КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2012 № 47/468

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Поляк О.І.

суддів: Кропивної Л.В.

Рудченка С.Г.

при секретарі Чуприні І.В., у відкритому судовому засіданні,

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2

від відповідача: Ільїна В.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Данілов і Ко»

на рішення господарського суду міста Києва

від 07.02.2012 року (дата підписання - 13.02.2012 року)

у справі № 47/468 (суддя - Станік С.Р.)

за позовом ФОП ОСОБА_4

до Приватного підприємства «Данілов і Ко»

про стягнення 263 589,06 грн.

Суть рішення і апеляційної скарги:

У грудні 2011 року ФОП ОСОБА_4 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Данілов і Ко» про стягнення 180 732,34 грн. основного боргу, 1 249, 64 грн. інфляційних витрат та 62 763,42 грн. процентів річних (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року (дата підписання - 13.02.2012 року) у справі № 47/468 (суддя - Станік С.Р.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Данілов і Ко» на користь ФОП ОСОБА_4 180 732 грн. 34 коп. основного боргу, 1 249 грн. 64 коп. інфляційних втрат, 61 140 грн. 74 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 4 862 грн. 41 коп. витрат по оплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення 37 598,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, ПП «Данілов і Ко» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило рішення господарського суду міста Києва у цій частині скасувати і прийняти нове рішення, яким у позові про стягнення 37 598,08 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами відмовити.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт зазначає, що місцевий господарський суд припустився помилки при перерахунку заявленої до стягнення суми процентів за користування чужими грошовими коштами, оскільки згідно контррозрахунку відповідача вказана сума процентів складає 23 542,66 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.03.2012 року.

21.03.2012 року через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача було подано відзив на апеляційну скаргу, у якому він проти доводів апеляційного оскарження заперечував та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012 року № 01-22/1/15 «Про зміну складу колегії суддів» у зв'язку з відпусткою судді Кропивної Л.В. до складу судової колегії для розгляду даної справи замість суддів Кропивної Л.В. було внесено суддю Пашкіну С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2012 року на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 11.04.2012 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2012 року № 01-22/1/9 «Про зміну складу колегії суддів» у зв'язку із зайнятістю судді Пашкіної С.А. в інших судових процесах до складу судової колегії для розгляду даної справи замість судді Пашкіної С.А. було внесено суддю Кропивну Л.В.

У судовому засіданні 11.04.2012 року на підставі ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 25.04.2012 року.

У судове засідання 25.04.2012 року з'явилися представники сторін.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд, -

В С Т А Н О В И В :

Як вбачається з матеріалів справи, 05.10.2010 року між ФОП ОСОБА_4 (продавець) та Приватним підприємством «Данілов і Ко» (покупець) було укладено договір № 05/10-П/1959, відповідно до п. 1.1 якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача товар, а відповідач - приймати та оплачувати такий товар.

Як встановлено місцевим господарським судом, сторони дійшли згоди, що вид, асортимент, ціна і загальна вартість товару визначається накладними, що є невід'ємною частиною цього договору (п. 2.2 договору); датою передачі товару вважається дата підписання видаткової накладної представником відповідача (п. 3.6 договору); розрахунок за придбаний товар, який передається по даному договору, проводиться відповідачем у національній валюті України шляхом оплати готівкою через касу позивача або шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у розділі 9 договору, протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 986 864,65 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними від 11.03.2011, від 12.03.2011, від 15.03.2011, від 17.03.2011, від 18.03.2011, від 19.03.2011, від 22.03.2011, від 23.03.2011, від 29.03.2011, від 30.03.2011, від 14.04.2011, від 15.04.2011, від 20.04.2011, від 21.04.2011, 14.07.2011, від 16.07.2011, від 20.07.2011, від 26.07.2011 та від 30.09.2011, підписаними представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Однак, відповідач за отриманий товар розрахувався лише частково, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 180 732,34 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Встановивши вказані обставини справи, господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 180 732,34 грн. заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.

За змістом ст. 174 ГК України договір є однією з підстав виникнення господарських зобов'язань, які згідно зі ст. 193 ГК України та ст. ст. 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

За правилами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Стаття 712 Цивільного кодексу України передбачає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 вказаного Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як уже зазначалося, у п. 4.1 договору сторони погодили, що розрахунок за придбаний товар проводиться відповідачем у національній валюті України шляхом оплати готівкою через касу позивача або шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, вказаний у розділі 9 договору, протягом 7 календарних днів з моменту отримання товару.

В силу ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується поставка позивачем і отримання відповідачем протягом березня - вересня 2011 року товару на загальну суму 986 864,65 грн., однак, докази оплати відповідачем товару на суму 180 732,34 грн. в матеріалах справи відсутні та останнім не надані.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволені позовні вимоги в частині стягнення 180 732,34 грн. заборгованості.

Також позивач, посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 1 249, 64 грн., нараховані за загальний період з 18.03.2011 року до 15.12.2011 року.

Перевіривши розмір інфляційних втрат, не виходячи за межі заявлених позивачем періодів нарахування по кожній з ТТН окремо, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача 1 249, 64 грн. інфляційних втрат.

Крім цього, позивачем була заявлена вимога про стягнення з відповідача 62 763,42 грн. процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому, посилаючись на п. 5.2.2 договору, позивач зазначав, що останнім сторони погодили інший розмір процентів, ніж передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, а відтак, за розрахунком позивача, за загальний період з 18.03.2011 року по 07.02.2012 року з відповідача підлягає стягненню 36,5 % річних в сумі 62 763,42 грн.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на наступне.

В силу ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту наведеної норми слідує, що передбачене нею нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за прострочення боржником виконання грошового зобов'язання виступає самостійним способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який може бути реалізований останнім починаючи з наступного дня, за днем, коли зобов'язання мало бути виконане, незалежно від вини боржника, сплати ним неустойки та наявності погодження такого нарахування в умовах договору.

При цьому, надаючи можливість сторонам встановити у договорі інший розмір процентів, вказана стаття залишає незмінним спосіб їх обчислення - річну ставку.

Разом з цим, у п. 5.2.2 договору сторони погодили, що у випадку затримки платежів за прийнятий товар більш, ніж на 10 днів, покупець додатково до суми боргу виплачує продавцю відсоток по невиконаним грошовим обов'язкам у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день користування грошовими коштами продавця.

Таким чином, за своєю правовою природою встановлені сторонами у п. 5.2.2 договору проценти підпадають під визначення неустойки, що стягується кредитором за прострочення боржником грошового зобов'язання у відсотках від суми невиконаного зобов'язання за кожен день такого прострочення, а відтак місцевий господарський суд припустився помилки, дійшовши висновку про погодження сторонами у п. 5.2.2 договору іншого розміру процентів річних, ніж той, що встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 року № 07/238-10.

Оскільки за змістом позовної заяви і розгорнутого розрахунку спірних сум слідує, що позивачем була заявлена вимога саме про стягнення відсотків річних, обчислених відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, колегія суддів вважає, що при розрахунку суми вказаних процентів слід виходити з їх розміру, встановленого вищенаведеною нормою.

Перерахувавши суму заявлених до стягнення відсотків річних, виходячи з їх розміру та способу обчислення, встановлених ч. 2 ст. 625 ЦК України, враховуючи при цьому початкову та кінцеву дати нарахування, визначені позивачем, по кожній з накладних окремо, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача підлягає стягненню 5 105,63 грн. 3 % річних.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивач не обмежений в праві звернутися до господарського суду з окремим позовом про стягнення з відповідача неустойки, погодженої сторонами у п. 5.2.2 договору.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Данілов і Ко» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 47/468 в частині стягнення з Приватного підприємства «Данілов і Ко» на користь ФОП ОСОБА_4 61 140,74 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами - скасуванню, з прийняттям в цій частині нового рішення про стягнення з відповідача 5 105,63 грн. 3 % річних.

Судовий збір на підставі ст. 49 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Данілов і Ко» частково задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.02.2012 року у справі № 47/468 в частині стягнення з Приватного підприємства «Данілов і Ко» на користь ФОП ОСОБА_4 61 140,74 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами скасувати.

Прийняти у цій частині нове рішення, яким стягнути з Приватного підприємства «Данілов і Ко» на користь ФОП ОСОБА_4 5 105,63 грн. 3 % річних.

3. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

4. Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути з Приватного підприємства «Данілов і Ко» на користь ФОП ОСОБА_4 3 741,74 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

5. Стягнути з ФОП ОСОБА_4 на користь Приватного підприємства «Данілов і Ко» 804,75 грн. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи скерувати до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Головуючий суддя Поляк О.І.

Судді Кропивна Л.В.

Рудченко С.Г.