АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22 - 3087/2006 Головуючий суддя у 1 -й інстанції -Янжула С.А.
Категорія -9 Доповідач - Петренко І.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 вересня 2006 року
Колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.,
суддів - Колтунової Л.М., Лаченкової О.В.,
при секретарі - Шило С.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за апеляційною скаргою представника відповідачки ОСОБА_1 -ОСОБА_2 на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, -
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2005 року позивач звернувся до суду з позовною заявою , в якій просив постановити рішення , яким визнати недійсним право чин - договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, посвідчений 12.08.2005 року нотаріусом Першої Павлоградської контори ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_1. В обґрунтування позову він вказував на те , що 23 липня 1994 року було зареєстровано шлюб позивача та ОСОБА_1 , від якого НОМЕР_1 народився син ОСОБА_5. В квітні 2005 року відповідачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу , проти якого позивач категорично заперечував , оскільки бажав зберегти сім"ю та непокоїться можливістю повноцінного виховання неповнолітнього сина сторін. За час шлюбу , в березні 1995 року позивач ОСОБА_3 купив квартиру АДРЕСА_1 і цей договір було посвідчено Першотравенською державною нотаріальною конторою 28 березня 1995 року за реєстровим НОМЕР_2. Вказана квартира відповідно як до положень ст.. 22 КпШС України так і до ст. 60 СК України була спільною сумісною власністю подружжя. Влітку 2005 року для відновлення , під час наданого сторонам строку для примирення , для зміцнення довіри ОСОБА_1 запропонувала позивачу переоформити на неї спірну квартиру , а саме укласти договір дарування квартири на її користь , після чого відповідачка пообіцяла відмовитись від позову про розірвання шлюбу. 12 серпня 2005 року було оформлено договір дарування , а 26 жовтня 2005 року відповідачка пред"явила до суду позов про виселення ОСОБА_3 із подарованой їй квартири. Позивач вказує на те , що вчинено ним було правочин - договір дарування спірної квартири під впливом тяжкої для нього обставини - реальною можливістю втратити сім"ю , а також на вкрай невигідних умовах, оскільки він передав безоплатно у власніть відповідачки квартиру і у разі виселення його із цієї квартири залишиться взагалі без житла. Окрім того договір має ряд недоліків , які не відповідають чинному законодавству , що є також підставою для визнання право чину недійсним.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримували , а відповідачка та її представник ці вимоги не визнавали.
Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2006 року договір дарування кв. АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 12 серпня 2005 року визнано недійсним та за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 визнано право спільної сумісної власності подружжя на цю квартиру.
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просив скасувати рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2006 року, яким договір визнано недійсним. Вважає, що суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права при розгляді даної справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду і заявлених позовних вимог у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін за наступними підставами.
Як вбачається з матеріалів справи сторони по справі вступили у шлюб 23 липня 1994 року і у них народився ІНФОРМАЦІЯ_2 син ОСОБА_5 ( ар. сп. 8). 28 березня 1995 року згідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_3 придбав кв. АДРЕСА_1 , в якій проживала вся сім"я ОСОБА_3. У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Першотравенського міського суду з позовом про розірвання шлюбу. Відповідач заперечував проти задоволення цього позову. 12 серпня 2005 року ОСОБА_3 склав договір дарування на кв. АДРЕСА_1 (ар. сп. 11), який був посвідчений в.о. нотаріуса Першотравенської держнотконтори і зареєстровано в реєстрі за НОМЕР_1. 26 жовтня 2005 року ОСОБА_1 звернулася до Першотравенського міського суду з позовною заявою , в якій просить постановити рішення , яким забов"язати ОСОБА_3 не чинити їй перешкод в користування вище вказаною квартирою та виселити відповідача з даної квартири.
Виходячи з вище наведеного , колегія суддів вважає , що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює і дійшов до висновку , що договір дарування спірної квартири слід визнати не дійсним як такий , що складено під впливом тяжких обставин і на вкрай не вигідних умовах.
Так , як пояснював позивач і ,що підтвердили в судовому засіданні допитані свідки , після звернення до суду відповідачки з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_3 сильно переживав , заперечував проти розірвання шлюбу , який і до цього часу не розірвано. Його турбує можливість приймати безпосередню участь у вихованні сина , який більше часу буває з батьком ніж з матір"ю. Пропозиція подарувати спірну квартиру дружині для укріплення взаємної довіри між подружжям виходила від ОСОБА_1, яка обіцяла після оформлення такого дару відмовитись від позову про розірвання шлюбу , але не зробила цього , а навпаки ставить питання про виселення позивача із спірної квартири , хоча іншого житла він не має .
Відповідно до положень ст.717 ЦК України в редакції 2004 року за договором дарування одна сторона ( дарувальник) передає другій стороні безоплатно майно ( дарунок) у власність . Однак , як вбачається з матеріалів справи фактично передача спірної квартири не мала місця і в ній продовжує проживати позивач по справі.
Тому підстав для висновку про неправильне застосування судом першої
інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели , чи могли
призвести до неправильного вирішення справи не встановлено , і суд дійшов правильного висновку про те , що спірний правочин було підписано позивачем у важких склавшихся для позивачка обставинах , а саме загроза розірвання шлюбу , втрати сім"ї і вимушеного відсторонення від виконання батьківських прав та забов"язань .
При вище викладених обставинах суд дійшов до правильного висновку і про те , що слід визнати за сторонами по справі право спільної сумісної власності на спірну квартиру , оскільки вона була придбана в період шлюбу і відповідно до положень ст.. 22 КпБС України , що діяв на той момент є саме такою сумісною власністю.
Решта доводів апеляційної скарги суттєвого значення не мають ,оскільки відповідно до положень ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін , якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. А окрім того , не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись ст. 303,307,308,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 5 квітня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України .