Справа №1490/2188/12 22.05.2012 22.05.2012 22.05.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц/1490/1522/12 Суддя суду 1-ї інстанції - Гуденко О.А.
Категорія 46 Доповідач апеляційного суду - Локтіонова О.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 травня 2012 року м.Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шолох З.Л.,
суддів: Самчишиної Н.В., Локтіонової О.В.,
із секретарем судового засідання - Бобуйок І.Ф.,
за участю:
позивача - ОСОБА_3,
відповідача - ОСОБА_4,
представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4
на рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 квітня 2012 року
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на Ѕ частку спільно придбаного майна, визнання майна особистою власністю та стягнення коштів,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2011 року ОСОБА_3 пред'явив зазначений позов, який обґрунтував наступним.
З 30 вересня 2004 року до січня 2011 року він та відповідачка ОСОБА_4, проживаючи однією сім'єю без укладення шлюбу, за його особисті кошти придбали 21/60 частку будинку АДРЕСА_1, а також кухонний куток, газову плиту, холодильник, 2 пральні машини, ліжко-диван, 2 колонки для підігріву води, водообігрівач, конвектор, мікрохвильову піч, витяжку, кухонний гарнітур, 2 DVD плеєра, телевізор, ванну, 2 унітаза, електрообігрівач, настінний обігрівач, килими, стіл під телевізор, комп'ютерний стіл.
Крім того для проведення весілля дочки ОСОБА_4 ними було витрачено його особисті кошти у сумі 19 000 грн.
На даний час вони не проживають разом. Відповідачка відмовляється визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку та право особистої власності на меблі та побутову техніку, а тому позивач просив визнати Ѕ частку вищезазначеного будинку спільною сумісною власністю його та відповідачки; визнати за ним право власності на ј частку цього житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, визнати наведені меблі та побутову техніку його особистою приватною власністю; стягнути з відповідачки на його користь витрати за проведення весілля її дочки у сумі 19 000 грн., судовий збір у сумі 1700 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. та витрати на правову допомогу у сумі 3300 грн.
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 квітня 2012 року позов задоволений частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 7/40 часток житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 1320 грн. судових витрат.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено за недоведеністю.
Відповідач ОСОБА_4 подала на рішення апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просила рішення суду скасувати.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, районний суд виходив з того, що позивачем доведено факт проживання його з ОСОБА_4 у період з жовтня 2004 року до січня 2011 року однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а також ведення спільного господарства, наявності єдиного сімейного бюджету та виявлення подружніх відносин перед третіми особами, а тому на його думку спірна частина будинку належить їм на праві спільної сумісної власності, і підлягає рівному поділу між ними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він є законним та обґрунтованим.
Згідно з ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу («Право спільної сумісної власності подружжя»).
Указана норма поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Стаття 70 глави 8 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Як вбачається з пояснень у судовому засіданні позивача ОСОБА_3, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 з жовтня 2004 року і до січня 2011 року проживали однією сім'єю без укладення шлюбу.
Продавець частини житлового будинку ОСОБА_10, допитана в якості свідка, пояснила, що кошти за свою частку будинку отримала безпосередньо від позивача ОСОБА_3, який і мав виступати покупцем за договором, який вони укладали. З його слів це були його особисті кошти. Однак, в нотаріальній конторі під час посвідчення угоди купівлі-продажу покупцем була зазначена відповідач. Поведінка ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідчила про те, що вони є однією сім'єю, і придбавали житло для свого спільного проживання. Хоча угода була укладена у грудні 2004 року, вона дозволила їм вселитися у будинок в жовтні 2004 року для проведення ремонту.
Відповідач не спростувала свідчень даних свідків, оскільки допитані за її клопотанням у судовому засіданні свідки, не підтвердили протилежного.
В зазначений період кожна із сторін в іншому шлюбі не перебувала.
За час їх сумісного проживання на ім'я відповідачки ОСОБА_4 за їх спільні сумісні кошти для сім'ї було придбано 23 грудня 2004 року та 02 квітня 2005 року 21/60 частку будинку АДРЕСА_1 вартістю 20 374 грн. (а.с.41-46).
З урахуванням викладених обставин та вимог законодавства, районний суд з урахуванням вимог статей 60 та 74 СК України правильно визначив, що спірна частка будинку належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності, незважаючи на те, що була зареєстрована на ім'я ОСОБА_4
Між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладалися договори щодо спірного майна, як це передбачено ст.74 СК України, тому це майно судом І інстанції правомірно визнано їхньої спільною сумісною власністю і кожен з них має право на Ѕ його частину.
Доводи ОСОБА_4 про те, що спірну частину будинку куплено за кошти, одержані нею від продажу у 1996 р. та 2002 р. належних їй квартир, не є безперечними, оскільки їх продаж була здійснена за 1700 грн. та 150 тис.крб., а придбання спірної частини будинку відбулося за 20 374 грн. (а.с.44, 63). До того ж, з часу продажу цих квартир і до укладення угод про купівлю частини будинку пройшов занадто тривалий час.
Крім того на час здійснення купівлі частини будинку та до 01 червня 2007 р. відповідач не працювала. Інших доказів, крім договорів купівлі-продажу своїх квартир, які б доводили наявність у неї доходів для самостійного придбання спірної частини будинку, суду не надала.
Тоді як, доводи позивача про те, що на придбання спірного будинку використані кошти від продажу у 2004 році належного особисто йому автомобіля FIAT DUCATO, реєстраційний номер НОМЕР_1, підтверджуються довідкою МВРЕР УДАІ УМВС України у Миколаївській області, яка свідчить, що 31 серпня 2004 року позивач зняв свій автомобіль з реєстрації для реалізації (а.с.12).
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на правильність висновків районного суду.
Рішення суду першої iнстанцiї в частинi вирішення позову про визнання меблів та побутової техніки особистою власністю та стягнення коштів не оскаржувалося, а відтак, відповідно до положень ст.303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевірялось.
Оскільки оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального й процесуального права, апеляційна скарга підлягає відхиленню із залишенням судового рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Центрального районного суду м.Миколаєва від 04 квітня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді:
< Текст >