Справа № Провадження №22-ц-616/12 22-ц/1090/3342/12 Головуючий у І інстанції Кравченко М.В.

Категорія45Доповідач у 2 інстанціїКорзаченко

10.05.2012

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 квітня 2012 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі :

головуючого Лащенка В.Д.,

суддів Корзаченко І.Ф., Кулішенка Ю.М.,

при секретарі Соловйову А.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", товариства з обмеженою відповідальністю "МЕКС 20" на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсними шлюбного договору та договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності, поділ майна, стягнення коштів, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", товариство з обмеженою відповідальністю "МЕКС20", товариство з обмеженою відповідальністю "Арена-медіа експерт",

встановила:

9 червня 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсними шлюбного договору та договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності, поділ майна, стягнення коштів, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", товариство з обмеженою відповідальністю "МЕКС20", товариство з обмеженою відповідальністю "Арена-медіа експерт".

Позивач обгрунтовував позов тим, що з 11 вересня 2004 року вони з ОСОБА_2 перебувають в зареєстрованому шлюбі. 23 вересня 2004 року ними укладений шлюбний договір, за умовами якого до майна, яке буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності, буде належати виключно майно, придбане спільно для ведення домашнього господарства. Майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім'я зареєстроване рухоме або нерухоме майно і другий з подружжя не матиме на нього будь-яких прав.

В період шлюбу за рахунок спільного майна подружжя засновані наступні господарські товариства: ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг", ТОВ "МЕКС20", ТОВ "Арена-медіа експерт". Засновником цих товариств зазначена ОСОБА_2, але грошові внески до статутних фондів вказаних товариств здійснені за рахунок спільних коштів подружжя.

На підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2006 року за спільні кошти подружжя ОСОБА_2В була придбана земельна ділянка розміром 0,0590 га для ведення садівництва в селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області.

На підставі договору обміну від 14 листопада 2007 року без доплати проведено обмін вказаної земельної ділянки на земельну ділянку площею 0, 060 га, розташовану на території села Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва.

На підставі договору купівлі- продажу від 30 червня 2010 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку без згоди позивача.

Позивач зазначає, що умови шлюбного договору суперечать закону, а саме ст.ст. 60, 97 Сімейного кодексу України та ст. 368 Цивільного кодексу України, а також ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, тому шлюбний договір необхідно визнати недійсним.

Позивач також зазначає, що кошти, набуті відповідачкою внаслідок здійснення корпоративних прав, мають режим спільної сумісної власності подружжя. Разом з цим, у п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що у разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший з подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Відповідачка використовує спільні кошти, що отримуються в результаті діяльності товариств, всупереч ст. 65 СК України, тому він має право на компенсацію вартості його частки в статутних фондах зазначених вище товариств.

Після уточнення позовних вимог позивач просив визнати недійсним шлюбний договір від 23 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,060 га, розташованої на території села Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, укладений 30 червня 2010 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4. Визнати зазначену земельну ділянку спільним сумісним майном подружжя. Поділити спільне сумісне майно подружжя, виділивши позивачу зазначену земельну ділянку. Стягнути з нього на користь ОСОБА_2 половину вартості земельної ділянки в сумі 45322 грн. Стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача грошову компенсацію половини вартості належних відповідачці часток в статутних фондах ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг" і ТОВ "МЕКС20" в сумі 46 778 268 гривень.

Рішенням Обухівського районного суду від 16 листопада 2011 року, з урахуванням ухвали Обухівського районного суду від 22 лютого 2012 року про виправлення описок та арифметичних помилок, позов задоволено частково. Постановлено визнати недійсним шлюбний договір від 23 вересня 2004 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0, 060 га, що знаходиться на території села Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:04:031:0049, що укладений 30 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Визнати земельну ділянку площею 0, 060 га, що знаходиться на території села Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Поділити спільне сумісне майно подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 наступним чином: виділити у особисту приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,060 га, що знаходиться на території села Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223187700:04:031:0049, цільове призначення - для ведення садівництва.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію в сумі 46 778 268 гривень.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 1820 гривень.

На рішення суду апеляційні скарги подали відповідачка ОСОБА_2, третя особа ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг" і третя особа ТОВ "МЕКС20".

Апелянти посилаються на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.

Позивач ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації, в Україні тимчасово зареєстрований за адресою АДРЕСА_1. Суд апеляційної інстанції повідомив позивача про час і місце розгляду справи за вказаною адресою, але позивач повістку не одержав і вона повернута до суду з відміткою підприємства зв'язку від 20 березня 2012 року про те, що причиною повернення повістки є закінчення терміну її зберігання.

За таких обставин позивач вважається повідомленим про час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 74 ЦПК України.

Крім того, представник позивача ОСОБА_7 повідомлений про час і місце розгляду справи, що підтверджується його розпискою про одержання повістки.

Тому позивач вважається повідомленим про час розгляду справи судом апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 76 ЦПК України.

Апеляційні скарги необхідно задоволити з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд послався на те, що укладений сторонами шлюбний договір необхідно визнати недійсним, оскільки він суперечить вимогам ст.ст.60,97 СК України, ст.ст. 203, 215, 368 ЦК України і є таким, що ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

З висновками суду не можна погодитись, оскільки вони не грунтуються на законі та обставинах справи.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 11 вересня 2004 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2011 року шлюб між ними розірваний.

23 вересня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений нотаріально посвідчений шлюбний договір.

Відповідно до п. 3.1 шлюбного договору до майна, яке буде належати подружжю на праві спільної сумісної власності, буде належати виключно майно, придбане спільно для ведення домашнього господарства. Майно, нажите подружжям під час шлюбу, яке підлягає державній реєстрації, є особистою приватною власністю кожного з подружжя, на чиє ім'я зареєстровано рухоме або нерухоме майно і другий з подружжя не матиме на нього будь-яких прав.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.2 ст. 97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

Відповідно до ч.4 ст. 93 СК України шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Відповідно до ч.5 ст. 97 СК України сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом.

Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" якщо шлюбним договором змінено передбачений законом режим спільної сумісної власності, то при розгляді спору про поділ майна подружжя суду необхідно виходити з умов такого договору. При цьому слід мати на увазі, що в силу ч. 4 ст. 93, ч. 1 ст. 103 СК положення шлюбного договору, що ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище, порушують його права та інтереси, на вимогу такої сторони за рішенням суду можуть бути визнані недійсними з підстав, установлених ЦК.

Колегія суддів ввжає, що суд необгрунтовано визнав умови шлюбного договору таким, що суперечить закону та ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Умови укладеного сторонами договору не суперечать вимогам ст.ст. 60, 97 СК України, оскільки ст. 97 СК України передбачає право подружжя домовитися про непоширення на майно, набуте ними в період шлюбу, положень ст. 60 цього Кодексу і сторони скористалися цим правом, передбачивши у шлюбному договорі право кожного з них на набуття у приватну власність майна, що підлягає державній реєстрації.

Із зазначених підстав умови шлюбного договору не порушують і вимог ст.368, 203, 215 ЦК України.

З висновком суду про те, що у тексті шлюбного договору відсутні дані про досягнення сторонами домовленості про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст.60 СК України, погодитись не можна, оскільки про досягнення сторонами такої домовленості свідчить зміст укладеного шлюбного договору.

Умови оспореного шлюбного договору також не є такими, що ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, оскільки умовами шлюбного договору не обмежені рівні права обох сторін на набуття будь-якого майна та на участь у заснуванні товариств.

Необгрунтованим також є висновок суду про те, що позивач не набув ніякого майна в період шлюбу.

На аркушах справи 71-72 тому 1 міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якого вбачається, що 9 серпня 2008 року зареєстроване ТОВ «Євроконстракшн»одним із засновників якого є ОСОБА_3 і розмір його внеску до статутного фонду товариства становить 800000 грн.

З наданого відповідачкою суду апеляційної інстанції копії посвідчення Державної митної служби України про реєстрацію та копії заяви ОСОБА_3 про реєстрацію автомобіля в органах ДАІ вбачається, що ОСОБА_3 є власником автомобіля LEXUS LS 460. Із зазначених документів вбачається, що вказаний автомобіль 2007 року випуску, ввезений позивачем в Україну у 2008 році, що свідчить про те, що автомобіль придбаний в період шлюбу.

Таким чином з додержанням вимог ст. 97 СК України сторони уклали шлюбний договір, умови якого на час його укладення не порушували права сторін на набуття майна у власність кожної з сторін.

Наявність у власності позивача майна, придбаного в період шлюбу, також спростовує доводи позивача про те, що умови шлюбного договору є такими, що ставлять позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Необгрунтованим є твердження суду про те, що загальна вартість набутого ОСОБА_2 під час шлюбу майна становить більш ніж 93 мільйони гривень.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців розмір внесків, здійснених ОСОБА_2 у зареєстроване 16 серпня 2005 року ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг", становить 8712000 грн., у зареєстроване 23 січня 2007 року ТОВ "МЕКС20" становить 40000 грн., у зареєстроване 11 лютого 2009 року ТОВ "Арена-медіа експерт" становить 37210 грн. Загальний розмір внесків відповідачки у три зазначені товариства становить 8789210 грн.

93521736 гривень, на які вказує суд, -це зазначена у висновку судово-економічної експертизи вартість частки у розмірі 99% від статутного фонду ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг" з урахуванням балансової вартості належного зазначеному товариству майна та з урахуванням ринкової вартості будівлі виробничого корпусу, яка придбана товариством з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг" у Спільного українсько - американсько - російського підприємства «Айсберг»за договором купівлі-продажу від 24 травня 2006 року ( а.с.10-26 т.3).

З урахуванням наведених вище доводів є необгрунтованим висновок суду про наявність підстав для визнання шлюбного договору недійсним.

На підставі договору купівлі-продажу від 11 жовтня 2006 року ОСОБА_2 придбала земельну ділянку розміром 0,0590 га для ведення садівництва в селі Старі Безрадичі Обухівського району Київської області.

На підставі договору обміну від 14 листопада 2007 року без доплати проведено обмін вказаної земельної ділянки на земельну ділянку площею 0, 060 га, розташовану на території села Старі Безрадичі Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва.

На підставі договору купівлі- продажу від 30 червня 2010 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 зазначену земельну ділянку.

Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним шлюбного договору, то придбана відповідачкою земельна ділянка є особистою приватною власністю відповідачки і позивач не має права на частину земельної ділянки. Тому відповідачка мала права відчужувати земельну ділянку без згоди позивача.

Крім того, у пункті 2.2. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 жовтня 2006 року зазначено, що відповідно до заяви чоловіка покупця -ОСОБА_3 гроші, за які куплена земельна ділянка, належать ОСОБА_2 на праві особистої власності.

За таких обставин висновок суду про наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 червня 2010 року та визнання земельної ділянки спільною власністю сторін і її поділ є необгрунтованим.

Посилання позивача на те, що відповідачка відчужила земельну ділянку після накладення арешту на ділянку в порядку забезпечення позову, є необгрунтованими з таких підстав.

Ухвалою судді Обухівського районного суду від 11 червня 2010 року накладений арешт на земельну ділянку площею 0,0590 га, кадастровий номер 3223187700:04:031:0042, належну ОСОБА_2 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 613570.

Оспореним договором купівлі-продажу від 30 червня 2010 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 0,060 га, кадастровий номер 3223187700:04:031:0049, яка належала їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ 427599, тобто земельну ділянку іншою площею, з іншим кадастровим номером та іншим державним актом, ніж зазначені в ухвалі про накладення арешту.

Стягуючи з відповідачки на користь позивача половину вартості частки в розмірі 99,0 % від статутного фонду ТОВ "Західбудінвест компані консалтинг" з урахуванням ринкової вартості нежитлової будівлі та половину вартості частки в розмірі 100,0 % від статутного фонду ТОВ "МЕКС20", суд послався на те, що корпоративні права набуті відповідачкою за рахунок спільних коштів подружжя та в період шлюбу, тому на них поширюється правовий режим спільної сумісної власності. Суд також зазначив, що відповідачка не погоджувала з позивачем використання спільних коштів подружжя для заснування господарських товариств та подальшого використання отриманих доходів для власних потреб без врахування інтересів сім'ї.

З такими висновками суду не можна погодитись, оскільки вони не грунтуються на законі та матеріалах справи.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного ) капіталу.

Пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз'яснено, що вклад до статутного фонду товариства не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи зі змісту частин 2, 3 ст. 61 СК, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім'ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст. 65 СК інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

Згідно ст.65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

З вказаних роз'яснень вбачається, що право на компенсацію вартості частки коштів виникає у іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного фонду, при цьому лише у тому випадку, коли спільні кошти всупереч статті 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного фонду.

Висновок суду про те, що відповідачка не погоджувала з позивачем використання спільних коштів подружжя для заснування господарських товариств є необгрунтованим з таких підстав.

У позовній заяві позивач зазначав: «Позивач та відповідач, сподіваючись на довготермінові подружні стосунки, засновані на взаємодовірі, заснували товариства та за взаємною згодою зареєстрували частки, що були придбані за рахунок спільного майна подружжя, на ім'я відповідача».

Ні у позовній заяві, поданій 9 червня 2010 року, ні в уточнюючих заявах позивач не посилався на те, що відповідачка не погоджувала з позивачем використання спільних коштів подружжя для заснування господарських товариств.

За таких обставин є необгрунтованим висновок суду те, що відповідачка не погоджувала з позивачем використання спільних коштів подружжя для заснування господарських товариств.

Позивач посилався на те, що відповідачка використовує доходи, одержані від діяльності товариств, не в інтересах сім'ї.

Проте, використання доходів, одержаних від діяльності товариств, не в інтересах сім'ї не породжує для позивача права на компенсацію вартості частки

вкладу до статутного фонду товариств.

Позивач має право на поділ доходів, але вимог про поділ доходів позивач не пред'являв.

За таких обставин висновок суду про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача грошової компенсації є необгрунтованим.

Визначаючи розмір компенсації, суд виходив з вартості належного господарським товариствам майна, з урахуванням ринкової вартості нерухомого майна, придбаного одним із товариств в процесі господарської діяльності. Такий висновок суду не грунтується на законі, оскільки відповідно до ст. 12 Закону України «Про господарські товариства»власником зазначеного майна є товариство.

Оскільки суд ухвалив рішення з порушеннями норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам, що мають значення для справи, то рішення суду необхідно скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

На підставі ст.ст. 93, 97, 103 СК України, ст.ст. 203, 215 ЦК Укрїни, керуючись ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія,-

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", товариства з обмеженою відповідальністю "МЕКС 20" задоволити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 листопада 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про визнання недійсними шлюбного договору та договору купівлі-продажу земельної ділянки, визнання права власності, поділ майна, стягнення коштів, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю "Західбудінвест компані консалтинг", товариство з обмеженою відповідальністю "МЕКС20", товариство з обмеженою відповідальністю "Арена-медіа експерт".

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді