29.05.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22ц2190\1615\ 2012р. Головуючий в суді 1 інстанції: Булах Є.М. Категорія: 51 -53 Доповідач: Закарян К.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2012 року травня місяця 29 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого: Пузанової Л.В. Суддів: Закарян К.Г.
Фурман Т.Г.
при секретарі: Гусєвій К.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою закритого акціонерного товариства «Волна»на рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 березня 2012року в справі за позовом ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства «Волна»про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2011року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до закритого акціонерного товариства «Волна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 21.06.2010року по 06.06.2011року. Наказом від 06.06.2011року звільнений з посади директора санаторія «Таврія», як зазначено в наказі за систематичне невиконання посадових обов'язків(п.3ст.40КЗпП України).
У зв'язку з тим, що відповідачем у порушення вимог закону при накладенні дисциплінарного стягнення не проводилася перевірка викладених в доповідних інформації та не відбиралися його пояснення, вважає дії відповідача при накладені дисциплінарного стягнення такими, що суперечать закону. Окрім того, на час видачі наказів про накладення дисциплінарного стягнення та наказу про його звільнення ОСОБА_4 не був головою правління товариства і відповідно не мав повноважень на видачу будь -яких наказів, у тому числі щодо звільнення.
З огляду на наведене, а також те, що положенням про санаторій «Таврія»закритого акціонерного товариства «Волна», який є структурним підрозділом товариства визначено, що директор санаторія назначається на посаду і звільняється із посади за рішенням правління товариства, а не голови правління, позивач просив суд, визнати недійсними та скасувати накази голови правління ОСОБА_4 від 31.01.2011року за № 20, від 06.06.2011року за № 74, від 06.06.2011року за №75; визнати незаконним звільнення і поновити його на посаді директора санаторія «Таврія», стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду, спричинену незаконним звільненням в сумі 10000грн.
В ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і просив стягнути на його користь 42305,25грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 14 березня 2012року позов ОСОБА_3 до закритого акціонерного товариства «Волна» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
Накази від 31.01.2011року № 20, від 06.06.2011року № 74, від 06.06.2011року №75 скасовані. Поновлено ОСОБА_3 на посаді директора санаторія «Таврія», закритого акціонерного товариства «Волна».
Стягнуто з закритого акціонерного товариства «Волна»на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 42305,25грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 5000грн. В решті частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі закрите акціонерне товариство «Волна» просить рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що висновки суду в спірних правовідносинах не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального права.
У письмових запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3 її доводів не визнав, рішення суду просить залишити без змін.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах, визначених ст. 303ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався тим, що процедура звільнення ОСОБА_3 за п.3 ст.40КЗпП України не відповідає вимогам встановленим трудовим законодавством.
Такий висновок суду є правильним.
За передбаченими п.3 ст.40КЗпП України підставами, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Виходячи зі змісту даної норми для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання чи неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом в. о. голови правління закритого акціонерного товариства «Волна»від 21.06.2010року №67, виданого на виконання рішення правління товариства ОСОБА_3 був призначений на посаду директора санаторія «Таврія», закритого акціонерного товариства «Волна».
Наказом №75 від 06.06.2011року голови правління товариства ОСОБА_4 позивача звільнено з посади директора санаторія «Таврія»за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, визначених трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Підставою для звільнення із вказаної посади зазначено протокол Ради директорів товариства від 01.02.2011року, відповідно до якого, директор санаторія «Таврія»ОСОБА_3 повинен був доповісти раді директорів про фінансові результати сезона 2010року, фінансовий план на 2011рік, однак у зв'язку із неявкою, без поважних причин на засідання Ради директорів прийнято рішення про його звільнення за систематичне невиконання посадових обов'язків (а.с. 167 т.1).
У пунктах 22,23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»зазначено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3ст.40КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим органом передбачені статтями 147№-149КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення.
Наказом № 20 від 31.01.2011року позивачу оголошено догану за неналежне виконання посадових обов'язків. На підтвердження вчинення проступку надана доповідна головного економіста товариства Орлової Г.Ю. про те, що ОСОБА_3 в період з 26.01.2011року по 31.01.2011року на її прохання, не з'явився до товариства для ознайомлення та підписання штатного розкладу для санаторія «Таврія», що призводить до затримки в нарахуванні заробітної плати працівника санаторію(а.с.6 т.1).
