ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2006 р. | № 16/144пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
Головуючий | Невдашенко Л.П. |
Суддів | Михайлюка М.В. Дунаєвської Н.Г. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Закритого акціонерного товариства “Завод “Ремсчотмаш” |
на постанову | від 14.08.2006 Донецького апеляційного господарського суду |
у справі | №16/144пд господарського суду Донецької області |
за позовом | Державного обласного комунального підприємства “Донецькоблводоканал” |
до | Закритого акціонерного товариства “Завод “Ремсчотмаш” |
про | переддоговірний спір |
за участю представників сторін: |
позивача | не з’явились |
відповідача | не з’явились |
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2006р. державне обласне комунальне підприємство “Донецькоблводоканал” звернулося до суду з позовом про прийняття умов п.1.2 договору про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення в його редакції, а пункт 11.5 - в редакції, викладеній в протоколі узгодження розбіжностей.
Рішенням господарського суду Донецької області від 29.06.2006р. (суддя Манжур В.В.) позов задоволено повністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. (головуючий Акулова Н.В., судді М’ясищев А.М., Скакун О.А.) вказане рішення суду залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що редакція спірних умов договору, яка запропонована позивачем, відповідає Правилам користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України та Правилам приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, в частині викладення п. 1.2 договору в редакції позивача, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про викладення п. 1.2 в його редакції.
Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору про надання послуг з питного водопостачання та водовідведення між сторонами виникли розбіжності щодо редакції п. 1.2 договору.
Позивач пропонував прийняти п.1.2. договору в такій редакції: “Підприємство приймає господарсько-побутові та близькі до них по складу стічні води Абонента, які надходять на очисні споруди в межах погоджених розрахункових об’ємів та погодженого місячного графіка в межах гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, а Абонент спускає стічні води та своєчасно сплачує послуги Підприємства по водовідведенню у відповідності з діючими тарифами, умовами договору, Правилами користування, Правилами приймання стичних вод підприємств в систему каналізації міст, затверджених органами місцевих рад, Інструкцією про установлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод в систему каналізації населених пунктів, Правилами приймання стічних вод підприємств в комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.02р. № 37.
Відповідач, в свою чергу, наводить іншу редакцію п. 1.2., а саме: “Підприємство приймає господарсько-побутові та близькі до них по складу стічні води Абонента, які надходять на очисні споруди по фактичному об’єму в межах погоджених розрахункових об’ємів та погодженого місячного графіка в межах гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин, а Абонент спускає стічні води та своєчасно сплачує послуги Підприємства по водовідведенню у відповідності з діючими тарифами, умовами договору, Правилами користування, Правилами приймання стичних вод підприємств в систему каналізації міст, затверджених органами місцевих рад, Інструкцією про установлення та стягнення плати за скид промислових та інших стічних вод в систему каналізації населених пунктів, Правилами приймання стічних вод підприємств в комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.02р. № 37.
Отже спір виник з приводу методу визначення кількості стічних вод, які приймає водоканал.
Вказане питання регулюється Правилами користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених наказом Державного комітету по житлово-комунальному господарству №65 від 01.07.04р., а саме: в п. 21.1 Правил закріплено, що кількість стічних вод, що надходять до каналізації, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу або місцевих джерел, згідно з показаннями водолічильників, а в разі відсутності останніх - за діючими нормами водоспоживання та іншими видами взаємних розрахунків з абонентами згідно з п. 21.2 цих Правил. При цьому, в ч. 3 п. 21.2 Правил закріплено, що метод визначення кількості стічних вод встановлюється водоканалом.
За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність укладення п. 1.2 договору про надання послуг по питному водопостачанню та водовідведенню №71, у редакції позивача, оскільки саме його редакція відповідає вимогам нормативно-правових актів України, які регулюють дане питання.
Посилання відповідача на те, що стоки надходять до вигрібної ями, а не до каналізації, не прийняті до уваги, оскільки згідно п.1.10 Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, приймання в каналізацію стічних вод, які вивозяться асенізаційним транспортом від підприємств і приватного сектора, здійснюється тільки через зливні станції водоканалів і підприємства або приватні власники сплачують водоканалу за їх транспортування та очищення згідно з договором.
Також, враховуючи, що це не є предметом даного спору, суди не прийняли до уваги посилання відповідача на те, що позивач не вчинив будь-яких дій для укладення з ним договору на вивіз стоків.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що попередні судові інстанції наведеним обставинам дали належну правову оцінку і дійшли до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов’язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни прийнятих у справі рішень, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 14.08.2006р. у справі №16/144пд залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.
Головуючий Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська