ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0109/1131/2012

2а/0109/162/2012

15.02.2012 року м. Сімферополь

Суддя Київського районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим Білоусов М.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу до пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язання нараховувати та виплачувати допомогу до пенсії довічно, -

встановив:

Позивач у січні 2012 року звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати дії неправомірними, зобов'язати нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу до пенсії за період з 30 липня 2011 року по теперішній час, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язання з 30 липня 2011 року нараховувати та виплачувати допомогу до пенсії довічно. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є дитиною війни у розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», позивач зазначив, що має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Позивач до судового засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду був сповіщений належним чином. В матеріалах позовної заяви мається клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Представник відповідача - Управління Пенсійного Фонду України у Київському районі м. Сімферополя у судове засідання не з'явився, про час та місце був сповіщений належним чином, про що у справі маються докази.

Згідно з ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів відповідно до ч.6 ст. 128 КАС України у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.

Як вбачається з копії паспорту позивача, ОСОБА_2 народилася 16 липня 1940 року та відноситься до категорії дітей війни, як це визначено у ст.1 Закону України № 2195-ІV від 18 листопада 2004 року «Про соціальний захист дітей війни».

Згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено ст.6 Закону.

Проте, Законом України № 3491 від 14.06.2011 року "Про внесення змін до Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" внесено зміни до п. 4 Прикінцевих положень Закону України "Про державний бюджет України на 2011 рік" і визначено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Постановою Кабінету Міністрів України № 745 від 06 липня 2011року, що набула чинності 23.07.2011р., «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» у пункті шостому встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у розмірі 49,8 гривні.

У зв'язку з чим суд не вбачає факт порушення прав позивача на отримання допомоги відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З урахуванням викладеного, суд також не знаходить підстав для визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя щодо ненарахування та не виплати щомісячного підвищення до пенсії, яке передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за період з квітня 2011 по липень 2011р.- неправомірними.

Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язання нараховувати та виплачувати допомогу до пенсії довічно, то суд приходить висновку, що вона є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки суд розглядає вимоги про порушене право, та на даний час не вбачає порушення прав позивача у майбутньому, у разі порушення відповідачем прав з цього приводу, позивач може звернутись до суду з відповідним позовом у майбутньому.

З урахуванням вищенаведеного, на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», та керуючись ст.ст.11, 94, 104, 160-163, 167, 256 КАС України, суд

постановив:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя про визнання дій неправомірними, зобов'язання нарахувати та виплатити державну соціальну допомогу до пенсії, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов'язання нараховувати та виплачувати допомогу до пенсії довічно - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя