РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
03 травня 2012 року Справа № 5019/2510/11
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бучинська Г.Б.
судді Мельник О.В. ,
судді Дужич С.П.
при секретарі: Кнапець М.В.
розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 16.01.12 р. у справі № 5019/2510/11 (суддя І.Ю. Павлюк)
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області
до Закритого акціонерного товариства "Дубровицька меблева фабрика "Діброва"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації"
про визнання права державної власності
за участю представників:
позивача - ОСОБА_2 ( довіреність № 12 від 20.07.2010 р. )
відповідача - ОСОБА_3 (довіреність №б/н від 24.04.2012 р. )
третьої особи на стороні позивача - не з'явився
від органу прокуратури - Криворучко А.О. (посвідчення №10 від 23.03.09)
ВСТАНОВИВ:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (надалі -позивач) звернулось в господарський суд Рівненської області з позовною заявою (т. 1, а.с. 2-3) до Закритого акціонерного товариства "Дубровицька меблева фабрика "Діброва" (надалі -відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Комунальне підприємство "Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації" про визнання права власності за державою Україна в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області на їдальню з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач), розташовану за адресою: Рівненська область, Дубровицький район, м. Дубровиця, вул. Гагаріна, 21.
Рішенням господарського суду першої інстанції в позові відмовлено (т. 1, а.с. 101-104).
Під час розгляду справи господарським судом Рівненської області встановлено, що наказом регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській області затверджено акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицька меблева фабрика "Діброва". Вартість майна, що підлягає приватизації 17 202 тис. крб., була сплачена товариством покупців у повному обсязі згідно умов договору купівлі-продажу № 3 від 25 березня 1993 року. Майно цілісного майнового комплексу було передано відповідачу позивачем згідно акту передачі державного майна "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" від 30.06.1993р. та право власності на відчужений об'єкт перейшло до відповідача з моменту підписання сторонами цього акту.
Суд першої інстанції зазначає, що відповідач став власником їдальні з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач) на пільгових умовах, передбачених ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".
З огляду на обставини справи та враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності вбачається, що вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області безпідставні та необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.
Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції заступник прокурора Рівненської області, звернувся з апеляційною скаргою (т. 1, а.с. 134-140) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій, просить рішення господарського суду Рівненської області від 16 січня 2012 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.
Скаржник стверджує, що у договорі чітко зазначено, що у власність переходить майно на конкретну суму (17 202 000 крб.), яка є сумою з урахуванням вилученого майна. Крім того, майно для встановлено пільги і відповідна сума, зазначена в акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 25.03.93 р. не є тотожними основним засобам зазначеним в п. 1 акту передачі державного майна від 30.06.93 р. В акті оцінки не зазначено, що майно для якого встановлено пільги -це є безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення, натомість в оскаржуваному рішенні зазначено протилежне. Судом помилково застосовано ч. 2 ст. 24 ЗУ "Про приватизацію державного майна".
Прокурор вважає, що неправомірно застосовані строки позовної давності, оскільки позивач був обізнаний щодо порушення права державної власності лише в 2011 році, при цьому майно із державної власності не вибувало.
В судовому засіданні прокурор підтримав апеляційну скаргу та заперечив проти рішення господарського суду першої інстанції.
Регіональне відділення фонду державного майна України по Рівненській області подало пояснення (т. 1, а.с. 165-166), в яких повідомляє, що на період приватизації державного підприємства Дубровицька меблева фабрика "Діброва" не могло бути здійснено викуп майна державного підприємства, зданого в оренду. Спірне майно не ввійшло до статутного фонду товариства, подальшої передачі та відчуження такого майна не здійснювалося а відтак, їдальня з обладнанням залишилися у державній власності.
Крім того, позивач подав додаткові пояснення по справі (т. 2, а.с. 9), в яких стверджує, що реєстрація права власності за регіональним відділенням без рішення суду є неможливою.
В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи наведені в поясненнях.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу (т. 2, а.с. 36-43), в якому просить рішення господарського суду Рівненської області залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідач наголошує на тому, що вартість спірного майна була відображена саме в п.п. 13.2, для якого встановлені пільги - акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 25.03.93 р. У відповідності до акта перераховане майно, щодо якого встановлено пільги при приватизації та викупі майна "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва", а саме їдальня та обладнання: електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач.
Відповідач стверджує, що їдальня є конструктивною частиною адміністративно-побутового будинку, в переліку майна, що передається, зазначений адміністративно-побутовий корпус.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, наведені в відзиві на апеляційну скаргу.
Розпорядження голови суду від 03.05.12 р. (т. 2, а.с. 8) внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючої судді Бучинської Г.Б., судді Мельник О.В., судді Дужич С.П.
В судове засідання представник третьої особи не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи третя особа повідомлена належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 165).
Жодних клопотань щодо відкладення розгляду справи від третьої особи не надходило.
Враховуючи наведене та приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.
Закрите акціонерне товариство "Дубровицька меблева фабрика "Діброва" є правонаступником Колективного підприємства "Дубровицька меблева фабрика "Діброва", яке створене у процесі приватизації "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" у березні 1993 року на основі колективу покупців за рішенням загальних зборів колективу від 17.11.1992 р.
Статутний фонд Колективного підприємства "Дубровицька меблева фабрика "Діброва" сформований за рахунок майна, яке було придбане за власні кошти згідно договору купівлі-продажу державного майна №3 від 25 березня 1993 року шляхом викупу 100% державного майна "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва".
Акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" 25.03.1993 р. затверджений начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Рівненській області (т. 1, а.с. 6-7).
При цьому, вказаний акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" складений відповідно до "Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди", затвердженої постановою Кабінуте Міністрів України від 02.09.92 р. № 522.
Відповідно до п.п. 22, 45 вказаної Методики вартість майна цілісного майнового комплексу може бути зменшена на суму вартості майна, для якого чинним законодавством встановлені пільги або особливий режим приватизації.
Аналогічну норму містить і п. 42 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 р. № 717, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість майна, для якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення).
Вартість цілісного майнового комплексу визначена у п. 12 Акту і становить - 18 111 тис. крб..
У п. 13.2 Акта зазначено майно, щодо якого встановлено пільги (безоплатна передача об'єктів соціально-побутового призначення) - початковою вартістю 909 тис. крб. У відомості до Акту перераховане майно щодо якого встановлено пільги при приватизації та викуп майна "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва", а саме: їдальня та обладнання (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач).
Дослідивши зміст акта оцінки, суд приходить до висновку, що вартість спірного майна була відображена саме в п.п. 13.2, для якого встановлені пільги.
Відповідно до п. 17 акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу, вартість майна, що підлягає приватизації становить 17 202 тис. крб.
25.03.93 р. між позивачем та товариством покупців Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" укладено договір купівлі-продажу державного майна (т. 1, а.с. 40-41).
Вартість майна, що підлягає приватизації визначена у п. 17. Акта у розмірі - 17202 тис. крб. була сплачена товариством покупців у повному обсязі згідно умов договору купівлі-продажу № 3 від 25 березня 1993 року. Майно цілісного майнового комплексу було передано відповідачу позивачем згідно акта передачі державного майна "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" від 30.06.1993р. та право власності на відчужений об'єкт перейшло до відповідача з моменту підписання сторонами цього акта.
30.06.1993р. товариству покупців Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" на підставі договору купівлі продажу від 25.03.1993р. та акта приймання передачі від 30.06.1993 р. видано свідоцтво про власність № 8 на майно цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики "Діброва".
Спірні правовідносини регулюються ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Згідно ч. 2 зазначеної ст. 24 Закону України "Про приватизацію державного майна", в редакції Закону станом на час приватизації державного майна "Дубровицької меблевої фабрики "Діброва", товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
Згідно з ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР, який діяв у період приватизації державного майна Дубровицької меблевої фабрики "Діброва", право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 21 Закону України "Про власність" (який діяв станом на час приватизації Дубровицької меблевої фабрики "Діброва") право колективної власності виникає на підставі добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Згідно нової редакції Закону України "Про приватизацію державного майна", прийнятої Законом України № 89/97-ВР від 19.02.1997р. зазначено, що майно соціально-побутового призначення передається без права продажу. Тобто, лише з 1997р. законодавством встановлено застереження, з яких можна зробити висновок, що таке майно передається у володіння та користування без права продажу, що виключає набуття права власності.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що даний Закон не має зворотної сили у часі. Тому, норма ст. 24 зазначеного Закону, в редакції прийнятій через три роки після приватизації спірного майна, не може застосовуватися до спірних правовідносин.
Відповідно до акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" від 25.03.1993р. при приватизації було зменшено ціну, за яку придбано майно підприємства, на суму початкової ціни об'єктів соціально-побутового призначення, серед яких є їдальня з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач). Таким чином, вартість їдальні з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач) увійшла до вартості майна, що підлягало приватизації по договору купівлі-продажу державного майна від 25.03.1993р.
Дані обставини свідчать про те, що відповідач став власником цілісного майнового комплексу, в т.ч. їдальні з обладнанням (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач) на пільгових умовах, передбачених ч. 2 ст. 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".
Крім того, суд звертає увагу, що предметом позовних вимог позивача є визнання права державної власності на конкретно визначене майно.
Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'являти позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.
Таким чином, звертаючись за захистом права власності від невизнання чи оспорення його іншою особою, позивач повинен належним та допустимими доказами довести існування такого права, виникнення цього права відповідно до порядку та підстав, передбачених законодавством, що діяло у відповідний період, існування самого об'єкта права власності.
Згідно п. 1 Договору купівлі -продажу державного майна № 3 від 25.03.93 р., продавець продає, а покупець купує державне майно Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" на загальну суму 17 202 000 крб. Склад та вартість викуплених фондів наведені у додатку, акті оцінки вартості сумісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики "Діброва", що є невід'ємною складовою частиною цього договору.
За актом оцінки вартості цілісного майнового комплексу, оціночна вартість майна згідно з передаточним балансом і документацією про результати інвентаризації становить 17 202 000 крб.
Відповідно до відомості майна, для якого встановлені пільги при приватизації та викупі Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" станом на 01.03.93 р., в які входять: їдальня, електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач, загальна балансова вартість яких становить 905 871 грн.
З вищенаведеного вбачається, що спірні об'єкти (електрокотел, шкаф холодильний, водонагрівач) щодо якого встановлені пільги, увійшли до складу переданого відповідачу в процесі приватизації майна.
При цьому, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що майно, для якого встановлені пільги (на загальну суму 909 000 крб.), виключено з цілісного майнового комплексу, як і відсутні докази приналежності, інвентаризації його у складі державного майна.
Апеляційним господарським судом встановлено, а скаржником жодним чином не спростовано, що станом на 01.03.1993 року на "Дубровицькій меблевій фабриці "Діброва" обліковувались основні засоби на суму 17 202 000 крб., як належне державі майно, з яких на підставі переліку нерухомого майна, переданого у власність покупцю цілісного майнового комплексу до складу викупленого майна державного підприємства увійшло все те майно, що обліковувалося на підприємстві (яке включає в себе майно, щодо якого встановлені пільги, на загальну суму 909 тис.).
Суд зауважує, що звертаючись з позовом, позивач не надав жодних доказів на підтвердження права державної власності на спірне майно: прийняття в експлуатацію державним підприємством, підтримка в належному стані за рахунок державних коштів, обліковування цього майна за державним підприємством, установою, організацією.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Надані докази повинні відповідати вимогам щодо їх належності та допустимості.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що ані позивачем, ні прокурором не доведено належними та допустимими доказами існування права державної власності на спірне майно.
Відповідно до приписів ст. 1 ГПК України особа звертається до суду саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду чи на момент прийняття судом рішення, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо застосування строків позовної давності, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Перебіг позовної давності в даному випадку почався 25.03.1993р. -з моменту затвердження начальником Регіонального відділення Фонду державного майна України в Рівненській області акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Дубровицької меблевої фабрики "Діброва" та закінчився 26.03.1996р. зі спливом трьох років.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано позов 31.10.2011р., тобто після спливу строку позовної давності.
При цьому, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Рішення господарського суду Рівненської області від 16.01.12 р. у справі № 5019/2510/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора Рівненської області - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Дужич С.П.