КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.05.2012 № 20/132-11
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів: Авдеєва П.В.
Тарасенко К.В.
при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.05.2012 року по справі № 20/132-11 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 24.02.2012 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 29.02.2012 року) у справі № 20/132-11 (суддя -Бабкіна В.М..)
за позовом Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Басейнового управління водних ресурсів річки Рось та
Головного управління Держкомзему у Київській області
до 1. Васильківської районної державної адміністрації Київської області
2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Укррибпродукція»
про визнання незаконним та скасування розпорядження про передачу в
оренду водного об'єкту та визнання недійсним договору оренди
водного об'єкту
В С Т А Н О В И В :
Міжрайонний природоохоронний прокурор Київської області звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Басейнового управління водних ресурсів річки Рось та Головного управління Держкомзему у Київській області до Васильківської районної державної адміністрації Київської області та товариства з обмеженою відповідальністю «Укррибпродукція» про визнання незаконним та скасування розпорядження про передачу в оренду водного об'єкту та визнання недійсним договору оренди водного об'єкту.
Рішенням господарського суду Київської області від 24.02.2012 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 29.02.2012 року) у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, прокурор звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду Київської області повністю і прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.03.2012 року по справі № 20/132-11 апеляційну скаргу Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області прийнято до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 22.05.2012 року.
Відповідно до розпорядження Секретаря палати Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2012 року у зв'язку з хворобою судді Жук Г.А. та з метою дотримання строків розгляду справи, здійснено заміну у складі колегії суддів, відповідно до якого перегляд рішення здійснюється головуючим суддею - Яковлєвим М.Л., суддями - Авдеєвим П.В., Тарасенко К.В.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Укррибпродукція» на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач-2 просить у задоволенні апеляційної скарги прокурора на рішення господарського суду Київської області від 21.02.2012 року у справі № 20/132-11 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.
Прокурор був присутнім у судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Київської області від 24.02.2012 року скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представники відповідачів в судовому засіданні надали свої пояснення та просили рішення господарського суду Київської області від 24.02.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Представники позивачів в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представників позивачів, проти чого також не заперечують представники сторін, присутні у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ прокурора та представників відповідачів, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Київської області від 21.02.2012 року по справі № 20/132-11 - слід залишити без змін, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2009 році ТОВ «Укррибпродукція» звернулося до Васильківської районної державної адміністрації Київської області із заявою про надання в користування на умовах оренди водного об'єкта, який знаходиться в басейні річки загальнодержавного значення на території Гребінківської селищної ради Васильківського району Київської області.
Розпорядженням Голови Васильківської районної державної адміністрації від 02.09.2009 року № 681 товариству з обмеженою відповідальністю «Укррибпродукція» передано в користування на умовах оренди водний об'єкт, який знаходиться в басейні річки загальнодержавного значення на території Гребінківської селищної ради Васильківського району Київської області, терміном на 8 місяців, площею водного дзеркала 107,0 га, для використання за цільовим призначенням (для риборозведення) (а.с. 23).
Пунктом 3 зазначено розпорядження передбачено укладення договору водного об'єкта згідно з вимогами чинного законодавства.
03.12.2009 року Головою Васильківської районної державної адміністрації видано розпорядження № 1122, відповідно до якого внесено зміни до розпорядження голови Васильківської районної державної адміністрації від 02.09.2009 року № 681 та зазначено, що, термін дії оренди вказаного водного об'єкту встановлений на 30 років. (а.с. 22).
03.12.2009 року на виконання зазначених розпоряджень між Васильківською районною державною адміністрацією та ТОВ «Укррибпродукція» було укладено договір оренди водного об'єкта від 03.12.2009 року № 19, згідно якого ТОВ «Укррибпродукція» в користування на умовах оренди передано водний об'єкт (частина Саливонківського водосховища) загальною площею 107,0 га, у тому числі - площа водного дзеркала 107,0 га, та 2 гідротехнічні споруди, строком на 30 років. (а.с. 23-27).
24.12.2009 року сторонами підписано акт передачі-приймання об'єкта оренди (а.с. 29).
Однак, проведеною Міжрайонною природоохоронною прокуратурою Київської області перевіркою щодо законності надання на умовах оренди Васильківською районною державною адміністрацією ТОВ «Укррибпродукція» водного об'єкту, розташованого в адміністративних межах Гребінківської селищної ради Васильківського району, встановлено, що вказаний водний об'єкт наданий в оренду з порушенням вимог водного та земельного законодавства України, а саме без укладення договору оренди земель водного фонду. У зв'язку з чим подано відповідний позов.
Відповідно до ст.ст. 13, 41 Конституції України від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 2 ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» закріплено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.
В силу ч. 2 ст. 151 ГК України порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.
Відповідно до положень ст. 2 Водного кодексу України, завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.
Відповідно до ст. 6 Водного кодексу України води (водні об'єкти) є виключно власністю народу України і надаються тільки у користування.
Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Положеннями ст. 4 Водного кодексу України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Стаття 5 Водного кодексу України передбачає, що до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
До водних об'єктів місцевого значення належать: поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об'єктів загальнодержавного значення; підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.
З положень ст. 51 Водного кодексу України вбачається, що у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.
Передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється.
Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України. Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства.
Орендодавцями водних об'єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради.
Окремі повноваження щодо надання водних об'єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.
Відповідно до вимог ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.
У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.
Відповідно до ст. 59 Земельного кодексу України, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі" (далі - Закон), стаття 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.
Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно ст. 6 цього Закону орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування -орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
За змістом ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Стаття 13 Закону України "Про оренду землі" встановлює, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства
Істотні умови договору оренди землі визначено у ст. 15 вказаного Закону, а саме: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відповідно до приписів чинного земельного та водного законодавства України, при наданні водного об'єкту в користування на умовах оренди в користування повинна також бути надана відповідна земельна ділянка водного фонду.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні водний об'єкт та земельна ділянка водного фонду, а саме - дно водного об'єкту, наданого в оренду ТОВ «Укррибпродукція» та прибережна захисна смуга, розташовані в адміністративних межах Гребінківської селищної ради Васильківського району, в межах населеного пункту.
Отже, при наданні в оренду спірного водного об'єкту, розташованого в межах населеного пункту, мають укладатись два договори оренди - водного об'єкту з відповідною адміністрацією та земельної ділянки водного фонду з відповідною радою, в даному випадку з Гребінківською селищною радою Васильківського району Київської області.
Разом з тим, ч. 4 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використання та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Статтею 22 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.
Відповідно до ст. 22 Закону України "Про землеустрій" землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.
Статтею 56 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку; в) копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб; г) матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки; ґ) рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди; д) акт прийоми - передачі межових знаків на зберігання; є) акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності; є) кадастровий план земельної ділянки; ж) перелік обмежень прав на земельну ділянку і наявні земельні сервітути.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про землеустрій", документація із землеустрою - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель, авторського нагляду за виконанням проектів тощо. Згідно зі ст. 19 названого Закону, організація і здійснення землеустрою на території сіл, селищ, міст належить до повноважень сільських, селищних, міських рад.
Процедура розгляду і затвердження землевпорядної документації визначена ст. 186 ЗК України, згідно якої розгляд і затвердження землевпорядної документації проводять центральні та місцеві органи державної влади, а також органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.
02.03.2007 року Гребінківською селищною радою було прийняте рішення № 96-VII-V про погодження ТОВ «Укррибпродукція» місця розташування земельної ділянки водного фонду площею 107,0 га, розташованої в смт. Гребінки для ведення рибного господарства та надання дозволу на розроблення проекту відведення вказаної земельної ділянки ТОВ «Укррибпродукція» (а.с. 31).
Також, 02.03.2007 року Гребінківською селищною радою було прийняте рішення № 97-VII-V про надання згоди ТОВ «Укррибпродукція» на розробку технічної документації про відведення земельної ділянки водного фонду для ведення рибного господарства орієнтовною площею 107,0 га з врахуванням прибережних зон (а.с. 30).
Рішенням Гребінківською селищною радою від 03.06.2009 року № 357-ХХХVII-V передано товариству «Укррибпродукція» у короткострокову оренду земельну ділянку водного фонду строком на 11 місяців орієнтовною площею 107,0 га та, серед іншого, доручити селищному голові укласти договір оренди земельної ділянки.
На виконання зазначено рішення 05.06.2009 року між Гребінківською селищною радою Васильківського району Київської області та ТОВ «Укррибпродукція» укладено договір оренди земель водного фонду, згідно з п.п. 1.1, 2.1, 3.1 якого товариству передано в оренду земельну ділянку водного фонду загальною площею 107,0 га в термін на 11 місяців на період виготовлення технічної документації.
Однак, зазначений договір оренди земель водного фонду від 05.06.2009 року не зареєстрований.
Крім того, судом першої інстанції з'ясовано, що проект землеустрою чи технічна документація з надання в користування на умовах оренди земельної ділянки водного фонду не розроблений, відповідне рішення про надання земельної ділянки водного фонду в оренду ТОВ «Укррибпродукція» на 30 років у встановленому чинним законодавством порядку селищною радою не приймалося, і договір оренди вказаної земельної ділянки водного фонду у встановленому чинним законодавством порядку не укладався.
Отже, ТОВ «Укррибпродукція» використовує вказану земельну ділянку водного фонду за відсутності відповідного рішення Гребінківської селищної ради, а також без укладеного договору оренди земельної ділянки водного фонду.
Що послужило підставою для звернення прокурору до суду з вимогою щодо визнання розпоряджень Васильківської районної державної адміністрації від 02.09.2009 року № 681 та від 03.12.2009 року №1122 незаконними.
Однак, прокурором не доведено суду порушення Васильківською районною державною адміністрацією вимог чинного законодавства на момент прийняття нею оспорюваних розпоряджень від 02.09.2009 р. № 681 та від 03.12.2009 р. № 1122 також не доведено порушення ТОВ «Укррибпродукція» вимог ст.ст. 48, 49 Водного кодексу України, оскільки наявність дозволу на спец водокористування не визначена законодавством.
Що стосується визнання недійсним договору оренди водного об'єкту від 03.12.2009 року № 19, укладеного між відповідачами 1 та 2, зазначаємо наступне.
Приписами частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актами цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Відповідно до ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Прийняття розпоряджень Васильківською районною державною адміністрацію від 02.09.2009 року № 681 та від 03.12.2009 року № 1122 про надання в оренду ТОВ «Укррибпродукція» ніяким чином не можуть бути пов'язане з наданням товариству в оренду зазначено об'єкту, також як вже зазначалось Васильківська районна державна адміністрація діяла в межах своїх повноважень.
Інші доводи скаржника внаслідок їх необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційна скарга Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Київської області від 24.02.2012 року у справі № 20/132-11 необхідно залишити без змін.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
ПОСТАНОВИВ :
1. Апеляційну скаргу Міжрайонного природоохоронного прокурора Київської області на рішення господарського суду Київської області від 24.02.2012 року у справі № 20/132-11 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Київської області від 24.02.2012 року у справі № 20/132-11 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 20/132-11 повернути до господарського суду Київської області.
3. Копію постанови апеляційного господарського суду надіслати сторонам у справі.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Яковлев М.Л.
Судді Авдеєв П.В.
Тарасенко К.В.