ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.06.2008                                                                                                               Справа № 5/22  

 

 Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів:  Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Ролдугіній Н.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 03.06.2008 року:

позивача: Плаха А.В.- предст., дов.№401 від 24.10.2007 року

відповідачів: 1. Янкула О.А.- предст., дов.№7 від 04.09.2007 року

                        2. Баннов Є.Г.- предст., дов.№2/07 від 02.06.2008 року

                            Дерія А.О.- предст., дов.№1/08 від 08.01.2008 року

                        3. Не явився

третьої особи: Геращенко М.В.- предст., дов.№14-1 від 10.10.2007 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (м. Гайворон Кіровоградської області) і приватного підприємства „Екосплав” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) на рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2008 року у справі №5/22

          за позовом: відкритого акціонерного товариства „Заваллівський графітовий комбінат” (смт. Завалля Гайворонського району Кіровоградської області)

      до: 1. Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (м. Гайворон Кіровоградської області)

2. Приватного підприємства „Екосплав” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

3. Правобережної товарної біржі (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області)

      третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: товариство о обмеженою відповідальністю „Національний центр по розвитку атомної енергетики” (м. Київ)

            про: визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

         Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 07 квітня 2008 року по справі №5/22 (суддя Змеул О.А.) був задоволений позов відкритого акціонерного товариства „Заваллівський графітовий комбінат” (смт. Завалля Гайворонського району Кіровоградської області) до Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (м. Гайворон Кіровоградської області), приватного підприємства „Екосплав” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) і Правобережної товарної біржі (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) за участю третьої особи: товариства о обмеженою відповідальністю „Національний центр по розвитку атомної енергетики” (м. Київ) про визнання недійсними договорів і визнані недійсними: договір купівлі-продажу майна №89 від 21.08.2007 року, укладений між Гайворонською міжрайонною державною податковою інспекцією Кіровоградської області, Правобережною товарною біржею і приватним підприємством „Екосплав”; договір продажу права на стягнення боргу від 27.08.2007 року, укладений між Гайворонською міжрайонною державною податковою інспекцією Кіровоградської області і приватним підприємством „Екосплав”; договір про переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків від 30.07.2007 року, укладений між відкритим акціонерним товариством „Заваллівський графітовий комбінат” і Гайворонською міжрайонною державною податковою інспекцією Кіровоградської області. Крім того, з відповідачів-1 і 2 на користь позивача також стягнено по 42 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита і по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач-1 –Гайворонська міжрайонна державна податкова інспекція Кіровоградської області (м. Гайворон Кіровоградської області) –подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду Кіровоградської області від 07.04.2008 року по справі №5/22 і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. Апелянт, зокрема, зазначає, що на виконання договору між позивачем і третьою особою №37/99 від 08.06.1999 року та додаткової угоди від 15.07.1999 року до цього договору щодо оплати шляхом видачі простих безвідсоткових векселів третьою особою були видані векселі зі строком платежу з жовтня 2009 року по липень 2011 року. Зазначені векселі не відповідають вимогам до простих векселів, визначених ст.75 Уніфікованого закону про переказні та прості векселі, запровадженого Женевською конвенцією 1930 року , а саме –назва „Простий вексель” викладена українською мовою, а тексти векселів викладені російською мовою, що, на думку апелянта, позбавляє векселі сили простого векселя. Скаржник також зазначає, що згідно акту звіряння розрахунків, складеного векселеотримувачем –ВАТ „ЗГК” та векселедавцем –ТОВ „НЦРАЕ” дебіторська заборгованість станом на 01.12.2006 року становить 1660563,21 грн., що підтверджує виникнення саме дебіторської заборгованості за угодами, а не за векселями. 22.01.2007 року актом №1 податковим керуючим було здійснено опис активів позивача, на які поширюється право податкової застави, а саме: дебіторської заборгованості, забезпеченої означеними борговими документами. Податкову заставу 25.01.2007 року зареєстровано у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №4401646. Відповідач-1 вказує, що всі договори, які є предметом позову, укладалися відповідно до вимог чинного законодавства, а відповідач-2 став переможцем торгів.

Відповідач-2 –приватне підприємство „Екосплав” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) –також не погодився із судовим рішенням і подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Кіровоградської області від 07.04.2008 року у справі №5/22 скасувати повністю і у задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі відповідач-2 зазначає, що суд повинен був припинити провадження у справі, оскільки одною із сторін по справі є державний податковий орган і ці спори підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства. Крім того, суд неправильно застосував норми Цивільного і Господарського кодексу України, оскільки в силу ст.1 ЦК України його норми не застосовуються до податкових і бюджетних відносин. Скаржник також послався на ті обставини, що векселі, які були видані третьою особою, не мають вексельної сили, оскільки заповнені російською мовою. Відповідач-2 також зазначає, що дії державної податкової служби по проведенню аукціону позивачем не оскаржувалися.

Позивач –відкрите акціонерне товариство „Заваллівський графітовий комбінат” (смт. Завалля Гайворонського району Кіровоградської області) –у відзиву на апеляційні скарги і у судовому засіданні пояснив, що справа підлягає розгляду у порядку господарського судочинства, оскільки аналогічна справа з аналогічним складом учасників розглядалася у порядку адміністративного судочинства, але за результатами розгляду суд дійшов висновку, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки предмет спору по ній пов’язаний із захистом позивачем своїх цивільних прав. Зазначена ухвала набула законної сили. Щодо порушення прав позивача останній зазначив, що спірні договори зачіпають законні права і інтереси ВАТ „Заваллівський графітовий комбінат”, пов’язані з розпорядженням належних йому цінних паперів та отримання відповідної суми грошових коштів. Не може бути підставою для задоволення апеляційних скарг, на думку позивача, твердження відповідачів про недійсність векселів, оскільки Закон України „Про обіг векселів в Україні” набрав чинності 05.04.2001 року, а конвенція від 07.06.1930 року, якою запроваджений Уніфікований закон про переказний та простий вексель набрала чинності для України лише 06.01.2000 року, тому посилання на ці нормативні акти не є обґрунтованим.

Відповідач-3 –Придніпровська товарна біржа (м. Дніпродзержинськ Дніпропетровської області) –відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача-3 у судове засідання не явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання (повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення №95167). Беручи до уваги, що неявка представника відповідача-3 не перешкоджає перегляду справи по суті, останній не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні, справа переглядалася без участі представника відповідача-3 за наявними у справі матеріалами.

Третя особа –товариство о обмеженою відповідальністю „Національний центр по розвитку атомної енергетики” (м. Київ) –у відзивах на апеляційні скарги і у судовому засіданні дав аналогічні пояснення і просить у задоволенні апеляційних скарг відмовити.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 15.30 17 червня 2008 року.

Вислухав представників сторін і третьої особи, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що 30 липня 2007 року між позивачем і Гайворонською МДПІ (відповідач-1) був укладений договір про переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, відповідно до якого платник податків (позивач) передає податковому органу (відповідачу-1) право на отримання з іншої особи –ТОВ „Національний центр по розвитку атомної енергетики” дебіторської заборгованості, яка забезпечена векселями на суму 1660563,21 грн. (п.1.1). Згідно п.1.3 Договору податковий орган одержує право на продаж права на отримання забезпеченої векселями заборгованості ТОВ „Національний центр по розвитку атомної енергетики” перед платником податків з подальшим спрямуванням вирученої суми в рахунок погашення податкового боргу платника податків. Згідно договору (п.2.1) платник податків відповідає перед податковим органом за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання цієї вимоги дебітором-векселедателем.

21 серпня 2007 року між Правобережною товарною біржею (відповідач-3), Гайворонською МДПІ (відповідач-1) і приватним підприємством „Екосплав” (відповідач-2) був укладений договір купівлі-продажу майна №89, у якому зазначено, що дебіторська заборгованість, яка належить балансоутримувачу –ВАТ „Заваллівський графітовий комбінат” була продана згідно з діючим законодавством України ПП „Екосплав” на загальну суму 846887,24 грн. і реалізація вказаної дебіторської заборгованості проведена відповідно до Закону України „Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”.

27 серпня 2007 року між відповідачем-2 (покупець) і Гайворонською МДПІ був укладений договір продажу права на стягнення боргу. Відповідно до п. 1.1 цього договору від Гайворонська МДПІ передала ПП „Екосплав” право на стягнення з ТОВ „Національний центр по розвитку атомної енергетики” грошових коштів у розмірі 1660563,21 грн., які належали позивачу –платнику податків та боржнику перед бюджетом на підставі договорів № 37/9 від 08.06.1999р., № 13-1 від 18.02.2002р., б/н від 14.03.2000р. на купівлю збагачувальної фабрики, гірничого обладнання (дебіторська заборгованість). Сторони зазначили, що в силу укладеного договору покупець стає новим кредитором в зобов’язаннях, що виникли з Основного договору відносно одержання від дебітора сум основного боргу в розмірі 1660653,21 грн. (п. 1.4).

Отже, за договорами купівлі-продажу від 21 та 27 серпня 2007 року, Гайворонською МДПІ було продано відповідачу-2 право на стягнення з третьої особи заборгованості останнього по договорам купівлі-продажу № 37/9 від 08.06.1999р. та № 13-1 від 18.02.2002р.

У позовній заяві позивач просив визнати недійсними всі зазначені договори.

Відповідно до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", у разі коли заходи з продажу активів платника податків за рішенням органу стягнення не привели до повного погашення суми податкового боргу, додатковим джерелом його погашення органом стягнення може бути визначено продаж активів платника податків, поперед переданих ним у тимчасове користування чи розпорядження іншим особам відповідно до норм цивільно-правових договорів, або сума заборгованості інших осіб перед платником податків, право на вимогу якої переводиться на орган стягнення, включаючи право отримання основної суми депозиту або кредиту, а також доходу за ними.

Відповідно до п.7.4.1 ст.7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року N439 затверджений Порядок використання додаткових джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення (надалі –Порядок №439). Згідно п.4.1 зазначеного Порядку на податковий орган як орган стягнення можуть переводитися всі види дебіторської заборгованості, а саме (але не виключно):

дебіторська заборгованість від продажу готової продукції, товарів, робіт та послуг;

дебіторська заборгованість працівників, акціонерів перед підприємством;

інші види дебіторської заборгованості.

Переведення платником податків прав вимоги боргу (дебіторської заборгованості), що випливає з відносин платника податків з дебітором, на орган стягнення здійснюється на основі договору переведення права на отримання суми заборгованості інших осіб перед платником податків, укладеного в письмовій формі між платником податків та податковим органом (п.4.5). Платник податків передає податковому органу всі документи, що свідчать про право вимоги і відповідає за недійсність переданої йому вимоги.

Таким чином, договір переведення прав може бути укладений тільки на всі види дебіторської заборгованості.

Згідно наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку" від 08.10.1999 N237 дебіторська заборгованість –це сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 13 "Фінансові інструменти" від 30.11.2001 N 559 дебіторська заборгованість, не призначена до перепродажу –це дебіторська заборгованість, що виникає внаслідок надання коштів, продажу інших активів, робіт, послуг безпосередньо боржникові та не є фінансовим активом, призначеним для перепродажу.

Інструкція Державного казначейства України від 26.12.2003 N242 визначає, що дебіторська заборгованість –це фінансовий актив установи, що виникає унаслідок договірних відносин між двома юридичними особами, серед яких одна, що є власником активу, після настання відповідних умов угоди має право на отримання платежів, товарів, робіт та послуг.

Як вбачається із матеріалів справи між позивачем та ТОВ "Національний центр по розвитку атомної енергетики" був укладений договір від 8 червня 1999 року №37/99 за умовами позивач зобов'язується продати, а третя особа прийняти й оплатити в порядку і строки визначені договором цілісний майновий комплекс збагачувальної фабрики ВАТ "Заваллівський графітовий комбінат". Пунктом 2 цього договору сторони визначили ціну майна в розмірі 1465488,74 грн. та безготівкову форму розрахунків за придбане майно. Також між позивачем та третьою особою був укладений договір від 18 лютого 2002 року №13-1/2002, за умовами якого позивач зобов'язався продати техніку та обладнання, обумовлене договором, а третя особа –прийняти й оплатити це майно в порядку і строки визначені договором за ціною 618000 грн. шляхом проведення розрахунків у безготівковій формі.

Відповідно до додаткових угод до договорів №37/99 від 08.06.1999 та №13-1/2002 від 18.02.2002, укладених між зазначеними сторонами 15.07.1999 та 20.02.2002, було змінено порядок розрахунків за продане за відповідними договорами майно та визначено, що третя особа в рахунок оплати передає позивачу прості безвідсоткові векселі. На виконання зазначених додаткових угод третя особа передала позивачу шість простих векселів на загальну суму 2003063,21грн., про що були складені акти приймання-передачі векселів від 15.07.1999р. та від 28.02.2002р.

На момент видачі векселів був чинним Закон України „Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до зазначеного закону вексель –цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Згідно частини 3 ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" від 05.04.2001 №2374-ІІІ (із змінами, внесеними Законом N 364-IV від 25.12.2002) у разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем. Отже, з моменту видачі векселів у третьої особи припинилися грошові зобов’язання за договорами №37/99 від 08.06.1999 та №13-1/2002 (з урахуванням додаткових угод до них).

Строк сплати за виданими векселями станом на день прийняття рішення місцевим господарським судом і на день вирішення справи по суті у Дніпропетровському апеляційному господарському суді не настав. Оскільки дебіторська заборгованість передбачає наявність боргу, строк сплати якого настав, тобто отримувач має право вимагати такої сплати, а боржник зобов’язаний сплатити суму заборгованості, а строк платежів по векселям не настав, позивач не має дебіторської заборгованості, а третя особа –кредиторської заборгованості.

У той же час у договорі від 30.07.2007 року визначено, що дебіторська заборгованість позивача забезпечена векселями. Навіть при наявності такої заборгованості, на яку видані векселя, право на отримання коштів за векселем є векселедержатель. Вексельне законодавство встановлює порядок передачі права на отримання коштів за векселем –шляхом індосаменту і шляхом цесії. Індосування –це відчуження прав за векселем шляхом нанесення передавального напису. При цьому, механізм переуступки векселя новому кредиторові за індосаментом передбачає фактичну передачу індосованого векселя наступному векседержателеві, оскільки лише фактично володіючи переданим векселем він може реалізувати свої права, що визначені векселем. Цесія –це уступка вимог за зобов’язанням іншій особі. У вексельному законодавстві цесія може здійснюватися і у вигляді окремого договору, але в обов’язковому порядку передаватися має право вимоги за векселем (а не взагалі дебіторська заборгованість) і передача самого векселя.

При розгляді справи місцевий господарський суд дійшов висновку, що фактично було передано право на отримання на стягнення заборгованості за договорами №37/99 від 08.06.1999 року та №13-1/2002 від 18.02.2002 року. Цей висновок підтверджується договором продажу права на стягнення боргу від 27.08.2007 року, у якому прямо зазначено про це.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно з посиланням на ст.ст.203, 215 ЦК України і ст.207 ГК України визнав зазначені договори недійсними.

При цьому, заперечення відповідача-2 щодо того, що позивач не був стороною по угодах від 21.08.2007 року і від 27.08.2007 року і це свідчить про відсутність порушених прав позивача, що унеможливлює визнання цих угод недійсними за його позовом не приймаються апеляційним господарським судом в силу наступного:

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Поняття „охоронюваний законом інтерес” визначено Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року. У резолютивній частині цього рішення зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Оскільки іншим способом повернути своє право на отримання коштів за векселями, за якими позивач є векселедержателем, інакше як шляхом визнання договорів про передачу цього права недійсними, неможливо; охоронюваний законом інтерес позивача у цьому випадку є прагненням до користування матеріальним благом у вигляді майбутнього отримання грошових коштів за векселями; рішення суду про визнання угод недійсними є обґрунтованим.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Гайворонської міжрайонної державної податкової інспекції Кіровоградської області (м. Гайворон Кіровоградської області) і приватного підприємства „Екосплав” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 07 квітня 2008 року у справі №5/22 залишити без зміни.

Головуючий                                                                                      О.С. Євстигнеєв

Судді:                                                                                                 Л.О. Лотоцька

                                                                                                                             Р.М. Бахмат

З оригіналом згідно.

Помічник судді                                                                   М.В. Юрченко

17.06.2008р.