АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

Справа №2-301/11

Провадження № 22-ц/2090/1018/12 Головуючий 1 інст. - Штих Т.В.

Категорія: трудові Доповідач - Гуцал Л.В.

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 травня 2012 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого -Гуцал Л.В.,

суддів -Коростійової В.І., Ізмайлової Г.Н.,

за участю секретарів - Чабан А.В., Остапович Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність» на рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

встановила:

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним вище позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність».

Після неодноразового уточнення позовних вимог просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 438 грн. 52 коп., 31587 грн. 05 коп. середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 11 січня 2006 року по 20 січня 2011 року, 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с.214).

Позивачка зазначила, що працювала у відповідача з 01 травня 2005 року по 14 вересня 2005 року на посаді виконуючого обов'язки головного бухгалтера, а з 15 вересня 2005 року по 10 січня 2006 року бухгалтером-касиром. З вересня 2005 року на неї генеральним директором ТОВ «НВЦТЗПЗ «Співдружність»Литвиненко В.О. було покладено виконання обов'язків інспектора відділу кадрів товариства. При її звільненні за угодою сторін, відповідач не провів остаточного розрахунку, чим завдав їй моральної шкоди, яка виявилася у душевних стражданнях та нервових переживаннях, вона була вимушена докладати додаткових зусиль та часу для знаходження грошових коштів для своєчасної оплати за навчання неповнолітньої доньки в інституті, утримувати сім'ю та сплачувати комунальні послуги.

Відповідач в особі своїх представників позов не визнав. Заперечуючи проти позову зазначив, що позивачка працювала на посаді касира з окладом згідно штатного розпису, виконання обов'язків інспектора відділу кадрів на неї не покладалося. 10 січня 2006 року ОСОБА_1 була звільнена, але не за угодою сторін, а на підставі п.4 ст.40 КЗпП України за прогул. Наказ про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін директором товариства не виносився, позивачка власноручно зробила запис у своїй трудовій книжці про звільнення за п.1 ст.36 КЗпП України, самочинно поставила печатку на власний підпис. На момент звільнення підприємство не мало заборгованості по заробітній платі перед позивачкою.

Рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 травня 2011 року позовні вимоги задоволено частково, на користь позивачки з відповідача стягнуто невиплачену заробітну плату в сумі 438,52 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31587.05 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 173,60 грн., оплати днів тимчасової непрацездатності в сумі 140,72 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіряючи законність та обґрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові його книжку в день звільнення з внесенням до неї запису про звільнення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагородження, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підриємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів ( п. 4.1. Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників).

Згідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Задовольняючи позов в частині стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звільнення позивачки підприємство мало перед нею заборгованість по заробітній платі в сумі 438 грн. 52 коп, середньоденна заробітна плата позивачки складала 24 грн. 97 коп. (при цьому суд виходив з того що заробітна плата за листопад і грудень 2005 року, що передували звільненню, складала 489 грн. 32 коп. та 584 грн. 41 коп. відповідно), а час затримки розрахунку при звільненні склав 1265 днів, компенсація за невикористані дні щорічної відпустки складала 173,60 грн., оплата днів тимчасової непрацездатності - 140,72 грн.

Повністю погодитися з таким висновком не можна, оскільки він не відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 працювала у ТОВ «Науково-виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»з 1 травня 2005 року по 14 вересня 2005 року на посаді виконуючого обов'язки головного бухгалтера, а з 15 вересня 2005 року по день звільнення на посаді бухгалтера-касира товариства. Зазначені обставини визнаються сторонами.

Наказом № 1-К від 10 січня 2006 року позивачка звільнена на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (а.с.63). Цей наказ позивачкою в установленому законом порядку не оспорювався, позов з цього приводу не заявлявся, іншого наказу про звільнення ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

В суді апеляційної інстанції позивачка пояснювала, що 10 січня 2006 року в телефонному режимі узгодила з директором підприємства підставу свого звільнення (за угодою сторін), після чого написала заяву наступного змісту «Звільняюсь за угодою сторін з 9.01.2006р.»(а.с.62), виготовила проект наказу про своє звільнення з підстав передбачених ст.36 КЗпП України, зазначила, що з наказом ознайомлена, власноручно здійснила запис у своїй трудовій книжці про звільнення та на свій підпис поставила печатку. Після чого вважала себе звільненою та на роботу більше не вийшла. З 12 січня 2006 року працевлаштувалась на інше підприємство, про що свідчить запис у трудовій книжці (а.с.16).

За таких обставин посилання суду на те, що ОСОБА_1 звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України є безпідставними.

Після звільнення ОСОБА_1 відповідач, всупереч ст..116 КЗпП України, не провів з нею повного розрахунку.

Через півтора року після звільнення, ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом.

Згідно наданих відповідачем довідок розмір компенсації за невикористані дні щорічної відпустки складає 173 грн. 60 коп, а оплата днів тимчасової непрацездатності 140 грн. 72 коп. (а.с.30,31). Разом з тим, докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 після звільнення в січні 2006 року отримувала будь-які суми від підприємства в матеріалах справи відсутні, не надано таких доказів і суду апеляційної інстанції.

Отже, відповідач всуперечь положенням ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень в цій частині позовних вимог.

За таких обставин судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивачки компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 173 грн. 60 коп., та оплати днів тимчасової непрацездатності - 140 грн. 72 коп..

Висновок суду в частині стягнення на користь позивачки невиплаченої заробітної плати в сумі 438 грн. 52 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31587 грн. 05 коп. не грунтується на законі та не відповідає фактичним обставинам справи, рішення в цій частині підлягає скасуванню з відмовою ОСОБА_1 у задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд першої інстанції при визначенні суми заборгованості по заробітній платі безпідставно взяв за основу свого розрахунку дані Пенсійного фонду України, щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу (а.с.215,216), тоді як відповідачем було надано офіційне спростування таких даних.

Так листом від 11 березня 2011 року відповідач повідомив відділ персоніфікації пенсійного фонду Дзержинського району про необхідність корегування індивідуальних відомостей по нарахуванню заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2005 року та січень 2006 року.(а.с.238). Крім того, в матеріалах справи наявні докази того, що Рішенням першого заступника начальника управління ПФУ у Дзержинському районі до відповідача були застосовані фінансові санкції за подання до органів Пенсійного фонду України недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку (а.с.239,240). Оцінивши надані відповідачем докази, суд першої інстанції зазначив про умисел останнього на уникнення відповідальності та не прийняв дані документи до уваги.

Такий висновок суду є хибним, з огляду ще й на те, що за даними на які послався суд першої інстанції, розмір заробітної плати позивачки за грудень 2005 року склав 584 грн. 41 коп., тоді як згідно табелю обліку робочого часу ОСОБА_1 в грудні не працювала жодного дня (а.с.77), а за січень 2006 року склав 589 грн. 28 коп., тоді як за Наказом генерального директора товариства від 22 грудня 2005 року в період з 1 по 9 січня 2006 року підприємство не працювало (а.с.36). За поясненнями самої ОСОБА_1 даними в суді апеляційної іінстанції, вона точно не пом'ятає скільки днів працювала в грудні 2005 року, а в січні 2006 року вона виходила на роботу лише в день звільнення -10 січня 2006 року. Твердження ОСОБА_1 про те, що табель обліку робочого часу за грудень 2005 року не відповідає дійсності, є голослівним.

Отже, у суда першої інстанції не було підстав брати за основу розрахуку при звільненні дані індивідуальних відомостей по нарахуванню заробітної плати ОСОБА_1, які були офіційно спростовані підприємством, та ігнорувати надані відповідачем первинні документи, щодо нарахування позивачці заробітної плати за спірний період.

Згідно роз'яснень, що містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», при затримці розрахунку при звільненні, за час затримки, на користь працівника стягується середній заробіток вирахуваний відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року (з наступними змінами і доповненнями) (далі Порядок).

Відповідно до цього Порядку, компенсація за невикористану відпустку та оплата днів тимчасової непрацездатності є одноразовими виплатаи і не враховується при обчисленні заробітної плати у всіх випадках її збереження.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що на момент звільнення ОСОБА_1 мала місце заборгованість по заробітній платі, підстави для застосування до виниклих між сторонами правовідноси ст.117 КЗпП України відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

вирішила:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність» задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 24 травня 2011 року в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Науково виробничий центр технологій зберігання та переробки зернових «Співдружність»на користь ОСОБА_1 невиплаченої заробітної плати в сумі 438 грн. 52 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 31587 грн. 05 коп. та негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць в сумі 489,32 грн. скасувати і ОСОБА_1 у цій частині позовних вимог відмовити.

В іншій частині це ж рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді