ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 жовтня 2006 р. | № 15/167 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Самусенко С.С. –головуючого, |
Панченко Н.П., |
Плюшка І.А., |
розглянувши матеріали касаційної скарги | ТОВ “Інтеркрайт” |
на рішення та постанову | господарського суду Луганської області від 16 червня 2006 року Луганського апеляційного господарського суду від 20 липня 2006 року |
у справі | № 15/167 |
господарського суду | Луганської області |
за позовом | ТОВ “Інтеркрайт” |
до | Корпорація “Східна брама” |
про | стягнення 7 415 грн. 85 коп. |
за участю представників сторін |
від позивача – | не з’явився |
від відповідача – | Морнев С.М., Кокуріна О.В. |
В С Т А Н О В И В:
ТОВ “Інтеркрайт” звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до корпорації “Східна брама” про стягнення з відповідача на користь позивача 7 415 грн. 85 коп., з яких основного боргу –7 072 грн. 49 коп., збитки від інфляції –282 грн. 90 коп. та 3 % річних –60 грн. 46 коп. як зайво перерахованих відповідачу коштів за договором № 22/09-1 про дольову участь у будівництві нежилого приміщення від 22.09.2005.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на ст.ст. 530, 612-614, 616 та 625 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Луганської області від 16.06.2006 у справі № 15/167 (суддя Пономаренко Є.Ю.) позов задоволено частково, стягнуто як зайво перераховані кошти у сумі 1 188 грн. 12 коп.
Рішення мотивоване тим, що відповідач в цілому правомірно нарахував пеню за недотримання графіку фінансування за договором № 22/09-1 від 22.09.2005, а також щомісячний індекс інфляції при перерахуванні коштів, однак не цілком обґрунтовано здійснив розрахунок.
Рішення ґрунтується на ст.ст. 526, 534, 625, 629, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Луганський апеляційний господарський суд постановою від 20.07.2006 у справі № 15/167 (колегія суддів: головуючий –Єжова С.С., судді –Баннова Т.М., Парамонова Т.Ф.) апеляційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2006 –без змін, погодившись з висновками господарського суду Луганської області.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2006 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 у справі № 15/167 і прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача суму позовних вимог.
Свою позицію позивач обґрунтовує тим, що зазначені рішення та постанова прийняті без належної юридичної оцінки фактичних обставин справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст.ст. 601, 614, 616, 625 Цивільного кодексу України.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що судами було не враховано ст. ст. 614 та 616 Цивільного кодексу України, відповідно до яких відповідач не мав права нараховувати пеню за порушення графіку фінансування, оскільки воно сталося з вини самого відповідача, в той час, як позивач вчиняв всі належні дії, з метою уникнення прострочення виконання зобов’язання.
Крім того, позивач зазначає, що індекс інфляції вже був врахований у вартості будівництва нежилого приміщення, визначеної додатковою угодою № 4 до договору № 22/09-1, яку було підписано сторонами після завершення будівництва, і тому не підлягав повторному нарахуванню за ст. 625 ЦК України.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить рішення господарського суду Луганської області від 16.06.2006 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 у справі № 15/167 залишити без змін, а касаційну скаргу позивача –без задоволення.
У відзиві відповідач наголошує на тому, що зазначені рішення та постанова винесені на підставі всебічного, повного та об’єктивного розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, із правомірним застосуванням норм матеріального права, зокрема, положень ЦК України.
Вищим господарським судом України ухвалою від 28.09.2006 у справі №15/167 порушено касаційне провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального права місцевим та апеляційним господарськими судами, судова колегія Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.601 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 22.09.2005 між позивачем та відповідачем було укладено договір № 22/09-1 про дольову участь у будівництві нежилого приміщення, за яким встановлено графік фінансування будівництва позивачем, що міститься у додатку № 1 до договору, на підставі якого за рахунок коштів позивача відповідач зобов’язався побудувати нежиле приміщення.
За п.1.4 договору № 22/09-1 визначена на момент укладання договору вартість приміщення є попередньою. Остаточна вартість визначається сторонами після завершення будівництва, оформлюється додатковою угодою, та залежить, зокрема, від зміни індексу інфляції за період будівництва.
Відповідно до п.3.2 договору № 22/09-1 у випадку порушення графіку фінансування позивач зобов’язаний за вимогою відповідача виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від суми простроченого платежу.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно вищезазначеного графіку, враховуючи вартість нежилого приміщення у сумі 212 271 грн., позивач повинен був сплатити: 42 454 грн. 20 коп. до 23.09.2005, 106 135 грн. 50 коп. до 15.10.2005, 63 681 грн. 30 коп. до 20.10.2005.
Виходячи з фактичних обставин справи, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем було порушено графік фінансування будівництва, оскільки грошові кошти за зазначеним графіком були сплачені позивачем несвоєчасно та у неналежній кількості відповідно до платіжних доручень № 189 від 23.09.2005 на суму 42 454 грн. 20 коп., № 203 від 03.10.2005 на суму 28 000 грн., № 252 від 05.12.2005 на суму 208 933 грн.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами було укладено додаткову угоду № 4 без дати, за якою вартість приміщення на момент укладання договору визначалася у сумі 201 860 грн. 51 коп.
Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що на прохання позивача за листом № 48 від 05.12.2005 про повернення зайво сплачених коштів за платіжними дорученнями № 189 від 23.09.2005 на суму 42 454 грн. 20 коп. та №203 від 03.10.2005 на суму 28 000 грн. відповідач платіжним дорученням № 276 від 05.12.2005 перерахував позивачу зайво сплачені кошти у сумі 70 454 грн. 20 коп.
27.12.2005 сторони підписали акт приймання-передачі нежилого приміщення, в якому зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач листом № 1 від 11.01.2006 звернувся до відповідача з проханням про повернення зайво сплачених коштів за договором № 22/09-1 у сумі 7 072 грн. 49 коп. з огляду на те, що вартість нежилого приміщення відповідно до додаткової угоди № 4 складала 201 860 грн. 51 коп., а фактично позивачем було сплачено 208 933 грн.
Судами встановлено, що відповідач листом № 4 від 13.01.2006 повідомив позивача, що суму 7 025 грн. 53 коп. він зараховує згідно п.1.4 договору у якості різниці зміни індексу інфляції у сумі 3 573 грн. 53 коп. та 3 451 грн. 56 коп. згідно п.3.2 договору у якості пені за порушення графіку будівництва, а залишок суми у розмірі 46 грн. 96 коп. повертає позивачу.
Господарськими судами встановлено недоведеність вини відповідача щодо прострочення позивачем графіку фінансування, визначеного договором.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного та обґрунтованого висновку, що зарахування вимог відповідача щодо сплати пені за порушення графіку фінансування згідно договору № 22/09-1 та щодо нарахування різниці від інфляції на вартість нежилого приміщення, визначену саме на момент укладення договору, не суперечить умовам договору та законодавству.
Враховуючи вищенаведені встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини у даній справі, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає оскаржувані рішення та постанову такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “Інтеркрайт” залишити без задоволення.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 20.07.2006 у справі № 15/167 залишити без змін.
Головуючий суддя С. Самусенко
Судді: Н. Панченко
І. Плюшко