Справа № 2-166/11

Категорія 4

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" травня 2012 р. Ленінський районний суд міста Севастополя в складі:

головуючого судді Гаркуші О.М.

при секретарі Грищенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, про усунення перешкод у праві користування майном шляхом виселення з житлового приміщення та зустрічній позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання доручення та договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до відповідачів, в якому просить усунути перешкоди у праві користування власністю - квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, шляхом їх виселення. Вимоги позову мотивовані тим, відповідачі самовільно та безпідставно мешкають у спірній квартири, яка належить позивачу на підстави договору дарування, відмовляються добровільно звільнити займану квартиру, чинять перешкоди у користуванні власністю, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутися для вирішення цього питання до суду.

ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5, третіх осіб на сторони позивача ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору дарування та доручення на укладання договору дарування недійсними. Вимоги позову мотивовані тим, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 були особами похилого вику та фізично не були спроможні підписати оспорюванні документі.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивача у судовому засіданні наполягали на задоволенні позовної заяви у повному обсязі на підставах, вказаних в позові, та просили відмовити у задоволенні зустрічного позову, оскільки вважають, що при укладанні договору дарування та складання доручення вимоги закону порушені не були, воля дарувальників на відчуження майна була вільною та відповідала намірам сторін.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, проти позову заперечували, просили відмовити у його задоволенні, позивач по зустрічному позову ОСОБА_2 та її представник наполягала на задоволенні зустрічного позову з підстав визначених у зустрічному позові.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, відповідачів та представника відповідачів, дослідивши письмові матеріали цивільної справи, висновок експерта, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані і підлягають задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_1 9 лютого 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за № 259, належить квартира АДРЕСА_1. Відповідно до надпису на правовстановлюючому документі (а.с.5) право власності на спірну квартиру зареєстровано за позивачем в ДКП БТІ та ДРОНМ м. Севастополя в реєстровій книзі 150 додаткова сторінка 166 під реєстровим номером 1717 АДРЕСА_1 11 лютого 2009 р.(а.с. 5).

Відповідно до ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст.334 Цивільного кодексу України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, ОСОБА_1 не тільки отримала у дарунок нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1, але і зареєструвала відповідне право відповідно до законодавства, отже набула права власності.

Відповідно до ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В силу ст.319 Цивільного кодексу України, власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном.

Відповідно до ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до пояснень позивача, відповідачів, третіх осіб, у спірний квартири мешкають відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Згідно пояснень відповідачів, у травні 2009 року їм стало відомо, що спірна квартира є власністю ОСОБА_1, але звільняти спірну квартиру відповідачі не мають наміру .

4 червня 2009 року спірну квартиру відвідав ОСОБА_5, який мешкає однією сім'єю з ОСОБА_1 з вимогою до відповідачів звільнити займану ними квартиру.

Згідно ст.61 Цивільно-процесуального кодексу України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до вироку суду по справи № 1-564/11/2703 АДРЕСА_1 03 червня 2011 року "Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_10 свою вину в пред'явленому обвинуваченні визнав повністю, та підтвердив суду, що 04 червня 2009 року до нього до дому в квартиру АДРЕСА_1 прийшов ОСОБА_5, котрому він із неприязні в ході конфлікту наніс численні ударі у область голови та тулуба".(а.с.138)

Суд вважає що позивачем належним чином доведеній факт того, що відповідачі перешкоджають вільному користуванню спірним майном, тому позов про примусове виселення підлягає задоволенню.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як зазначено вище, в судовому засіданні встановлено, що на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_1 9 лютого 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрованим в реєстрі за № 259, належить квартира АДРЕСА_1. Відповідно до надпису на правовстановлюючому документі (а.с.5) право власності на спірну квартиру зареєстровано за позивачем в ДКП БТИ та ДРОНМ м. Севастополя в реєстровій книзі 150 додаткова сторінка 166 під реєстровим номером № 1717 АДРЕСА_1 11 лютого 2009р.(а.с.5).

ОСОБА_5 уклав договір дарування на підстави довіреності зареєстрований за реєстровим номером 161, 27 січня 2009 року, АДРЕСА_1 імені співвласників спірної квартирі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідченої приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (а.с.44, 45).

Відповідно до ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні засаді дійсності правочину, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст.57-59 Цивільно-процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст.1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити АДРЕСА_1 імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ст.1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

У довіреності зареєстрований за реєстровим номером 161, 27 січня 2009 року АДРЕСА_1 імені співвласників спірної квартирі ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідченої приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_9 зазначено: особу яка має вчинити певні дії - ОСОБА_5, дії яки повинен вчинити повірений - представляти інтереси як співвласників квартири АДРЕСА_1 з питань здійснення підготовчих дій та наступного дарування на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, вказаної вище квартири.

Спірна квартира належала ОСОБА_7, ОСОБА_8, як співвласникам, на підстави свідоцтва на право власності на житло АДРЕСА_1 25 лютого 1993 року виданого Відділом приватизації державного житлового фонду Севастопольської державної адміністрації, на підстави наказу № 84 АДРЕСА_1 22 лютого 1993 року.(а.с.46)

Отже дії яки повинен був здійснити повірений чітко визначені, є правомірними, такими що не суперечать закону, конкретні та здійсненні.

