АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/490/4085/12 Справа № 2-109/11 Головуючий у 1 й інстанції - Спаї В.В. Доповідач - Міхеєва В.Ю.

Категорія 56

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2012 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Міхеєвої В.Ю.

суддів Гайдук В.І., Макарова М.О.

при секретарі Бондаренко В.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2011 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права спільної часткової власності Ѕ частини квартири та вселення, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту, свідоцтва про право власності на житло недійсними, стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, який уточнила у грудні 2009 року та просила усунути перешкоди щодо здійснення нею права спільної часткової власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 та вселити її у зазначену квартиру.

У травні 2007 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов до ОСОБА_3, який доповнив у листопаді 2007 року та просив визнати недійсними заповіт, складений ОСОБА_4, померлою ІНФОРМАЦІЯ_1, та Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 09 квітня 2005 року на ім'я ОСОБА_3 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1, а також просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість загальною сумою 5522,44 грн., з яких -4022,44 грн. -заборгованість по утриманню квартири, 1500 грн., - витрати на правову допомогу.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 25 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 задоволені.

Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_3 права власності Ѕ частиною квартири шляхом її вселення у спірну квартиру, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання заповіту, свідоцтва про право власності на житло недійсними, стягнення заборгованості задоволений частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість по наданню послуг з утримання будинку і прибудинкової території в розмірі 427 грн. 90 коп.

В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог та відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вислухавши пояснення учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого четвертою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, ОСОБА_3 є спадкоємцем зазначеного в заповіті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, майна: Ѕ частини квартири АДРЕСА_2, яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпропетровським державним підприємством по перевезенню вантажів та пасажирів Придніпровської залізниці 28 листопада 1995 року згідно з розпорядженням від 28 листопада 1995 року № 3126, зареєстрованого в Дніпропетровському міжміському бюро технічної інвентаризації за реєстраційним №7717751.

Власником другої половини спірної квартири є ОСОБА_2

Суд, задовольняючи уточнені позовні вимоги ОСОБА_3, керувався положеннями ст.ст. 317,319 ЦК України та правильно виходив із захисту її права власника Ѕ частини квартири та усунення перешкод у здійсненні нею права власності шляхом вселення.

Доводи апеляційної скарги, що судом не враховано ту обставину, що в спірній двокімнатній квартирі кімнати є прохідними та проживає неповнолітній син ОСОБА_2, не спростовують висновків рішення суду, оскільки відповідно до положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Рішення в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог про визнання недійними заповіту та Свідоцтва про право на спадщину за заповітом з підстав, передбачених ч.2 ст. 1257 ЦК України судова колегія вважає правильним, а доводи, наведені в апеляційній скарзі, безпідставними.

Посилаючись як на підстави недійсності заповіту, що волевиявлення ОСОБА_4 при складанні заповіту не було вільним і не відповідало її волі, оскільки заповіт було вчинено під впливом застосованого на неї з боку ОСОБА_3 тиску, та що спадкоємиця в силу свого віку та стану здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та не мала можливості керувати ними, ОСОБА_2 об'єктивних доказів на підтвердження цих обставин суду не надав. При цьому, доповнивши свій позов вимогою про стягнення з ОСОБА_3 як співвласниці Ѕ частини квартири витрат на утримання квартири, позивач фактично визнав її право на частку спірної квартири.

При вирішенні спору за зустрічним позовом ОСОБА_2 суд, ураховуючи визнання представником відповідачки за зустрічним позовом вимоги про стягнення заборгованості по наданню послуг з утримання будинку і прибудинкової території в розмірі 427,90 грн., стягнув з ОСОБА_3 як з співвласниці Ѕ частини спірної квартири на користь ОСОБА_2 зазначену суму.

У той же час, судом помилково не були взяті до уваги витрати, понесені ОСОБА_5 при встановленні у жовтні 2006 року 5-ти ПВХ вікон на загальну суму 4704,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договору, товарного чеку на зазначену суму (а.с.83-85).

Як пояснив у судовому засіданні ОСОБА_2, такі заходи були необхідні для підтримання квартири у належному стані, оскільки будинок побудовано більше 50 років тому.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи - копіями технічної характеристики квартири, виписки КЖЕП № 19 від 21 травня 2007 року, з яких убачається, що будинок, у якому розташована квартира, 1950 року побудови та визнаний ветхим житлом (а.с.14,81).

Виходячи з положень ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна.

У зв'язку з цим, судова колегія вважає необхідним рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на ремонтні роботи, проведені ОСОБА_2, скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3, як співвласниці Ѕ частини спірної квартири на його користь 2352,12 грн. (4704,24 грн.: 2).

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України судова колегія стягує з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 107,3 грн.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та залишається без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2012 року в частині відмови у стягненні витрат на ремонтні роботи, проведені ОСОБА_2, скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2352 (дві тисячі триста п'ятдесят дві) грн. 12 коп.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді