ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.06.06 Справа № 12/214
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Галушко Н.А.
Юрченка Я.О.
при секретарі судового засідання Н. Мацкулі
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Рівненський обласний радіотелевізійний передавальний центр (далі ДП Рівненський ОРТПЦ) від 12.12.2005р. № 03-1/1226
на постанову Господарського суду Рівненської області від 07.11.2005р.
у справі № 12/214
за позовом ДП Рівненський ОРТПЦ, м. Рівне
до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у м. Рівне, м. Рівне
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
за участю представників:
від позивача –Панчук В.Г. - юрисконсульт;
від відповідача –Оніщук В.Г. –головний державний податковий інспектор юридичного відділу.
Особам, які беруть участь у справі, права і обов’язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено.
Постановою Господарського суду Рівненської області від 07.11.2005р. у даній справі, суддя Шарапа В.М., ДП Рівненський ОРТПЦ в позові до Рівненської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000652342/1/23-125 від 29 червня 2005 року відмовлено.
Рішення суду мотивоване зокрема, положеннями норм ст.ст. 12, 14, 15 Закону України “Про плату за землю”, ст.1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення», ст.21 Основ законодавства України про культуру, ст.15 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими коштами”.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП Рівненський ОРТПЦ, позивач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Рівненської області від 7 листопада 2005 року у справі № 12/214 та прийняти нову постанову, якою визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ від 29.06.2005р. № 0000652342/1/23-125. Скаржник в апеляційній скарзі зокрема зазначає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню.
ДП Рівненський ОРТПЦ, позивач у справі, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається зокрема на те, що підприємство відноситься до закладів культури згідно з видами своєї діяльності - розповсюдженням теле- та радіопрограм, а тому звільнене від сплати земельного податку на підставі статті 12 Закону України «Про плату за землю». Також вказує на те зокрема, що Законом України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»визначено, що державним підприємствам зв’язку, які займаються розповсюдженням телерадіопрограм, розмір плати за землю не може перевищувати розмір плати за землю закладів культури. Крім того, позивач зазначає, що стягнення земельного податку згідно з Законом України «Про плату за землю»допускається не більше ніж за два роки, а штрафні санкції застосовуються згідно статті 250 Господарського кодексу України протягом шести місяців. У підтвердження позовних вимог позивач посилається на судову практику з даної категорії справ.
ДПІ у м. Рівне, відповідач у справі, посилається зокрема не те, що в апеляційній скарзі позивач недостовірно виклав обставини, що стали підставою для прийняття податковим органом оспорюваного податкового повідомлення-рішення; що підприємства з видами діяльності, якими займається позивач, не включені у статтю 12 Закону України «Про плату за землю»до переліку таких, що звільняються від сплати земельного податку. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»не є законом про оподаткування і не може бути підставою для звільнення позивача від сплати земельного податку. Позивач є підприємством зв’язку, надає послуги зв’язку, а тому на думку відповідача, не має пільг по сплаті земельного податку; вважає оспорене податкове повідомлення-рішення обґрунтованим, у задоволенні апеляційної скарги просить відмовити з підстав правомірності і обґрунтованості постанови.
Представник скаржника у судових засіданнях вимоги апеляційної скарги підтримав.
Представник відповідача у судових засіданнях заперечив вимоги апеляційної скарги.
Обставини, що мають значення для справи, які встановлені судом першої інстанції.
Позивач подав позов про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Рівненської ОДПІ від 29.06.2005р. № 0000652342/1/23-125.
Рівненською ОДПІ проведено документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Державним підприємством «Рівненський обласний радіотелевізійний передавальний центр»за період з 01.01.2002 року по 31.12.2004 року, про що складено акт перевірки від 07.04.2005р. без номера (далі по тексту ухвали - Акт) (а.с.а.с.29-41).
У п.2.7. «Земельний податок»розділу 2 Акту перевірки (а.с.38) зазначено зокрема, що перевіркою встановлено, що Державне підприємство «Рівненський обласний радіотелевізійний передавальний центр»в порушення ст.12 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992р. № 2535-ХІІ (із змінами та доповненнями) в 2002 році та 2003 роках безпідставно користувалося пільгою по сплаті земельного податку, при цьому, розрахунки сум податку щорічно згідно вимог чинного законодавства подавало до податкових органів за місцем розташування земельних ділянок. В порушення ст.ст.14, 15 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992р. № 2535-ХІІ (із змінами і доповненнями) підприємством занижено земельний податок: за 2002р. по РРС м. Дубровиця на 2536 грн.; за 2003р. всього занижено земельного податку на суму 16419 грн., в тому числі по: м. Рівне (офіс) –на 832 грн.; РРС м. Сарни на –1362 грн.; РРС м. Кузнєцовська –на 2727 грн.; РРС смт. Березне –на 23 грн.; РРС м. Дубровиця –на 2536 грн.; РРС смт. Зарічне –на 1472 грн.; РРС м. Острога –на 3139 грн.; РТПС с. Антопіль, Рівненського району –на 4328 грн. Таким чином перевіркою встановлено заниження земельного податку на загальну суму 18955 грн., в тому числі за 2002р. на суму 2536 грн., за 2003 р. на суму 16419 грн. у 2004 році податок сплачувався на загальних підставах. За 2004р. нараховано та сплачено 14468 грн. податку, порушень за наслідками перевірки не встановлено.
У розділі 4 “Висновок” Акту перевірки (а.с.40) зазначено, зокрема про те, що документальною перевіркою встановлені порушення ст.ст. 12, 13, 14, 15 Закону України “Про плату за землю” від 03.07.1992р. № 2535-ХІІ (із змінами та доповненнями), а саме: безпідставне користування пільгою по сплаті земельного податку, в результаті чого занижено земельний податок на суму 18955 грн., в тому числі за 2002р. –на 2536 грн., за 2003р. –на 16419 грн.
Дані обставини не заперечує позивач, вони підтверджені довідками та державними актами на право користування земельними ділянками, розрахунками сум земельного податку.
29 червня 2005 року Рівненською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № № 0000652342/1/23-125, яким позивачу згідно з підпунктами «а», «б», «в»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст.12 Закону України “Про плату за змелю” від 03.07.1992р. № 2535–ХІІ (із змінами та доповненнями), на підставі акта перевірки від 07.04.2005 року № 524/10523-100/21087258, відповідно до п.п.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (із змінами та доповненнями), визначено суму податкового зобов’язання за платежем земельний податок у розмірі 28432,5 грн., з них 18955 грн. –основний платіж, 9477,5 грн. –штрафні (фінансові) санкції (а.с.6).
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
Місцевим господарським судом повно встановлено обставини, що мають значення для справи, щодо проведення податковим органом перевірки, складення акту перевірки та прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.
Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позов не підлягає до задоволення, з огляду на наступне.
Згідно із ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до п.1, п.4 ст.70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.
Акт перевірки від 07.04.2005р. без номера, довідки та державні акти на право користування земельними ділянками (а.с.а.с.42-46, 47, 48, 49, 50, 51), розрахунки сум земельного податку (а.с.а.с.52, 53, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61) у даному випадку є належними та допустимими доказами, у розумінні ст.70 КАС України.
Як правильно зазначив місцевий господарський суд - перевіркою зокрема встановлено, що позивач має в користуванні земельні ділянки, розташовані у м. Рівне, м. Сарни, м. Кузнецовськ, смт. Березне, м. Дубровиця, смт. Зарічне, м. Острог, с. Антопіль Рівненського району. У 2002 році за земельну ділянку в м. Дубровиця та за 2003 рік за всі земельні ділянки підприємство земельний податок не сплачувало і у звітах (деклараціях) вказувало підставою несплати наявність пільг по земельному податку. За 2002 рік не сплачено податку в сумі 2536 грн., за 2003 рік - в сумі 16419 грн. Дані обставини не заперечує позивач, вони підтверджені довідками та державними актами на право користування земельними ділянками, розрахунками сум земельного податку.
Згідно з ч.1 ст. 14 Закону України «Про плату за землю»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом за формою, встановленою Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій інспекції.
Згідно з ч.1 ст. 15 Закону України «Про плату за землю»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Апеляційний господарський суд погоджується з судом першої інстанції в тому, що справляння плати за землю здійснюється відповідно до Закону України «Про плату за землю», який є основним законом, що визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, пільги щодо оподаткування та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Згідно із ч.1 ст.1 Закону України “Про систему оподаткування” встановлення і скасування податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до цього Закону, інших законів України про оподаткування.
Згідно з ч.5 ст.5 Закону України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури, а згідно з ч.4 ст.12 Закону України “Про плату за змелю” вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням (у тому числі студентські бази, табори відпочинку та структурні підрозділи вищого навчального закладу, які забезпечують діяльність цього закладу).
Проте, як правильно відзначив місцевий господарський суд, враховуючи те, що відповідно до ст.12 Закону України «Про плату за землю»державні підприємства зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не включені до переліку платників, яким надано пільгу щодо сплати земельного податку, а також те, що Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»не є законом про оподаткування, позивач до внесення відповідних змін до Закону України "Про плату за землю" є платником земельного податку у встановлених розмірах на загальних підставах.
У зв’язку з вищенаведеним, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції в тому, що відповідач при проведенні перевірки обґрунтовано дійшов висновку про відсутність у позивача пільг по сплаті земельного податку.
Щодо посилань позивача на те, зокрема, що він відноситься до закладів культури, то такі посилання є безпідставними з огляду на наступне.
Статтею 21 Основ законодавства України про культуру визначений перелік закладів, підприємств та організацій культури, серед яких, зокрема, зазначені організації телебачення і радіомовлення.
Згідно з абз.12, абз.20, 21 ст.1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»(в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) радіомовлення - виробництво і розповсюдження аудіопрограм; телебачення - виробництво і розповсюдження аудіовізуальних передач та програм; телерадіоорганізація (редакція, студія, агентство, об'єднання, асоціація, компанія, радіостанція тощо) - юридична особа, зареєстрована у встановленому чинним законодавством порядку, яка має право виробляти та розповсюджувати телерадіопередачі та програми.
З наведеного вбачається, і як правильно відзначив суд першої інстанції, для характеристики позивача як закладу культури необхідною умовою є виробництво телерадіопродукції та настпуне її розповсюдження. Позивач не є такою організацією, а відтак його неможливо віднести до закладів культури.
Також, є безпідставними посилання позивача на те, що відповідачем порушено порядок донарахування податку з врахуванням вимог статті 18 Закону України «Про плату за землю»та застосування штрафних санкцій з врахуванням вимог статті 250 Господарського кодексу України. Так, статтею 18 Закону України «Про плату за землю»встановлено, що перегляд неправильно встановленого земельного податку, стягнення чи повернення його допускається не більш як за два роки.
У цьому випадку дана норма не підлягає до застосування, оскільки згідно з статтею пп.15.1.1 п.15.1 ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.
Згідно з Преамбулою даного Закону цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.
Згідно з п.19.6 ст.19 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»закони та інші нормативно-правові акти діють у частині, що не суперечить нормам цього Закону.
У зв’язку з вищенаведеним, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що строки донарахування податкових зобов’язань та строки застосування фінансових санкцій слід застосовувати ті, які встановлені Законом України "Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", а не іншими законодавчими актами.
Згідно із ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.
Позивач не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтували неправомірність і безпідставність прийняття оспореного податкового повідомлення-рішення.
З огляду на викладене, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 79, 86, 158, 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський УХВАЛИВ:
1. Залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення –без змін.
2. Судові витрати покласти на позивача.
Дана ухвала набирає законної сили та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дана ухвала виготовлена в повному обсязі 27.06.2006р.
Головуючий-суддя Процик Т.С.
суддя Галушко Н.А.
суддя Юрченко Я.О.