ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2006 р. | № 18/136 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. ( головуючого ), |
Вовка І.В., Гончарука П.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Торговий дім” “Інтерсервіс” |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 року |
у справі за позовом | Акціонерного комерційного банку “Інтерконтинентбанк” |
до | Приватного підприємства “РУСТ БУД” і Закритого акціонерного товариства “Торговий дім” “Інтерсервіс” |
про розірвання договору та стягнення заборгованості, |
УСТАНОВИВ:
У лютому 2006 року позивач звернувся до господарського суду м.Києва з позовною заявою до ПП “РУСТ БУД” про розірвання договору № 270804-304 від 27.08.2004 року та про стягнення солідарно з обох відповідачів заборгованості з кредиту в сумі 7940000 грн., відсотків за користування кредитом у сумі 817711,23 грн., пені в сумі 31637,91 грн. і комісії за дострокове розірвання договору в сумі 19850 грн., посилаючись на те, що ПП “РУСТ БУД” не виконує зобов’язання за кредитним договором з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування цими коштами, а ЗАТ “Торговий Дім” “Інтерсервіс” зобов’язалося виконати обов’язки ПП “РУСТ БУД” за кредитним договором як поручитель у разі невиконання або неналежного виконання ним цих зобов’язань.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач уточнив заявлені вимоги та у зв’язку з відсутністю у ПП “РУСТ БУД” грошових коштів і майна, на яке може бути звернуто стягнення, просив звернути стягнення на грошові кошти та майно поручителя ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс”.
Рішенням господарського суду м.Києва від 26.04.2006 року в позові до відповідача ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” відмовлено, а провадження в справі в частині позову до відповідача ПП “РУСТ БУД” припинено на підставі п.11 ст.80 ГПК України.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та позов задоволено і розірвано спірний кредитний договір та стягнуто з обох відповідачів солідарно заборгованості за кредитом у сумі 7940000 грн., заборгованості за відсотками за користування кредитом у сумі 817711, 23 грн., пені в сумі 31637,91 грн., комісійної винагороди за дострокове розірвання договору в сумі 19850 грн.
У касаційній скарзі відповідач ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” вважає, що апеляційним судом порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняту ним постанову скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відзиви на касаційну скаргу від позивача та відповідача ПП “РУСТ БУД” до суду не надходили.
Заслухавши пояснення представників відповідача ЗАТ “Торговий дім "Інтерсервіс” і позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що між позивачем і відповідачем ПП “РУСТ БУД” було укладено кредитний договір № 290904-308 від 29.09.2004 року за умовами якого позивач відкриває відповідачу відкличну кредитну лінію з лімітом кредитування 9100000 грн. на строк до 28.09.2006 року зі сплатою 21% річних, які нараховуються щомісячно за фактичну кількість днів періоду нарахування відсотків, виходячи з тривалості банківського року 365 днів, і підлягають сплаті не пізніше останнього робочого банківського дня місяця, за який проводиться сплата відсотків.
Додатковими угодами № 1 та № 1а до зазначеного договору сторони встановили зобов’язання позичальника щодо сплати кредитору комісії за адміністрування кредиту, та її розміри.
За договором № 29/09-04/29 від 29.09.2004 року ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” зобов’язалося відповідати перед позивачем за виконання ПП “РУСТ БУД” зобов’язань за кредитним договором № 290904-308 від 29.09.2004 року в повному обсязі.
За умовами договору забезпечення від 11.01.2005 року ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” зобов’язалося відповідати позивачем за виконання ПП “РУСТ БУД” взятих ним зобов’язань за кредитним договором № 290904-308 від 29.092004 року в повному обсязі, з урахуванням всіх змін і доповнень до нього, які укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
Згідно п.2.3 зазначеного договору поручитель здійснює платежі протягом 3-х банківських днів після відправлення кредитором повідомлення про невиконання або неналежне виконання боржником взятих на себе зобов’язань.
У листі за № 10/2687 від 30.12.2005 року позивач запропонував відповідачу ПП “РУСТ БУД” укласти угоду про дострокове розірвання кредитного договору № 390904-308 від 29.09.2004 року у зв’язку з простроченням сплати відсотків за користування кредитом і наявністю заборгованості за відсотками в сумі 557322,73 грн. та на протязі двадцяти календарних днів з дати одержання даної пропозиції, повернути непогашену частину кредиту, нараховані відсотки, пеню і сплатити комісійну винагороду.
Листом за № 2-14/25 від 06.01.2006 року позивач повідомляє ЗАТ “Торговий дім “Інтерсервіс” про невиконання ПП “РУСТ БУД” зобов’язань за кредитним договором і про намір розірвати цей договір та просить виконати зобов’язання за кредитним договором у повному обсязі.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про звернення стягнення на грошові кошти та майно поручителя в повному обсязі.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Прийняті у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), або таку ж кількість речей того ж роду та такої якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Проте, суди попередніх інстанцій в порушення вимог ст. ст.38, 43 ГПК України, не залучивши до матеріалів справи первинних розрахункових документів, не з’ясували і не встановили обставин, пов’язаних з наданням банком кредитних коштів позичальнику відповідно до умов п.п 1.1, 2.1 кредитного договору № 290904-308 від 29.09.2004 року, а звідси, не перевірили обгрунтування розрахунків розміру заявлених вимог, які апеляційний суд задовольнив, не навівши таких розрахунків у прийнятті постанові.
Разом з цим, суди обох інстанцій не з’ясували предмету та правових підстав заявленого позову, з урахуванням його уточнень, за якими позивач просив звернути стягнення на грошові кошти і майно Поручителя, не навівши таким вимогам правових підстав та не визначившись з вимогами щодо боржника.
У той же час, апеляційний господарський суд, розірвавши кредитний договір, не з’ясував предмету і правових підстав заявленого позову та не навів такому висновку правових підстав.
Водночас, судам слід було мати на увазі вимоги ст.651 ЦК України згідно якої зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється, того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або Законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
При цьому судам необхідно було врахувати правові наслідки зміни або розірвання договору передбачені ст.653 ЦК України.
За вимогами ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Ст. 559 ЦК України встановлено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов’язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.
Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.
Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор непред’явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, судам обох інстанцій слід було врахувати зазначені вимоги норм матеріального права та виходячи з них і умов договорів кредиту та поруки ретельніше з’ясувати обставини, пов’язані з відповідальністю поручителя, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, і наявності підстав для розірвання угоди, що забезпечена порукою.
За таких обставин, прийняті судові рішення обох інстанцій не можна вважати законними й обгрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду не обхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.
З огляду викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства “Торговий дім “Інтерсервіс” –задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2006 року та рішення господарського суду м.Києва від 26.04.2006 року скасувати, і справу № 18/136 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
Головуючий В.Перепічай
Судді І.Вовк
П.Гончарук
тс