Відповідно до ст.58 ЗУ "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують доручення, складені АДРЕСА_1 імені однієї або кількох осіб, на ім'я однієї особи або кількох осіб.

Відповідно до п.143 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" затвердженої Наказ АДРЕСА_1 03.03.2004 N 20/5 та Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 р. за N 283/8882 (станом на 27 січня 2009 року, далі Інструкція) для забезпечення вчинення правочинів АДРЕСА_1 імені та за рахунок однієї сторони (довірителя) укладається договір доручення, який за бажанням сторін може бути нотаріально посвідченим і згідно з яким друга сторона (повірений) зобов'язується вчинити певні юридичні дії, які призводять до створення, зміни, припинення цивільних прав та обов'язків довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить учинити повіреному. Дії, які належить учинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

У договорі доручення на укладення договору дарування обов'язково вказується ім'я обдаровуваного. Якщо ця вимога не виконана, договір доручення є нікчемним.

Відповідно до п.43 Інструкції правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, які подаються для нотаріального посвідчення, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З урахуванням приписів п.43, 143 Інструкції, ст.202, 1000, 1003 Цивільного кодексу України, Свідоцтва на право власності на житло (а.с.46) суд вважає що ОСОБА_7, ОСОБА_8 вчинили правочин щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, тому підписання двома особами однієї довіреності на підстави попередньої усної домовленості не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до довіреності ОСОБА_8. уповноважила ОСОБА_5 представляти свої інтереси у відповідної податкової інспекції, з питань пов'язаних із оформленням та отриманням на ім'я ОСОБА_11 індивідуального ідентифікаційного номеру у Державному реєстрі фізичних осіб України. (а.с.44)

Відповідно до ст.12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно ст.13 Цивільного кодексу України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися АДРЕСА_1 дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

У обставинах яки склалися, з урахуванням того що, ОСОБА_8, не могла самостійно звернутися до податкового органу за отриманням індивідуального ідентифікаційного номеру, надання таких повноважень інший особи на підстави доручення відповідає засадам цивільного законодавства.

Діюче законодавство не містить заборони на посвідчення довіреності особи яка не має індивідуального ідентифікаційного номеру, або на оформлення та отримання такого номеру за дорученням, тому відсутні підстави для визнання довіреності недійсною у зв'язку з порушенням закону та не дотриманням письмової формі правочину.

Щодо вимоги про визнання договору дарування недійсним слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже правочин підлягає визнанню недійсним у разі якщо його зміст суперечить Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203), якщо особа, яка вчиняє правочин, не має необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203), якщо волевиявлення учасника правочину не є вільним та не відповідає його внутрішній волі (ч.3 ст.203), якщо правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

У договорі дарування (а.с.5, 177) зазначено що договір АДРЕСА_1 імені ОСОБА_7, ОСОБА_8 укладено ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності.

Укладання договору дарування власниками майна на користь іншої особи, яка є онучкою ОСОБА_7, ОСОБА_8, не суперечить нормам Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

ОСОБА_7, ОСОБА_8. на час укладання договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та не булі у встановленому закону порядку визнані недієздатними, опіка та піклування над ними встановлені не булі.

Волевиявлення ОСОБА_7, ОСОБА_8 було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджується поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_9, згідно яких ОСОБА_7, ОСОБА_8. були роз'яснені наслідки посвідчення ними довіреності та наступного укладання договору дарування. Твердження ОСОБА_2 що довіреність була посвідчена під впливом насильства або омани жодними доказами не підтверджено.

Суд критично відноситься до твердження ОСОБА_2 про те, що саме вона піклувалася та утримувала ОСОБА_7, ОСОБА_8 та вони обіцяли її подарувати спірну квартиру виходячи з наступного.

Відповідно до довідки № 10/1645 АДРЕСА_1 18.02.2009 року наданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі на ім'я ОСОБА_10 у жовтні 2008 року він втратив зв'язок зі своїм дідом ОСОБА_7, та бабкою ОСОБА_8, про що повідомив органи правопорядку тільки 31 січня 2009 року. (а.с.47). Відповідно до пояснень ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8 були в безпорадному фізичному стані, не малі фізичної змоги покидати межи квартири, цілком залежали АДРЕСА_1 зовнішньої допомоги. Таким чином, залишення ОСОБА_7, ОСОБА_8 без підтримки на протязі трьох місяців є таким що загрожувало життю та здоров'ю зазначених осіб. Згідно припису АДРЕСА_1 27 жовтня 2008 року ОСОБА_2 належало з'явитися до РЕП-1 для прийняття рішення щодо питання мешкання батьків у квартири АДРЕСА_4, у зв'язку з надходженням колективної скарги АДРЕСА_1 сусідив на антисанітарне становище квартири. (а.с.97)

Відповідно до спільної заяви ОСОБА_7, ОСОБА_8, посвідченою приватним нотаріусом ОСОБА_9 та зареєстрований в книзі за № 267, 268, ОСОБА_7, ОСОБА_8 за власним бажанням з 22 січня 2009 року мешкають за адресою АДРЕСА_5, зі своєю онучкою - ОСОБА_1. (а.с.75)

Відповідно до довіреностей (а.с.73,74) ОСОБА_7, ОСОБА_8 доручили ОСОБА_5, тобто особі з якою ОСОБА_1 перебуває у не зареєстрованому шлюбі, отримання пенсії, відкриття рахунків, розпорядження грошовими коштами.

Відповідно до пояснень ОСОБА_1, вона доглядала ОСОБА_7, ОСОБА_8, а після народження у неї дитини у жовтні 2007 року та втрати ОСОБА_7 можливості самостійно виходити із квартири вона змушена була забрати ОСОБА_7, ОСОБА_8 до себе.

Твердження ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_7, ОСОБА_8 не усвідомлювали свої дії, нічим не підтверджено, та спростовується поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_9, відповідно до яких ОСОБА_7 цілком усвідомлювали свої дії та бажали настання певних наслідків після вчинення правочинів, довідками Севастопольської міської психіатричної лікарні АДРЕСА_1 26.01.2009 року (а.с.96) відповідно до яких ОСОБА_7, ОСОБА_8 на обліку у психіатра не перебувають, медичними книжками (а.с.158-170), відповідно до яких ОСОБА_7, ОСОБА_8. спілкувалися з лікарями, та самостійно скаржилися на стан свого здоров'я.

Для встановлення всіх обставин справи, за клопотанням ОСОБА_2 було призначено судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам НДІКЦ при УМВС України в м. Севастополі. ОСОБА_1 та її представник проти призначенні почеркознавчої експертизи не заперечували. Обов'язок надати зразки підписів та почерку ОСОБА_7, ОСОБА_8 було покладено на позивача по зустрічному позову.

Відповідно до висновку експерта № 2/52 АДРЕСА_1 05.04.2012 року дано категоричний висновок, що підпис АДРЕСА_1 імені ОСОБА_7 у довіреності АДРЕСА_1 27.01.2009 року що знаходиться в папці "Довіреності 2009" виконана ОСОБА_7. Рукописний текст в довіреностях АДРЕСА_1 27.01.2009 року АДРЕСА_1 імені ОСОБА_7 що знаходяться у папці "Справа № 02-03 том № 1 Договорі відчуження квартир" та документи, на підстави яких вони посвідчувались 2009 рік" і в папці "Довіреності 2009" виконано однією особою - ОСОБА_7".

Відповідно до висновку експерта № 2/52 АДРЕСА_1 05.04.2012 року встановити належність підпису ОСОБА_8 не можливо, у зв'язку з відсутністю зразків підпису та почерку ОСОБА_8

Оскільки експертом дано категоричній висновок про відповідність підпису та почерку ОСОБА_7, у суду відсутні підстави сумніватися в висновках експерта, а доказів, яки спростовують пояснення нотаріуса ОСОБА_9, ОСОБА_1, ОСОБА_5, про те що ОСОБА_7, ОСОБА_8 самостійно підписували документі до суду не надано, суд вважає, що спірні документи підписані тими особами яки в них зазначені - ОСОБА_7, ОСОБА_8

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, судовому захисту підлягає не право та інтерес "взагалі", а право та інтерес особи, яки порушені іншою особою. Особа права якої порушені, на сам перед зобов'язана довести наявність у неї такого права.

Ні в зустрічному позові, ні під час розгляду справи, ОСОБА_2 не навела належних доводів та доказів, яки її права та яким чином порушені ОСОБА_1

Відповідно до матеріалів справи, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 зареєстровані за іншою адресою, в квартири АДРЕСА_4. (а.с.23, 83, 97, 131). Зазначена квартира, відповідно до пояснень, даних у судовому засіданні, має дві кімнати, належить ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на праві спільної власності.

Отже право на житло ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, передбачене ст.47 Конституції України, а ні укладання договору дарування, а ні примусове виселення зі спірної квартирі не порушує.

Твердження ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 що ОСОБА_7, ОСОБА_8. мали намір подарувати спірну квартиру саме ним, не підтверджено жоднім доказом, тому судом до уваги не приймається.

При таких обставинах і, беручи до уваги, що відповідачі добровільно звільнити займану квартиру відмовляються, суд приходить до висновку про те, що вимоги позову підлягають задоволенню, вказані перешкоди підлягають усуненню, а в задоволені зустрічного позову про визнання доручення та договору дарування недійсним слід відмовити.

На підставі ст. 88 ЦПК України на користь ОСОБА_1. підлягає стягненню з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 37 грн. 00 коп., а всього 45 грн. 50 коп.

Витраті по зустрічному позову відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 16, 203, 204, 215, 317, 319, 391, 1000, 1003 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 179, 224, 225 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні майном та виселення - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 в праві користування квартирою АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційне-технічне забезпечення розгляду справи у суді у розмірі 37 грн. 00 коп., а всього до стягнення 45 грн. 50 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Севастополя, шляхом подачі апеляційної скарги в Ленінський районний суд м. Севастополя протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя - підпис

Копія вірна. Суддя Ленінського

районного суду м. Севастополя О.М. Гаркуша