АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/2690/4232/2012
Головуючий у 1 інстанції: Лісовська О.В.
Доповідач: Стрижеус А.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 березня 2012 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого-судді Стрижеуса А.М.,
суддів: Поліщук Н.В., Шкоріної О.І.,
при секретарі: Василевському Я.П.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання договору позики недійсним.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що з 17 березня 2006 року по 18 листопада 2007 року він перебував в шлюб з ОСОБА_3 За час проживання в шлюбі ними було придбано спільне майно. Після того, як між ним та ОСОБА_3 було розірвано шлюб, між ними було досягнуто домовленості про поділ майна в майбутньому.
В жовтні 2011 року він звернувся до ОСОБА_3 з проханням вирішити питання щодо поділу майна, серед якого є також і квартира АДРЕСА_2. ОСОБА_3 повідомила його про те, що поділ майна буде здійснено лише після того, як він надасть їй грошові кошти в рахунок погашення боргу, що виник у відповідачки за договором позики від 27 березня 2006 перед ОСОБА_4 Крім того, ОСОБА_3 пояснила йому, що даний договір вона уклала в інтересах сім'ї, а тому позивач повинен повернути частину боргу.
Вважає, даний договір позики недійсним з тих підстав, що він ненадавав своєї згоди на отримання грошових коштів від ОСОБА_4 Також вважає даний договір позики не дійсним, з тих підстав, що він укладений у грошовій одиниці - доларах США, що є порушенням діючого законодавства.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представником позивач ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу в якій він просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору позики недійсним задовольнити.
Зокрема, представник позивача ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції при постановленні рішення було порушено норми матеріального права. Так як відповідно до ст. 65 Сімейного кодексу України, при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Крім того, посилався на те, що договір позики був укладений в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству України.
В судове засідання позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_1, відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 не з'явилися, про день та час розгляду справи представник позивача ОСОБА_1 та відповідачі повідомлялися належним чином (а.с.57,59), а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб 17 березня 2006 року, який було розірвано сторонами 08 листопада 2007 року. За час проживання в шлюбі ними було придбано спільне майно, при розірванні шлюбу ними було досягнуто домовленості про його поділ в майбутньому.
27 березня 2006 року між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, відповідно до п. 2 якого позикою є сума коштів в розмірі 2 714 доларів США, що за курсом НБУ складає 13 705 гривень 70 копійок. Фактом укладання даного договору та отримання відповідачкою ОСОБА_3 даних грошових коштів її розписка від 27 березня 2006 року (а.с.7,80).
Виходячи з положень ст.ст. 207, 827, 828 ЦК України наведена обставина свідчить про вчинення сторонами правочину - укладення договору позики.
Доводи апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення судом першої інстанції безпідставно не були застосовані положення ч.2 ст. 65 СК України стосовно права одного з подружжя на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення враховуючи наступне.
Стаття 65 СК України регулює право подружжя на розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
В даному конкретному випадку укладений 27 березня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договір позики не є договором по розпоряджанню майном, зокрема, спільним майном подружжя, оскільки за умовами договору позики, ОСОБА_3 отримала грошові кошти в борг, а не розпорядилася майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_3 укладаючи даний договір позики діяла з власної волі та у власних інтересах, що дає всі підстави вважати її одноособовим боржником, яка має відповідати за даним зобов'язанням власним майном, що належить їй на праві приватної власності, тобто в даному випадку жодним чином не порушує права позивача.
Крім того, представник позивача ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі зазначає те, що договір позики не відповідає чинному законодавству України, оскільки кошти надані в позику в іноземній валюті.
Статтею 99 Конституції встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст.192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України.
Так, ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування та здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліценції видаються комерційним банкам, іншим фінансовим установам України, та не відносяться до оспорюваних правовідносин сторін.
Крім того, вищезазначеною статтею Декрету визначено перелік операцій, які потребують індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій.
Як убачається з даного переліку в ньому відсутні операції по наданню позики в валютній одиниці фізичними особами, один одному. Тобто, для здійснення даного правочину (договору позики в іноземній валюті), отримання відповідних ліцензій не передбачено.
Колегія суддів, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність, а тому не можуть бути прийнятті до уваги.
Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1, що діє в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді