доповідач: Забіяко Ю.Г.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 травня 2012 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: суддів: при секретарі:Бєлка В.Ю. Забіяко Ю.Г. Глазкової О.Г. Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра»
на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2012 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи Перша Запорізька державна нотаріальна контора, Запорізьке обласне кредитне об'єднання «Довіра», про виключення грошових коштів зі спадкового майна та визнання права власності на грошові кошти,-
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2012 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та просила виключити із спадкового майна 45 935 грн., що знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 у кредитному товаристві «Довіра», відкритому на ім'я ОСОБА_9, та визнати право власності на грошові кошти в сумі 45 935 грн., посилаючись на п.3 ст.57 СК України та ст.392 ЦК України.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що спірні кошти вона заробила, працюючи в США, та надіслала своєму чоловікові ОСОБА_9 для того, що він поклав за їх усною домовленістю на депозитний рахунок. Відповідачі, як діти померлого ОСОБА_9, та його спадкоємці першої черги, не мають право претендувати на ці кошти, оскільки вони є її особистою власністю.
На тимчасові роботи у США, ОСОБА_5 виїхала у 2006 році, після чого поверталася, а у травні 2008 року вона виїхала на постійне місце роботи на роль вихователя у родині, яка має дитину-інваліда. З літа 2009 року позивач перераховувала зароблені нею кошти на свій рахунок у відповідності з домовленістю між нею та чоловіком. Всього нею було перераховано 7 782 доларів США, що складає 62 256грн. за офіційним курсом. З вказаної суми, ОСОБА_9 зарахував для позивача 45 935грн. на відкритий депозитний рахунок НОМЕР_1 у кредитному товаристві «Довіра». Залишок суми у розмірі 25 253грн. ОСОБА_9 витрачав на свій власний розсуд. Однак, починаючи з травня 2010 року, ОСОБА_9 погано себе почував, два місяці знаходився на стаціонарному лікуванні, після чого, у липні 2010 року помер. За час перебування ОСОБА_9 на лікарняному, позивачем перераховувалися гроші на ім'я їхнього сина - ОСОБА_6 Це були необхідні для лікування кошти, які витрачалися виключно на ліки та відповідне утримання ОСОБА_9 Після його смерті, гроші були витрачені на поховання та необхідні для такого випадку витрати.
На теперішній час, їй стало відомо, що за рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 10.04.2009 року з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 стягнуто в солідарному порядку 31 680 грн. заборгованості по кредитному договору, де ОСОБА_9 виступав як поручитель. Однак, у зв'язку зі смертю поручителя, кредитне товариство намагається стягнути дану суму заборгованості зі спадкоємців.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2012 року позов задоволено.
Виключено із спадкового майна та визнано за ОСОБА_5 право власності на грошові кошти в сумі 45 935грн., що знаходяться на депозитному рахунку № НОМЕР_1 у кредитному товаристві «Довіра», відкритому на ім'я ОСОБА_9
Не погоджуючись з рішенням суду, Запорізька обласна кредитна спілка «Довіра»подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з доведеності того, що депозитний рахунок НОМЕР_1 хоча і був відкритий на ім'я ОСОБА_9, але фактично власницею покладених на нього коштів в розмірі 45 935грн. є ОСОБА_5, яка переказувала з 2009 року ці кошти із-за кордону, та за взаємною домовленістю її чоловік поклав їх на рахунок саме для позивача.
Однак з такими висновками не погоджується колегія суддів, оскільки неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.
Суд належним чином не з'ясував характер і суть заявлених позивачем вимог, норми права, якими вони регулюються; не зазначив, чи мали місце обставини, якими позивач обґрунтовувала свої вимоги; не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам.
Відповідно до ст.3 ЦПК України заінтересована особа вправі в порядку встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
Юридична заінтересованість позивача у цивільному процесі зобов'язує його довести як наявність спірних матеріальних правовідносин, так і ту обставину, що його права порушені і вони можуть бути захищені у визначений та обраний ним спосіб.
При цьому суд звернув увагу на те, що цивільним процесуальним засобом, яким забезпечується реалізація права на звернення до суду, є позов, тобто матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).
Таким чином, сторонами в цивільній справі є особи, які перебувають між собою в матеріальних правовідносинах, в яких суб'єктивному праву одного відповідає суб'єктивний обов'язок іншого й матеріально-правовий спір між якими є предметом судового розгляду.
Отже, при відкритті провадження у справі та її вирішенні суд відповідно до вимог ст.214 ЦПК України повинен був визначити зміст позовних вимог, предмет позову та його підставу з метою з'ясування наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, виявлення заінтересованих осіб у справі, правильного застосування матеріальної норми права до цих правовідносин та застосування необхідного способу захисту порушеного права, а також для визначення й дослідження кола питань і заходів, необхідних для ухвалення законного та обґрунтованого рішення.
Письмові докази, зібрані по справі, свідчать про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі з 15.05.1981 року.
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Після його смерті, із заявами про прийняття спадщини звернулися його діти -ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, що підтверджується спадковою справою, заведеною Першою Запорізької державною нотаріальною конторою (а.с.69-93).
За заявами спадкоємців до складу спадкового майна входить частина квартири АДРЕСА_1 легковий автомобіль ЗАЗ 1102, 2003 року випуску, р/н НОМЕР_2, грошові внески з відсотками, що знаходяться на зберігання в Кредитній спілці «Довіра», гараж та недоотримана пенсія.
В порядку ст.ст.1281, 1282 ЦК України до Першої Запорізької державної нотаріальної контори 15.11.2010 року надійшла вимога (претензія) Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра»як кредитора до спадкоємців ОСОБА_9 про наявність боргових зобов'язань померлого в розмірі 31 680грн.
Як встановлено по матеріалам справи, ОСОБА_9 був членом Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра» з 22.09.2003 року, що підтверджується членською книжкою та особовим рахунком НОМЕР_1, та з цього часу неодноразово користувався фінансовими послугами, зокрема 25.08.2009 року між ним та спілкою укладено договір №6840 про внесення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок строком до 25.11.2010 року з процентною ставкою за вкладом в розмірі 25 процентів річних, а також додаткові угоди до цього договору від 31.08.2009 року, 21.09.2009 року, 10.11.2009 року, 24.11.2009 року, 30.11.2009 року, 07.12.2009 року, 14.12.2009 року, 24.02.2010 року та 25.05.2010 року (а.с.95-100).
Грошова сума, що знаходиться на особистому рахунку ОСОБА_9 за цим договором та додатковими угодами до нього становить 45 935,47грн., з яких 45 000грн. сума грошового внеску, а 935,47грн. -нараховані і неотриманні відсотки (а.с.107). ОСОБА_9 отримав нарахованих відсотків по депозитному вкладу всього в розмірі 6 311грн. (а.с.55).
Ніяких заповідальних розпоряджень ОСОБА_9 в Запорізькій обласній кредитній спілці «Довіра»не посвідчував.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі), а право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним, що передбачено ст.1228 ЦК України.
Обґрунтовуючи позов до спадкоємців першої черги про виключення зі складу спадкового майна грошових коштів, внесених на депозитний рахунок ОСОБА_9 та визнання права власності на ці кошти, позивач посилалася на те, що ці кошти є її особистою приватною власністю, оскільки вони нею зароблені за кордоном та за усною домовленістю з чоловіком, він кошти вкладав на відкритий рахунок саме для неї. Визнаючи право власності на грошові кошти суд керувався ст.64 СК України, яка передбачає право чоловіка та дружини укладати між собою договори, не заборонені законом, а також послався на ст.392 ЦК України за вимогами якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Ці доводи та обґрунтування не підтверджені належними та допустимим в розумінні ст.ст.57-59 ЦПК України доказами, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, що прямо передбачено в ч.4 ст.60 ЦПК України.
Суд помилково вважав встановленим, що позивач перерахувала грошові кошти в розмірі 7 782 доларів США, частину з яких в розмірі 45 000грн. її чоловіком ОСОБА_9 внесено на депозитний рахунок НОМЕР_1 у кредитній спілці «Довіра».
Так, із розміру грошових коштів, наведених в розрахунку в позові та зазначених в рішенні суду, вбачаються суттєві розбіжності, оскільки обчислюючи суму в перерахунку з доларів США в гривні, взято приблизний курс за період 2009-2010р.р., а саме 8,0грн. за 1 долар США, а не офіційний Національного Банку України курс валюти по відношенню до національної грошової одиниці, що є припущенням.
Крім цього, квитанції про переказ грошових коштів, які нібито здійснювала позивач із-за кордону своєму чоловікові, складені англійською мовою, і до них не надано відповідного перекладу, у зв'язку з чим не зрозуміло, яким чином і на підставі яких даних суд першої інстанції вважав доведеним кому саме, за яким призначенням та в якому розмірі були надіслані кошти.
Колегія суддів приходить до висновку про неналежність та недопустимість цих письмових доказів в розумінні ст.ст.57-59, 64 ЦПК України.
У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.
У зв'язку з вищевикладеним, судова колегія вважає, що позивачем не доведено своїх позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, задовольняючи позов, а тому рішення суду підлягає скасуванню у відповідності до ч.1 ст.309 ЦПК України із ухваленням нового рішення, яким в позові ОСОБА_5 слід відмовити.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу Запорізької обласної кредитної спілки «Довіра»- задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 лютого 2012 року по цій справі -скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виключення грошових коштів зі спадкового майна та визнання права власності на грошові кошти -відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: