ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 р. | № 5/403пд |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого Суддів | Невдашенко Л.П., Михайлюка М.В., Дунаєвської Н.Г., |
Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Державного підприємства "Свердловантрацит" |
на постанову | від 10.07.2006 Луганського апеляційного господарського суду |
у справі | №5/403пд господарського суду Луганської області |
за позовом | Державного підприємства "Свердловантрацит" |
до | –Товариства з обмеженою відповідальністю "Комунсервіс України"; –Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренерго-Восток"; |
3-тя особа | Відкрите акціонерне товариство "Дніпроенерго" |
про | визнання угоди недійсною |
за участю представників сторін : |
позивача | не з’явились |
відповідача 1 відповідача 2 третьої особи | не з’явились Лисенко І.П., Літнарович Т.І. Формагей О.Л. |
В С Т А Н О В И В :
10.05.2006 року господарським судом Луганської області було прийнято рішення у справі № 5/403пд (суддя: Батюк Г.М.) про відмову в задоволенні позовних вимог ДП „Свердловантрацит" про визнання недійсною угоди про відступлення права вимоги № 09/02-07К від 08.02.2005 року та регресної вимоги ТОВ „Укренерго-Восток" № 107 від 08.02.2005 р.
Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції і подав апеляційну скаргу з вимогою про його скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.
10.07.2006 року Луганським апеляційним господарським судом винесена постанова (судді: Єжова С.С., Баннова Т.М., Семендяєва І.В.), за якою апеляційна скарга ДП „Свердловантрацит" залишена без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 10.05.2006 р. - без змін.
Позивач не погодився із вищезазначеними судовими рішеннями звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України з проханням скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі.
При цьому, в обґрунтування правомірності своїх вимог, ДП „Свердловантрацит" зазначає, що господарськими судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи були порушені норми матеріального (ч.2, 4 ст. 203, ч. 1 ст.215 ЦК України) та процесуального права України (ст.4-2 ГПК України).
Перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Позивачем заявлено вимоги про визнання недійсною угоди про відступлення вимоги №09/02-07к від 08.02.2005 року, як такої, що суперечить умовам п.5.3 договору №1/1-05 від 05.01.2005 року та про визнання недійсною регресної вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Укренерго-Восток" №107 від 08.02.2005 року. Попередніми судовими інстанціями встановлено, що між 3-ою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ВАТ «Дніпроенерго» «Одержувач» і позивачем - ДП «Свердловатрацит»«Постачальник»був укладений договір на постачання вугільної-продукції від 27.12.2001 року №193/2041-ДПО/24.
Відповідно до п.1.1 даного договору, «Постачальник»(позивач у справі) постачав вугільну продукцію в обсягах і терміни згідно умов договору.
Пунктом 1.5. договору № 193/2041-ДПО/24 Одержувач зобов'язався прийняти та оплатити вартість одержаного вугілля.
Відповідно до п. 8.2 даного договору, жодна із сторін не мала права передавати свої права та обов'язки за Договором третій особі без письмової згоди на це іншої сторони.
Відкрите акціонерне товариство „Дніпроенерго" розрахунок за отриману продукцію не здійснило.
05.01.2005 року між позивачем - ДП „Свердловантрацит" «Первісний кредитор»та першим відповідачем - ТОВ «Комунсервіс України»- «Новий кредитор»укладений договір уступки вимоги № 1/1–05 (далі - Договір), згідно п. 1.1. якого «Первісний кредитор»уступає, а «Новий кредитор»приймає на себе право вимоги до 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ВАТ „Дніроенерго" «Боржник», що ґрунтуються на зобов'язаннях оплати грошових коштів за договором № 193/2041-ДПО/24 від 27 12.2001 року між «Первісним кредитором»і «Боржником».
Розмір вимог, що були передані «Новому кредитору»за Договором №1/1-05 від 05.01.2005 складає 5 793 405 грн. (п.1.2 Договору № 1/1-05).
За передане право вимоги «Новий кредитор»відповідно до умов п.2.1 Договору №1/1-05 здійснює розрахунки з «Первісним кредитором»шляхом перерахунку останньому грошових коштів у розмірі 5 793 405 грн. щомісячно по 2 000 000 грн. в строк до 01.04.2005 року.
Згідно п.5.3 договору уступки вимоги № 1/1-05 від 05.01.2005 року придбане за вказаним договором право вимоги «Новим кредитором»не може бути передано на користь третіх осіб без згоди «Первісного кредитора».
08.02.2005 року між першим відповідачем - ТОВ "Комунсервіс України" («Кредитор») та другим відповідачем ТОВ «Укренерго-Восток» ("Новий кредитор") укладений договір уступки вимоги №09/02-07К, за умовами якого «Кредитор»уступає «Новому кредитору»вимогу до «Боржника»- ВАТ “Дніпроенерго” у сумі 3793405 грн., що виникло із зобов'язання «Боржника»сплатити на користь «Кредитора» вказану суму, відповідно до договору №1/1-05 від 05.01.2005 року відступлення права вимоги від ДП «Свердловантрацит»до ТОВ «Комунсервіс України»заборгованості за Договором на постачання вугільної продукції №193/2041-ДПО/24 від 27.12.2001 року.
Відповідно до п.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо зміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до п.8.2 Договору №193/204 -ЦПО/24 від 27.12.2001 року, передача прав кредитора від позивача - ДП „Свердловантрацит" до першого відповідача ТОВ „Комунсервіс України" була належним чином погоджена з боржником - 3-ої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ВАТ „Дніпроенерго" повідомлення №95 від 08.02.2005 року, регресна вимога № 107 від 08.02.2005 року. Заміна кредитора була відображена і в бухгалтерському обліку ВАТ „Дніпроенерго".
На виконання своїх зобов'язань третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ВАТ „Дніпроенерго", відповідно до договору №1/1-05 від 05.01.2005 року сплатило першому відповідачу ТОВ „Комунсервіс України" грошову суму у розмірі 2000 000 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, попри вимоги п. 8.2 Договору №193/2041 -ЦПО/24 від 27.12.2001 року щодо відсутності права сторін передавати свої права та обов'язки за договором третій особі без згоди іншої сторони, ВАТ „Дніпроенерго" (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору), за платіжним дорученням №1260 від 25.01.2005 року перерахував першому відповідачу ТОВ „Комунсервіс України" суму 1666666 грн. 67 коп. та за платіжним дорученням №1261 від 25.01.2005 року перерахував 333333 грн. 33 коп. з посиланням на договір №1/1-05 від 05.01.2005 року, що свідчить про схвалення цього договору з боку ВАТ „Дніпроенерго" вже після його укладення.
В період з лютого 2005 року по травень 2005 року ВАТ „Дніпроенерго” погасило свою заборгованість перед ТОВ „Укренерго –Восток” за договором № 09/02-07К в повному обсязі - в сумі 3 793 405 гривень.
Таким чином, ВАТ „Дніпроенерго" в повному обсязі і належним чином розрахувалось перед кредиторами за правом вимоги, яке було предметом договору уступки вимоги № 1/1-05 від 05.01.2005 року та договором уступки вимоги № 09/02-07К від 08.02.2005 року.
Апеляційний суд вважає, що угода може бути визнана недійсною з підстав визначених законом. Згідно п. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до п. 2 ст. 202 ЦК України договори уступки вимоги № 09/02-07К від 08.02.2005 та № 1/1-05 від 05.01.2005 є різновидом правочину.
Загальні підстави та наслідки недійсності правочину передбачені ст.215 ЦК України, за якою підставою недійсності правочину недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правило, встановлене цією нормою повинно застосовуватися в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності правочину.
Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог законодавства.
Статтею 512 ЦК України встановлені підстави заміни кредитора у зобов'язанні, до яких віднесено передача кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Водночас, ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
За приписами п.3 ст.512 Цивільного кодексу України в договорі повинно бути вказано про заборону заміни кредитора у зобов'язанні.
У той же час, угода уступки вимоги №1/1-05 від 05.01.2005 року не передбачає заборону заміни кредитора по даній угоді, п.5.3 даної угоди передбачає можливість заміни кредитора, але за згодою 1-го кредитора.
Неотримання згоди 1-го кредитора згідно приписів чинного законодавства не є підставою для визнання угоди недійсною.
Позивач за заявленими вимогами не навів жодного доказу щодо невідповідності умов договору уступки вимоги № 09/02-07К від 08.02.2005 року вимогам закону на підставі, заявленій у позові. На підставі викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсною угоди про відступлення вимоги №09/02-07К від 08.02.2005 року. Щодо вимог про визнання недійсною регресної вимоги №107 від 08.02.2005 року, то відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України ці вимоги не відповідають способу захисту, передбаченому даною статтею.
Викладені умови договору №1/1-05 від 05.01.2005 містять усі істотні умови, необхідні для цієї категорії договорів про уступку права вимоги. Договір №1/1-05 від 05.01.2005 про уступку права вимоги не містить будь-яких вказівок на здійснення ТОВ „Комунсервіс України" юридичних дії від імені ДП «Свердловантрацит».
Позивач підставою для визнання угоди №09/02-07К від 08.02.2005 року, укладеної між 1-м і 2-м відповідачами, недійсною визначив невідповідність даної угоди умовам п.5.3 договору №1/1-05 від 05.01.2005 року між позивачем та 1-м відповідачем в частині неотримання згоди 1-го кредитора - позивача у справі, на укладення угоди на відступлення права вимоги товариству з обмеженою відповідальністю „Укренерго-Восток".
Господарські суди дійшли вірного висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, приймаючи до уваги наступне.
За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України позивачу надано право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, не визнання або оспорювання і на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Тобто, згідно приписів чинного законодавства, позивач звернувшись з позовом до господарського суду, повинний чітко визначити в чому конкретно діями відповідачів порушено його права або охоронювані законом інтереси.
Позивач у позовних вимогах просить визнати недійсною угоду про відступлення права вимоги №09/02-07К від 08.02.2005 року тільки на підставі того, що укладення даної угоди суперечить умовам п.5.3 договору №1/1-05 від 05.01.2005 року, однак не обґрунтовує порушення свого інтересу або права укладенням оспорюваної угоди.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Посилання скаржника на порушення 1-м та 2-м відповідачами приписів ст.207 ЦК України, оскільки підписаний не тією особою з посиланням на пояснення директора підприємства 1-го і 2-го відповідачів Литвиненко В.І., яке останній надав працівникам УСБУ в Луганській області, обґрунтовано відхилене Луганським апеляційним господарським судом, оскільки позивач не заявляв позовних вимог про визнання угоди, що оспорюється, на відступлення права вимоги №09/02-07к від 08.02.2005 р. на підставі невідповідності даного договору чинному законодавству у зв'язку з підписанням її неповноважною особою, вимоги заявлені про визнання даної угоди недійсною у зв'язку з невідповідністю її п.5.3 договору №1/1-05 від 05.01.2005 р.
Чинним законодавством не передбачено такої підстави для визнання правочину недійсним.
Загальною підставою визнання угоди недійсною є невідповідність її вимогам закону та інших нормативно-правових актів. Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Так, договори про уступку вимоги № 09/02-07К від 08.02.2005 року та № 1/1-05 від 05.01.2005 року укладені в 2005 році, тому позовні вимоги позивача повинні відповідати нормам Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року.
Апеляційний господарський суд, розглянувши клопотання про призначення технічної експертизи і витребування у зв'язку з чим оригіналів документів, обгрунтовано відмовив в задоволенні цих клопотань на підставі наступного.
Відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України господарський суд розглядає справу з предмету і підстав, заявлених позивачем у позовній заяві.
Позивачем були заявлені позовні вимоги про визнання угоди про відступлення вимоги №09/02-07К від 08.02.2005 року недійсною, як такої що суперечить умовам п.5.3 договору №1/1-05 від 05.01.2005 року.
Предмет спору і підстави позовних вимог в ході розгляду справи позивачем не було змінено.
Таким чином, як встановив суд, відсутні підстави для призначення технічної експертизи з питання ким здійснено підпис оспорюваної угоди, оскільки це не є предметом заявлених позовних вимог і позивачем не доведено факту порушення його прав або інтересів укладенням даної угоди.
В судовому засіданні 10.07.2006 року заявником апеляційної скарги було заявлено клопотання про витребування пояснення директора ТОВ „Комунсервіс України" та ТОВ „Укренерго-Восток" і матеріалів слідчої перевірки ЛМУ УМВС України в Луганській області, яке судовою колегією залишено без задоволення з вищевикладених підстав.
Враховуючи наведені обставини суди дійшли обґрунтованого висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують вищезазначені обставини, а враховуючи, що відповідно до ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що підстави для скасування оскаржуваного судового акту відсутні.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Луганського апеляційного господарського суду від 10.07.2006 р. у справі № 5/403пд залишити без змін.
Головуючого, судді Л.Невдашенко
Судді М.Михайлюк
Н.Дунаєвська