Справа № 1301/255/12 Головуючий у 1 інстанції: Гудима Л.Я.
Провадження № 11/1390/600/12 Доповідач: Государський В. Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі
головуючого судді: Государського В.Ф.
суддів: Михалюка В.О., Тенюха В.П.
з участю прокурора: Малиш Н.С.
засудженого: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Бориславського міського суду Львівської області від 30 березня 2012 року,
ВСТАНОВИЛА:
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,
громадянина України, уродженця
м. Борислава Львівської області, з середньо-
технічною освітою, розлученого,
непрацюючого, раніше не судимого,
проживаючого в АДРЕСА_1
засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.186 КК України, до покарання у виді арешту строком на 1 місяць з поміщенням його на цей строк до спеціальної установи -арештного дому.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обрану -підписку про невиїзд.
Початок відбуття засудженим ОСОБА_1 строку покарання постановлено рахувати з часу взяття його під варту після вступу вироку в законну силу.
Вирішено питання з речовими доказами у справі.
За вироком суду ОСОБА_1 23.01.2012 року близько 11 год. 30 хв., перебуваючи в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_2», що розташований по АДРЕСА_2, який належить на правах оренди ОСОБА_2, та маючи раптово виниклий намір на відкрите викрадення чужого майна, відкрито викрав із прилавку даного магазину 1 пляшку горілки «Слава-Володар»вартістю 26 грн. 10 коп., заподіявши ОСОБА_2 матеріальної шкоди на суму 26 грн. 10 коп., після чого втік з місяця події.
Не погоджуючись з вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на неврахування судом ряду важливих обставин, що мають значення для справи, а також звертає увагу на суворість застосованої до нього міри покарання, яка не відповідає характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого ним діяння. В обгрунтування своїх доводів апелянт посилається на незабезпечення органами досудового слідства повноти та об'єктивності розслідування, що проявилося у формальному підході до проведення слідчих дій, порушенні права підозрюваного та обвинуваченого на захист, невжитті належних заходів для усунення суперечностей в показах учасників процесу, фальшуванні матеріалів справи. Крім цього, засуджений ОСОБА_1 наполягає на тому, що досудове слідство тривало всього два дні, а тому за такий короткий проміжок часу він не міг об'єктивно усвідомити значимість процесуальних дій, які з ним проводились, зокрема й внаслідок перебування в стані алкогольного сп'яніння, під впливом якого давав первісні пояснення по суті справи та оформляв явку з повинною. Вважає, що працівники міліції ввели його в оману, обіцяючи в разі зізнання притягнення його лише до адміністративної відповідальності, внаслідок чого ОСОБА_1 був змушений погодитись з недостовірним відображенням в процесуальних документах фактичних обставин справи. Насправді ж, на думку апелянта, вчинене ним діяння підпадає під ознаки малозначного, жодної шкоди в результаті скоєння якого нікому не заподіяно. Стверджує, що наміру на відкрите викрадення товару він не мав, а продавці магазину невірно оцінили його поведінку, оскільки пляшкою горілки він протиправно не заволодівав, а взяв таку в борг, практика чого давно існувала у цьому торговельному закладі. Особливу увагу апелянт звертає на особисте знайомство його з продавцями магазину, одна з яких попри це, а саме ОСОБА_3, вороже до нього ставилася. Разом з цим вважає безпідставним неврахування судом першої інстанції його тяжкого душевного стану, обтяженого болючим переживанням розлучення з дружиною та смерті батька, позиції потерпілої, яка до нього жодних претензій не має, думки прокурора в судовому засіданні про доцільність застосування покарання у виді штрафу, який засуджений готовий сплатити, а також положень ст.75 КК України, що передбачає можливість звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності ряду обставин, які мають місце і в справі про його обвинувачення. З огляду на викладене засуджений просить вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінити у бік пом'якшення.
Заслухавши доповідача, доводи засудженого ОСОБА_1 на підтримання поданої ним апеляції з проханням пом'якшити призначене йому покарання та не позбавляти його волі, міркування прокурора про законність і обгрунтованість вироку місцевого суду, вивчивши та обговоривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Матеріалами справи, зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину за наведених у вироку обставин доведена повністю, а його дії вірно кваліфіковані за ч.1 ст.186 КК України.
У свою чергу, наполягання апелянта на допущених порушеннях в ході досудового слідства не знаходять свого підтвердження, оскільки в судовому засіданні судом першої інстанції вжито достатніх заходів для перевірки їх достовірності, зокрема шляхом допиту з цією метою в якості свідка слідчого, у провадженні якого перебувала справа на час розслідування, який в категоричній формі заперечив будь-який тиск на обвинуваченого, підтвердив добровільність даних ним показів та достовірність оформлених у справі протоколів слідчих і процесуальних дій (а.с.83, 92, 93, 96-97). Крім цього, під час розгляду справи по суті місцевим судом ОСОБА_1 вину свою, як і на досудовому слідстві, у вчиненні злочину, за який його засуджено, визнав повністю (а.с.55, 56, 99), а матеріали справи не містять даних про те, що він звертався в установленому порядку зі скаргою на дії працівників правоохоронного органу, які проводили досудове розслідування. Колегія суддів приймає до уваги також те, що слідчим на виконання вимог ст.218 КПК України обвинуваченому ОСОБА_1 в установленому законом порядку було оголошено про закінчення досудового слідства у зв'язку з чим пред'явлено йому матеріали справи, ознайомившись з якими ОСОБА_1 у відповідному протоколі процесуальної дії власноручно засвідчив про відсутність будь-яких зауважень (а.с.60). На неодноразові роз'яснення слідчим в ході розслідування справи підозрюваному, а згодом -обвинуваченому ОСОБА_1 -права на захист, останній від послуг захисника відмовився та взяв захист своїх інтересів на себе, що зафіксовано у матеріалах кримінальної справи (а.с.27-30, 34, 47-50, 54, 59). Наведене усуває будь-які сумніви в об'єктивності та неупередженості проведеного досудового слідства, а тому посилання апелянта на численні порушення встановленого законодавством порядку провадження у кримінальній справі про його обвинувачення апеляційна інстанція оцінює не інакше, як обрану форму захисту.
Необгрунтованими слід визнати також доводи засудженого про відсутність підстав для кваліфікації його дій за ч.1 ст.186 КК України як грабежу та відсутності у нього умислу на протиправне відкрите заволодіння чужим майном. У зв'язку з цим колегія суддів звертає увагу на те, що дії, які полягали у незаконному вилученні майна, вчинялися ОСОБА_1 усвідомлено та цілеспрямовано всупереч прямій забороні продавців магазину ОСОБА_4 і ОСОБА_3 брати з прилавку товар, за який не заплачено кошти, що і свідками, і підсудним підтверджено в їх показах, даних на досудовому слідстві та в суді (а.с.18, 19, 20, 21, 35, 36, 55, 56, 90, 95, 96). За таких фактичних обставин справи вчиненому дана вірна кримінально-правова оцінка як відкритому викраденню чужого майна, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого власне ч.1 ст.186 КК України. При цьому вважати таке діяння малозначним в розумінні ч.2 ст.11 КК України, на чому наполягає апелянт, немає підстав, оскільки характер вчиненого, а саме: свідоме невиконання законних вимог продавців магазину, які намагались запобігти злочину, ігнорування їх попереджень про намір звернутися до органів міліції по факту вчиненого, висловлювання в їх адресу нецензурною лайкою (а.с.90, 95, 96) -свідчать про непоступливість засудженого у своїй установці на вчинення злочину та відсутність у нього на той момент адекватного сприйняття правил суспільного співжиття.
Разом з цим, прийшовши до вірного переконання про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, суд, на думку колегії суддів, призначив йому покарання, яке внаслідок своєї надмірної суворості не відповідає ступеню тяжкості скоєного та особі засудженого. Так, формально пославшись у вироку на наявність пом'якшуючих покарання обставин, суд фактично їх не врахував і, на думку колегії суддів, зробив хибний та необгрунтований висновок про можливість виправлення і перевиховання засудженого виключно в умовах ізоляції від суспільства. Без належної оцінки суд першої інстанції залишив той факт, що ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності притягається вперше, раніше не судимий, шкоду, завдану злочином, відшкодував в повному обсязі, у зв'язку з чим потерпіла жодних претензій до нього немає та просила місцевий суд не карати його суворо (а.с.41, 82, 89). З урахуванням наведеного, а також встановлених пом'якшуючих обставин: щирого каяття підсудного у вчиненому злочині, активного сприяння його розкриттю та добровільності відшкодування завданого збитку -апеляційна інстанція вважає, що ОСОБА_1 слід надати можливість довести своє виправлення перед суспільством, застосувавши менш суворий вид покарання ніж той, який застосований місцевим судом. При цьому апеляційний суд враховує те, що обтяжуючих обставин у справі не встановлено, конфлікт виник між винним, потерпілою і свідками, які давно знайомі між собою (а.с.89), ОСОБА_1 досягнув примирення з потерпілою ОСОБА_5, а майно, що стало предметом злочинного посягання, не становить значної матеріальної цінності (а.с.14). Крім цього, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції надав неналежну оцінку наявній в матеріалах справи характеристиці за місцем проживання засудженого ОСОБА_1, вказавши у вироку, що такий характеризується посередньо (а.с.104). Водночас, як вбачається із зазначеного документу (а.с.38), такий є стандартним бланком і засвідчує відсутність будь-якої негативної інформації про особу, якій він виданий. За таких обставин вважати, що зазначена характеристика посередньо описує особисті якості ОСОБА_1 немає підстав. Більш того, органом досудового слідства в обвинувальному висновку на неї зроблено посилання як на таку, що є позитивною, з чим погоджується також апеляційна інстанція (а.с.63). На підтвердження такого висновку слугує також характеристика, дана ОСОБА_1 в судовому засіданні місцевого суду потерпілою ОСОБА_2, яка підтвердила відсутність компрометуючих особу підсудного даних (а.с.89).
Беручи до уваги викладене, а також зважаючи на те, що своє прагнення згладити вину і довести виправлення засуджений ОСОБА_1 намагається конкретними позитивними вчинками, до яких колегія суддів відносить офіційне працевлаштування засудженим після постановлення відносно нього вироку, що підтверджується довідкою №156 від 24.05.2012 р., виданою керівництвом Філії «Ком-ЕКО-Борислав»СП ТзОВ «КОМ-ЕКО-Львів», апеляційна інстанція вважає, що виховного і превентивного впливу на засудженого можна досягти шляхом призначення йому покарання у виді штрафу на рівні мінімальної межі, визначеної санкцією ч.1 ст.186 КК України, оскільки з огляду на тяжкість і характер вчиненого, а також особу засудженого це є достатнім засобом реагування з боку держави на протиправні дії ОСОБА_1
Зважаючи на висновки, зроблені апеляційним судом, питання про застосування ст.75 КК України і звільнення засудженого від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, яке поставлене в апеляції ОСОБА_1, з юридичної точки зору втрачає свій зміст.
Керуючись ст.ст.362, 366, 367, 372, 373 КПК України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_1 задоволити частково.
Вирок Бориславського міського суду Львівської області від 30 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 змінити.
Пом'якшити покарання, призначене судом першої інстанції, та вважати засудженим ОСОБА_1 за ч.1 ст.186 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн. 00 коп.
Обраний засудженому ОСОБА_1 запобіжний захід -підписку про невиїзд -скасувати.
В решті вирок місцевого суду залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ впродовж 3 місяців з моменту набрання нею законної сили.
Судді:
Михалюк В.О. Государський В.Ф. Тенюх В.П.
(головуючий суддя)