Заперечуючи проти обставин, викладених в доповідній позивач зазначав, що не був повідомлений про необхідність його особистої явки до головного економіста товариства, надав доповідні записки на ім'я голови правління щодо необхідності удосконалення роботи санаторію та копії затвердженого ним штатного розкладу на грудень 2010 березень 2011 року і наголосив на тому, що нарахування заробітної плати працівникам товариства проводилося у встановленому порядку й терміни. (а. с. 237 -242 т.2).
Матеріали справи не містять доказів, про те, що штатний розпис не затверджений з вини позивача та доказів того, яким чином неявка позивача до головного економіста товариства призвела до несвоєчасної виплати працівникам санаторію «Таврія»заробітної плати.
Наказ №21 від 01.02.2011року, який скасований наказом №75 від 06.06.2011року з виданням нового, про накладення на ОСОБА_3 дисциплінарного стягнення у вигляді догани, з підстав зазначених в наказі від 01.02.2011року, а саме: доповідної управляючого справами товариства Прибєги В.В. про ненадання директором санаторію ОСОБА_3 необхідної для участі у тендері документації, невиконання наказу №117 від 12.01.2011року( а. с. 8-9, 11- 12 т.1).
На спростування зазначених в доповідній обставин позивач пояснив, що наказом за №117 від 12.01.2011року створено робочу групу для підготовки необхідної для участі у тендері документації в кількості п'яти осіб. Відповідно до статутних документів товариства, підготовка усієї необхідної для участі у тендері документації відноситься до повноважень товариства, контроль за виконанням даного наказу покладено на управляючого справами товариства Прибєгу В.В., яким до дня проведення тендеру не заявлялося ніяких претензії щодо надання чи ненадання ним відповідної документації(а. с.187 т.1).
Матеріали справи не містять доказів, які саме документи повинні бути наданні особисто ОСОБА_3, яким чином зазначене вплинуло на неприйняття участі товариства у проведені тендеру, та які дії управляючим справами Прибєги В.В. учинялися для виконання наказу № 117 від 12.01.2011року, як особи відповідальної за його виконання.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України проведено без додержання норм законодавства про працю.
Окрім того, відповідно до положення про санаторій «Таврія»закритого акціонерного товариства «Волна», санаторій є структурним підрозділом товариства, директор санаторія назначається на посаду і звільняється із посади рішенням правлінням товариства, яке оформляється наказом голови правління( а. с.255- 257 т.2).
На час видачі наказу про звільнення позивача з посади директора санаторія «Таврія»правлінням закритого акціонерного «Волна» рішення про його звільнення з посади не приймалося.
За таких обставин, колегія суддів, погоджується із висновку суду першої інстанції про те, що під час звільнення позивача були порушенні його трудові права у зв'язку із чим він, відповідно до вимог ст.235КЗпП України підлягає поновленню на роботі.
Згідно до ст. 237№ КзпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього зусиль для організації свого життя.
Задовольняючи частково позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про те, що видачею наказу про звільнення без законних підстав, позивачеві спричинено моральну шкоду, яка виразилася у втраті нормальних життєвих зв'язків, що негативно відобразилося на його психологічному стані та потребувало медичного втручання для відновлення здоров'я.
Визначена судом в рахунок відшкодування моральної шкоди сума, відповідає фактичних обставин справи і принципу розумності, достатності та справедливості.
Висновки суду відповідають обставинам справи, в межах наданих сторонами доказів та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Доводи апелянта щодо неправильної оцінки судом зібраних у справі доказів та невідповідність покладених в основу рішення висновків суду фактичним обставинам справи, позбавленні правового обґрунтування і не були підтверджені при розгляді справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що звільнення відповідача відповідає вимогами закону, оскільки частиною 3 ст.10ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
З урахуванням вимог КзпП України у справах, в яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.
Всупереч вимогам закону апелянтом не надано, ні в суді першої інстанції, ні в ході апеляційного розгляду справи, належних доказів на підтвердження дотримання передбаченої трудовим законодавством процедури звільнення позивача з посади директора санаторія «Таврія»за п. 3ст.40КЗпП України.
Доводи апелянта щодо зменшення розміру середнього заробітку стягнутого судом на користь позивача за час вимушеного прогулу, у зв'язку із віднесення санаторію до підприємств, які надають сезонні послуги, що в свою чергу є підставою для виплати працівникам, у тому числі директору санаторія у період міжсезоння, мінімальної заробітної плати позбавленні правового обґрунтування.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування з урахуванням предмету спора та доводів апеляційної скарги не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.303,307,308,315ЦПК України, колегія суддів,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу закритого акціонерного товариства «Волна»відхилити.
Рішення Суворовського районного суду м. Херсона від 14 березня 2012року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: