ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2006 р. | № 9/47 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційні скарги | Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Сучасні деревообробні технології” |
на ухвалу | Господарського суду Чернігівської області |
від | 10.08.2006р. |
та постанову | Київського апеляційного господарського суду |
від | 19.09.2006р. |
у справі господарського суду | № 9/47 Чернігівської області |
за позовом | Компанії “VAN URK IMPORT/EXPORT B.V.” (“ВАН УРК ІМПОРТ ЕН. ЕКСПОРТ Б.В.”) |
до | 1). Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Сучасні деревообробні технології” 2). Фонду комунального майна Чернігівської міської ради 3). Дочірнього підприємства “Ван Урк Україна” |
про | розірвання договору оренди та витребування майна з чужого незаконного володіння, |
за участю представників
- позивача: | Ворожбит О.Б. (довіреність від 01.11.2005р.) |
- 1-го відповідача: - 2-го відповідача: - 3-го відповідача: | не з’явився не з’явився не з’явився, - |
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.08.2006р. (суддя Івченко С.М.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Губенко Н.М., суддів Барицької Т.Л., Ропій Л.М.) відмовлено в прийнятті апеляційної скарги ТОВ “ВП” “СДТ” (відповідач-1) на ухвалу від 07.08.2006р., а апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто скаржнику.
В своїй касаційній скарзі на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 10.08.2006р. відповідач-1 просить скасувати зазначену ухвалу, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 8, 55, 64, 124 Конституції України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996р. №9. В касаційній скарзі на постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006р. відповідач-1 просить скасувати, як зазначено в цій касаційній скарзі, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006р. з направленням на розгляд апеляційної інстанції апеляційної скарги ВП “СДТ” на ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 10.08.2006р., посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, а саме: ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 23, 64 Закону України “Про судоустрій України”, Постанови Верховного Суду України від 20.06.2006р., ст. 91 Господарського процесуального кодексу України.
У відзиві на касаційні скарги позивач просить судові рішення залишити без змін а касаційні скарги без задоволення, посилаючись на те, що судові рішення є законними і обґрунтованими, а відповідач-1 своїми навмисними діями перешкоджає розгляду справи по суті шляхом затягування судового процесу.
Відповідачі не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки ні ГПК України, ні Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” не передбачено можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали про поновлення провадження у справі, у прийнятті апеляційної скарги належить відмовити на підставі ст. 106 ГПК України. Отже, як зазначено цим судом ухвала від 10.08.2006 у справі № 9/47 винесена відповідно до ст.129 Конституції України та відповідає приписам ст.ст. 8, 64, 124 Конституції України, ст.ст. 4, 91, 106 ГПК України, не порушує ст. 55 Конституції України та не суперечить положенням рішень Конституційного Суду України і Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.1996 № 9, а доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству України.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції виходячи з наступного.
У касаційній скарзі особа що її подала посилається на те, що дії суду щодо здійснення правосуддя встановлюються певним процесуальним законом –ГПК України, а ст.91 цього кодексу встановлює виключний порядок дій суду першої інстанції, який відповідно до частини третьої цієї статті апеляційну скаргу або подання разом із справою у п’ятиденний строк надсилає відповідному апеляційному господарському суду.
Між тим з аналізу норм Господарського процесуального кодексу України, зокрема ст.ст.22, 106, 11113, а також ст.ст.91, 97, 98, 1113, 1114, 109 цього кодексу вбачається що такий порядок надіслання апеляційної скарги разом із справою відповідному апеляційному господарському суду передбачено для тих випадків, коли можливість оскарження ухвал передбачено Господарським процесуальним кодексом України.
Разом з тим із вказаних норм права не вбачається що у разі подачі апеляційної скарги на ухвали місцевих господарських судів, оскарження яких не передбачено Господарським процесуальним кодексом України, такі апеляційні скарги разом із справою мають надсилатись із суду першої інстанції до відповідного апеляційного господарського суду. Крім того Господарським процесуальним кодексом України до компетенції суду апеляційної інстанції не віднесено вирішення питань щодо апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду що не підлягають оскарженню.
Відповідно до ст.129 ч.3 п.8 Конституції України основною із засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Таким чином вказана норма містить приписи щодо забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, однак визначає що забезпечення такого оскарження здійснюється не в усіх випадках.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. “Про застосування Конституції України при здісненні правосуддя” визначено, що суд застосовує Конституцію у разі коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано. Крім того, відповідно до приписів ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Стаття 12 Закону України “Про судоустрій України”, яка передбачає право на оскарження судового рішення, визначає, що учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Згідно ст.106 ч.1 ГПК України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". А частиною другою цієї норми визначено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду. З викладеного вбачається що Господарський процесуальний кодекс України, з урахуванням приписів зазначеної норми та приписів ст.91 цього кодексу, визначає порядок розгляду апеляційних скарг на судові рішення, що можуть бути оскаржені, а відповідно цим кодексом не передбачено надсилання апеляційної скарги разом із справою до відповідного апеляційного господарського суду у разі якщо така апеляційна скарга подана на ухвалу суду першої інстанції яка не підлягає оскарженню.
За таких обставин не порушуються конституційні права, щодо оскарження ухвали місцевого господарського суду, особи що подала касаційну скаргу, оскільки відповідно до вказаних положень Конституції та законів України право на таке оскарження у особи що подала касаційну скаргу відсутнє.
Таким чином оскільки ст.ст.124, 129 ч.3 п.8 Конституції України передбачають можливість апеляційного оскарження судових рішень крім випадків, встановлених законом, стаття 12 Закону України “Про судоустрій України” передбачає право на оскарження судового рішення лише у випадках і порядку, передбачених процесуальним законом, ГПК України не передбачає у даному випадку оскарження ухвали в апеляційному порядку та не містить приписів щодо необхідності надсилання до відповідного апеляційного господарського суду апеляційної скарги поданої на ухвалу що не підлягає оскарженню разом із справою, а також враховуючи те, що Господарським процесуальним кодексом України, як зазначалось вище, до компетенції суду апеляційної інстанції не віднесено вирішення питань щодо апеляційних скарг, поданих на ухвали місцевого господарського суду що не підлягають оскарженню, відсутні підстави вважати що судом апеляційної інстанції порушено вимоги Господарського процесуального кодексу України.
З викладеного вбачається що вказані вимоги конституції судом апеляційної інстанції дотримані.
Також за даних обставин належить враховувати те, що суди мають забезпечувати дотримання конституційних прав на справедливий судовий розгляд не лише особи, що подала апеляційну скаргу, а і інших учасників судового процесу, зокрема щодо строків вирішення спору (ст.69 ГПК України). Зазначене узгоджується із Рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до статті 6 параграф 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку.
Вирішення ж спору у цій справі, розпочатого місцевим господарським судом 27.02.2006р., затягується протягом тривалого терміну, понад встановлені ст.69 ГПК України строки у зв’язку із неодноразовим надсиланням справи для вирішення питання щодо прийняття і розгляду апеляційних і касаційних скарг, поданих на процесуальні документи суду, оскарження яких Господарським процесуальним кодексом України не передбачено.
За вказаних обставин дії особи щодо подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яку не може бути оскаржено, є порушенням приписів ст.22 ГПК України стосовно обов’язку сторін добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми процесуального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Виробниче підприємство “Сучасні деревообробні технології” залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Чернігівської області від 10.08.2006р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006р. у справі № 9/47 Господарського суду Чернігівської області –без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало