АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2012 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - Громіка Р.Д.
суддів - Драгомерецького М.М., Панасенкова В.О.
при секретарі - Сенчук А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом виселення тимчасових мешканців,
встановила:
Позивач звернувся до суду з вимогами ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2, стверджуючи, що він як власник квартири позбавлений можливості нею користуватися. У судовому засіданні представник позивача вимоги ОСОБА_1 підтримав.
Представник відповідачів з позовом не погодився.
Рішенням суду в задоволенні позову було відмовлено в повному обсязі.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить його скасувати, та постановити нове, яким задовольнити його позов в повному обсязі, вказуючи при цьому на порушення судом норм матеріального та процесуального права при винесенні рішення.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази згідно ст.ст. 10, 60, 212 ЦПК України, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин, та застосував необхідні норми матеріального права.
Згідно ч. 1 статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.
Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.
Трикімнатна квартира АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 19 квітня 2011 року. За договором дарування дарителем квартири виступила дружина брата позивача ОСОБА_5, яка у 2008 році отримала цю квартиру у власність за договором дарування від своїх родичів: діда - ОСОБА_2,баби - ОСОБА_3 і тітки - ОСОБА_6
У спірній квартирі постійно проживають з 1975 року і мають реєстрацію за місцем проживання відповідачі ОСОБА_6, ні ОСОБА_1, ні ОСОБА_5 в квартирі не проживали і не були зареєстровані. Всі витрати по утриманню квартири до цих пір несуть відповідачі ОСОБА_6: це оплата комунальних послуг, це ремонтні роботи по підтриманню належного стану жилих кімнат, підсобних приміщень, технічного обладнання квартири. Приймаючи в дар квартиру ОСОБА_1 був сповіщений про те, що в квартирі проживають ОСОБА_6.
Позивач стверджує, що відповідачі, відмовляючись в добровільному порядку виселитися з квартири, порушують його - ОСОБА_1- право власності на цю квартиру, тому ОСОБА_1 і звернувся до суду з цим позовом в якому вимагає виселити відповідачів з належної йому квартири, посилаючись на ст.391 ЦК України.
Представник відповідачів, не визнаючи позов, посилався на такі доводи: у 2008 році між ОСОБА_6 і ОСОБА_5 при укладанні договору дарування була досягнути усна домовленість про довічне користування ОСОБА_6 квартирою АДРЕСА_2; ОСОБА_6 ніколи не чинили перешкод ОСОБА_1 у користуванні квартирою; ОСОБА_6 не мають іншого житла.
При вищенаведених обставинах суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
У даному випадку позивач має у своєму володінні квартиру АДРЕСА_1 і він - позивач - має право звернутися до суду з позовом про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, якщо протиправна поведінка інших осіб перешкоджає здійснювати йому права користування та розпорядження належною квартирою. Суд правильно встановив, що відповідачі у 1975 році на відповідній правовій підставі набули права на користування жилою площею у квартирі АДРЕСА_1. Факт укладання договорів дарування зазначеної квартири як з боку ОСОБА_6 так і з боку ОСОБА_5 не позбавляє автоматично ОСОБА_6 права на користування жилими приміщеннями у цій квартирі. Суд не отримав будь-яких доказів щодо наявності протиправної поведінки ОСОБА_6, яка б перешкоджала ОСОБА_1 здійснювати своє право користування та розпорядження квартирою. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів того факту, що ОСОБА_6 мають статус тимчасових мешканців у квартирі АДРЕСА_2.
Крім цього, колегія суддів звертає свою увагу на те, що після укладання договору дарування яким ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 подарували у 2008 році свою квартиру внучці та племінниці - ОСОБА_5, вони продовжували жити в цій квартирі як члени сім'ї власника, оплачували всі комунальні платежі за цю квартиру, проводили за власний рахунок ремонтні роботи по підтриманню належного стану жилих кімнат, підсобних приміщень, технічного обладнання квартири. Обдарована ніколи не забороняла їм в такому проживанні, ніяких своїх вимог не ставила, не оспорювала факт їх проживання зі сплатою комунальних платежів та проведення ремонту за їх власні кошти. Тільки з моменту дарування ОСОБА_5 цієї квартири брату свого чоловіка - позивачу ОСОБА_1 19.04.2011р., ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 перестали бути членами сім'ї власника квартири, однак, все таки продовжували там проживати, оплачували всі комунальні платежі за цю квартиру, проводили за власний рахунок ремонтні роботи по підтриманню належного стану жилих кімнат, підсобних приміщень, технічного обладнання квартири.
Ці факти не були оспорені позивачем.
Відповідно до ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Члени сім'ї власника будинку (квартири) зобов'язані дбайливо ставитися до жилого будинку (квартири). Повнолітні члени сім'ї власника зобов'язані брати участь у витратах по утриманню будинку (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім'ї про розмір участі в витратах вирішуються в судовому порядку.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Статтею 162 цього ж кодексу передбачено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Із положень статті 64 ЖК України вбачається, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і
батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Таким чином з наведених норм матеріального права вбачається, що після того, як відповідачі ОСОБА_6 перестали бути членами сім'ї власника квартири, вони фактично стали наймачами цього жилого приміщення, без укладання письмового договору найму.
Відповідно до ст. 170 ЖК України при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з діючими нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до правильного висновку, що позовні вимоги позивача не обґрунтовані і не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Апелянт не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї позовної заяви та апеляційної скарги.
Твердження апелянта в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 303-304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319, 324-325 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до касаційного суду протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді М.М. Драгомерецький
В.О. Панасенков