АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/2690/1555/2012
Головуючий у 1 інстанції: Роман О.А.
Доповідач: Стрижеус А.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 березня 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Стрижеуса А.М.,
суддів: Поліщук Н.В., Шкоріної О.І.,
при секретарі: Василевському Я.П.,
за участю: позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
третьої особи ОСОБА_5
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 та за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_6, що діє в інтересах ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 вересня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання права власності, визнання недійсними договорів, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_7 в якому просить визнати за ним право власності на ј від 3/10 частини житлового будинку в АДРЕСА_1 та ј земельної ділянки площею 0, 0301 кв.м., зареєстрованої в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 85-2-00570.
Визнати недійсним договір дарування частини жилого будинку від 26 червня 2007 року, зареєстрований у реєстрі за № 12612.
Визнати недійсним договір дарування частини земельної ділянки від 26 червня 2007 року.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що вищевказане майно було придбане за його кошти та за кошти ОСОБА_10, померлого 12 серпня 2008 року та ОСОБА_2, а тому воно є спільною сумісною власністю.
26 червня 2007 року без його письмової згоди, ОСОБА_10 було подаровано ОСОБА_7 будинок та земельну ділянку, а тому позивач вважає, що його право порушено.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 06 вересня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на:
Ѕ частину від частини будинку АДРЕСА_1 що належить на праві власності ОСОБА_7, що становить 3/40 частини;
Ѕ частину від земельної ділянки розміром 0, 0301 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, (кадастровий № 85261037), що належить на праві власності ОСОБА_7.
Визнано частково недійсним договір дарування 3/10 частини жилого будинку АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_10 2Дарувальник" та ОСОБА_7 "Обдаровувана", посвідчений 26 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (зареєстровано в реєстрі за № 12612), а саме стосовно Ѕ частини, що належить на праві власності ОСОБА_7.
Визнано частково недійсним Договір дарування 3/10 частини земельної ділянки (кадастровий № 85261037), що розташована за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_10 "Дарувальник" та ОСОБА_7 "Обдаровувана", посвідчений 26 червня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (зареєстровано в реєстрі за № 12612), а саме стосовно Ѕ частини від земельної ділянки розміром 0,0301 га, що належить на праві власності ОСОБА_7.
В іншій частині позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави 1700 - судовий збір за звернення до суду, на користь ОСОБА_1 - 120 гривень - витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Не погоджуючись з рішенням суду позивачем ОСОБА_1 подано до суду апеляційну скаргу в якій він просить змінити рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року, визнавши спірні договори дарування повністю недійсними та залишити рішення без змін в частині визнання за ним права власності на Ѕ частину від частини будинку АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7, що становить 3/40 частини і право власності на Ѕ частину від земельної ділянки розміром 0, 0301 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий № 85261037), що належить на праві власності ОСОБА_7, що становить 3/40, посилаючись на те, що судом першої інстанції, рішення постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме те, що спірне майно є спільним сумісним майном і не включає виконання вимоги ст. 369 ЦК України, яка дозволяє розпорядження спільним сумісним майном виключно в разі згоди співвласника. Відповідно до ч. 3 ст. 372 ЦК України право спільної сумісної власності припиняється в разі поділу майна. Згідно з ч. 1 ст. 370 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є в спільній сумісній власності.
Таким чином, в протиріччя вимогам законодавства суд безпідставно застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 319 ЦК України і визнав угоди дійсними в частині майна, що належить ОСОБА_10, не звернувши увагу на те, що майно є спільним сумісним і частка ОСОБА_10 не була виділена.
Також вбачається, що договори дарування укладені з перевищенням наданих співвласнику повноважень, оскільки ОСОБА_10 не мав необхідних повноважень для укладання договорів на відчуження спільного майна.
Крім того, відповідно до наданої суду іншої співвласницею ОСОБА_2 заяви нотаріуса, яку вона надала при посвідченні договору застави від 04 червня 2003 року ОСОБА_10 знав порядок розпорядження спільним сумісним майном.
Таким чином, свідомі недобросовісні дії ОСОБА_10 були направлені на самовільне розпорядження спільною сумісною власністю в протиріччя вимогам Закону.
Також не погоджуючись з рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 вересня 2011 року представником відповідача ОСОБА_6, що діє в інтересах ОСОБА_7 було подано апеляційну скаргу в якій він просить рішення суду скасувати та постановити ухвалу про закриття провадження у справі, посилаючись на те, що судом першої інстанції неправильно визначено, що спірне домоволодіння 3/10 частини спірного будинку були придбані за кошти ОСОБА_1, який сплатив ј частини їх вартості, ОСОБА_10 та ОСОБА_2 від продажу вказаних квартир.
В порушення обов'язкових до застосування вимог ч. 1 ст.60 та ч. 3 ст.61 ЦПК України, суддею першої інстанції, проігноровано обставини встановлені судовим рішенням у іншій цивільній справі, рішення якої набрало законної сили. Ці докази мають спеціальний статус встановлених обставин, які не підлягають доказуванню. Саме відповідачкою надано суду висвітлення обставин відсутності у позивача доказів сплати частки вартості домоволодіння - які судом першої інстанції залишилися поза увагою.
Також судом першої інстанції в порушення вимог ст. 57 ЦПК України прийнято, як докази письмові пояснення не встановлених осіб, які не були допитані як свідки - нібито третіх осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_8 - підписи під поясненнями яких не збігаються з підписами від цих осіб закріплених іншою цивільною справою.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав доводи своєї апеляційної скарги та заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечував проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах відповідача ОСОБА_7.
ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_7 підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_6, який діє в інтерсах ОСОБА_7 та заперечувала проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_1
Третя особа ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та заперечувала проти доводів апеляційної скарги ОСОБА_6, який діє в інтересах ОСОБА_7
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення, суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини
Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 є неправильним та необґрунтованим в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи, постановлене з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 18 липня 1997 року ОСОБА_10 придбав 3/10 частини будинку АДРЕСА_1 (а.с.8). Відповідно до акту серії ІІІ-КВ №156310, ОСОБА_10 був співвласником земельної ділянки, загальною площею 0,1002 га (а.с.119-120).
26 липня 2007 року відповідно до договорів дарування, ОСОБА_10 подарував ОСОБА_7 м. Києві 3/10 частини будинку АДРЕСА_1 (а.с.29) та 3/10 частини земельної ділянки, що становить 0,0301 м2 по АДРЕСА_1 (а.с.28).
Згідно свідоцтва про смерть (а.с.4), ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права власності у спільному сумісному майні.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно є спільною власністю.
Відповідно до ч.4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
За змістом ст.175 СК України, майно набуте батьками і дітьми за рахунок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Згідно договору купівлі-продажу від 31 травня 1996 року (а.с.6), ОСОБА_10 та позивач по справі ОСОБА_1 продали належну їм квартиру АДРЕСА_2
Колегія суддів не приймає до уваги твердження позивача ОСОБА_1 про те, що спірне майно по АДРЕСА_1 його покійним батьком ОСОБА_10 було придбано за спільні кошти, що були отримані від продажу їх спільної квартири, оскільки будь-яких письмових доказів, які б свідчили що саме отримані кошти були витрачені на придбання спірного майна, суду не надано. При цьому попереднім рішенням суду було встановлено, що право приватної власності ОСОБА_10 на 3/10 частин житлового будинку та земельної ділянки ніким не оспорювалось.
Колегія суддів не приймає як доказ придбання спірного майна за спільні кошти Договір від 17 липня 1996 року (а.с.95,96), укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_10, оскільки вказаний договір ніяким чином не посвідчений, що позбавляє колегію суддів можливості сприймати вказаний Договір за належний письмовий доказ.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання права власності у спільному сумісному майні.
Крім того, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договорів дарування від 26 липня 2007 року частини житлового будинку та частини земельної ділянки.
Відповідно до рішення Подільського районного суду від 02 червня 2010 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, ОСОБА_5 про виселення, відшкодування майнової та моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, Головне управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів дарування, стягнення моральної шкоди, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.
Аналізуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги вже були предметом розгляду між тими ж сторонами і з тих же підстав.
Про те, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги позивача, не звернув уваги на наявність рішення суду, що набрало законної сили та не надав належної оцінки наведеним обставинам.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Таким чином колегія суддів вважає, що провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині визнання недійсними договорів дарування частини будинку та частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 підлягає закриттю.
Враховуючи, що судом першої інстанції рішення було постановлено з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи, постановлене з порушенням норм процесуального права, рішення районного суду, відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання права власності в спільному сумісному майні та закриття провадження в частині визнання договорів дарування недійсними.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - відхилити.
Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_6, що діє в інтересах ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 06 вересня 2011 року залишити скасувати та постановити нове, наступного змісту.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про визнання права власності - відмовити.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_8, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 в частині визнання недійсними договорів дарування - закрити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: