ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2006 року (суддя: Васильєв О.Ю.) позовні вимоги задоволено. Визнано за позивачем право власності на об'єкт нерухомого майна -не житлове приміщення НОМЕР_1  площею 87,5 м² з прибудованою площею 8,2 м² та ганком площею 11,3 м², яке розташоване в  АДРЕСА_1. Стягнуто з відповідач на користь позивача судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення як таке, що винесене при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та припинити провадження у справі.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши на підставі встановлених обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.

Господарським судом з'ясовано, що відповідно до свідоцтва про право власності НОМЕР_2, виданого виконкомом Криворізької міської ради нежитлове приміщення вбудоване в перший поверх житлового будинку після реконструкції квартири площею 81,5 м²  за адресою:АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1. 

07.03.2003 року громадяни України ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 провели установчі збори та уклали установчий договір про створення ТОВ “Процентр”.

Як встановив господарський суд, ОСОБА_1 вніс свій внесок до статутного фонду ТОВ “Процентр” майном на суму 5000 грн. Суд прийшов до висновку про те, що у якості внеску до статутного фонду ТОВ “Процентр” ОСОБА_1 передав спірне не житлове приміщення вартістю 12000 грн.

Окрім того, як з'ясував суд та підтверджується матеріалами справи, приватний підприємець ОСОБА_1 здійснив самовільну прибудову тамбуру до зазначеного не житлового приміщення.

Місцевий господарський суд, керуючись нормами ст.ст. 2, 4, 26 Закону України “Про власність”, ст.ст. 316, 328, 376 ЦК України, ст.ст. 12, 13  Закону України “Про господарські товариства” задовольнив позов у повному обсязі та визнав право власності позивача на спірне приміщення, у тому числі і на самовільну прибудову.

Однак, місцевий господарський суд, розглядаючи та вирішуючи господарський спір, не врахував вимоги ст. 1 ГПК України відповідно до якої підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Як наголошує скаржник предметом спору є визнання права власності на нежитлове майно, а сторонами зазначеного спору фактично є юридична особа -ТОВ “Процентр” та фізична особа -ОСОБА_1, який оспорює факт переходу права власності на спірне майно у якості вкладу до статутного фонду позивача. 

Таким чином, господарському суду належало з'ясувати чи підвідомча дана справа господарському суду з огляду на положення ст.ст. 1, 12 ГПК України та суб'єктний склад учасників спору.

Заявник касаційної скарги також посилається на те, що рішення у даній справі може вплинути на його права, втім не як приватного підприємця, а як фізичної особи, якій на праві приватної власності належить спірне нежитлове приміщення.

Отже, суду належить перевірити доводи скаржника про те, що даний господарський спір не підлягає вирішенню у господарському суді та з'ясувати чи є підстави для припинення провадження у справі, враховуючи вимоги ст. 80 ГПК України.

Водночас, як встановив господарський суд вартість не житлового приміщення без урахування самовільно прибудованого тамбуру становила 12000 грн. Однак, суд не врахував, що за установчим договором ОСОБА_1 як засновник позивача взяв на себе зобов'язання внести вклад до статутного фонду товариства майном у розмірі лише 5000 грн. Тобто суд дійшов передчасного висновку про задоволення позову у повному обсязі, оскільки у порушення вимог ст. 43 ГПК України не здійснив всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

За таких обставин та враховуючи вимоги ст. 111⁷ ГПК України відповідно до якої, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про те, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2005 року у справі № 32/390 підлягає скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господар ському суд.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2006 року у справі № 32/390 скасувати, а матеріали справи передати місцевому господарському суду для нового розгляду.

Головуючий суддя                                                            Л. Невдашенко

Судді:                                                                                    М.Михайлюк

                                                                                           Н. Дунаєвська