Справа № 22ц- 997/2008                                     Головуючий у 1інст. - Бечко Є.М.

                                                                              Доповідач - Литвиненко І.В.

                                             Р І Ш Е Н Н Я                

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                                     

         розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ЧМВ УМВС України в Чернігівській області про визнання недійсними заповіту, договору дарування , свідоцтва про право власності на житло, скасування реєстрації права власності на майно витребування майна з незаконного володіння, виселення , усунення перешкод в користуванні власністю,  скасування реєстрації проживання, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 

В С Т А Н О В И В :

         У травні 2005 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2 звернулись з позовом до ОСОБА_3. та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні та володінні квартирою шляхом їх виселення, пізніше доповнивши свій позов вимогами про відміну реєстрації у спірній квартирі відповідачів, витребувати з їх незаконного володіння належну позивачам частину квартиру, зобов'язання ОСОБА_3. передати ОСОБА_1. в залі суду ключі від квартири і зобов'язати відповідачів припинити дії, що порушують право власності позивачів.

         Свої вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вони є власниками ½ частини квартири АДРЕСА_1 згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7. Власником другої частини квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло була ОСОБА_8., яка без їхньої згоди  дозволила відповідачам проживати у зазначеній квартирі.  Після того, як стан здоров'я ОСОБА_8. погіршився і ОСОБА_2 знадобилась квартира для власного проживання, позивачі просили відповідачів звільнити зазначене житло, але вони не звільняють квартиру.

         Під час розгляду справи було з'ясовано, що ОСОБА_8. подарувала свою частину квартири ОСОБА_3. 14.01.2005 року , а перед цим, 16.12.2004 року, зробила заповіт на все своє майно на ім'я ОСОБА_3.

         У зв'язку з такими обставинами, позивачі доповнили свої вимоги тим, що просили визнати недійсним договір дарування квартири від 14.01.2005 року між ОСОБА_8. та ОСОБА_3.  оскільки  ОСОБА_8. не розуміла значення своїх дій і не керувала ними під час укладання угоди. Крім того, позивачі вказували на те, що цей договір ще є й фіктивним, тому що  сторони за угодою не мали намір створити наслідки, оскільки ОСОБА_3. тривалий час не реєструвала договір, ОСОБА_8. продовжувала проживати в квартирі і сплачувати витрати по утриманню житла. Також  позивачі вказували на те, що цей договір згідно п.2 ст.228 ЦК України суперечить моральним засадам суспільства та  порушує публічний порядок, так як  був використаний хворобливий стан ОСОБА_8. і ОСОБА_3 разом з нотаріусом  позбавили ОСОБА_8. життєво важливого майна, не надавши ніяких соціальних гарантій, та договір дарування був посвідчений без паспорту ОСОБА_8. і в договорі стоїть не її підпис. ОСОБА_1. та ОСОБА_2 ще просили визнати недійсним свідоцтво про право власності на ½ частину квартири, видане ОСОБА_3. на підставі договору, та скасувати реєстрацію права власності.

         Що стосується заповіту, то позивачі просили визнати заповіт від 16.12.2004 року спочатку недійсним , а потім просили його  визнати нікчемним посилаючись на те, що ОСОБА_8. не розуміла  значення своїх дій і не керувала ними під час посвідчення заповіту, при посвідченні заповіту не була встановлена особа ОСОБА_8., оскільки посвідчувався заповіт без паспорту ОСОБА_8., який з серпня 2004 року по квітень 2005 року знаходився на відповідальному зберіганні у  ОСОБА_1., заповіт не підписувався ОСОБА_8., не оплачувався державним митом, волевиявлення ОСОБА_8. не було добровільним.

         Позивачі також вважають, що  відповідачі їм завдали матеріальну шкоду в сумі 16009 грн 66 коп, яка полягає в тому, що через неможливість користуватися та розпоряджатися своїм майном, у них виникла заборгованість перед комунальними підприємствами, вони понесли збитки, пов'язані з тим, що не змогли продати квартиру, здати її в оренду, отримати відсотки від розміщення коштів отриманих за продану частину квартири в кредитних установах, вимушені були брати кредити і сплачувати відсотки. Позивачі вказують, що через протиправність дій відповідачів, у них погіршився стан здоров'я, психологічний стан в сім'ї,  вони мали душевні страждання, незручності, а тому просили стягнути по 750 грн з кожної відповідачки у відшкодування моральної шкоди.

         У червні 2005 року перший заступник прокурора м. Чернігова звернувся в інтересах ОСОБА_8. з зустрічним позовом до ОСОБА_9. (треті особи ОСОБА_1. та ОСОБА_2) про переведення прав та обов'язків покупця.

         ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8. померла.

         Ухвалою  суду від 27.12.2006 р. провадження по справі в частині вимог першого заступника прокурора в інтересах ОСОБА_8. до ОСОБА_9. про переведення прав покупця було закрито у зв'язку з відмовою  першого заступника прокурора від позову та участі у справі.

         Рішенням суду від 07 квітня 2008 року було відмовлено у задоволенні  позову ОСОБА_1., ОСОБА_2 до ОСОБА_3., ОСОБА_4, ЧМВ УМВС України в Чернігівській області про визнання недійсними заповіту, договору дарування , свідоцтва про право власності на житло, скасування реєстрації права власності на майно витребування майна з незаконного володіння, виселення, усунення перешкод в користуванні власністю,  скасування реєстрації проживання, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_1., ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду як незаконне, ухвалене з порушенням норм процесуального права та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апелянти зазначають, що суд порушив ст.ст.24, 41 Конституції України, ст.ст.13, 14, 316, 317, 321, 328, 358, 361, 1212, 1213, 1214 ЦК України коли відмовив їм у позові про витребування з незаконного володіння 1/2 частини квартири, передачі ключів від квартири, усунення перешкод у користуванні частиною квартири. Також ОСОБА_1. та ОСОБА_2 вказують на те, що суд не дослідив всі умови дійсності договору дарування частини квартири і заповіту, взяв до уваги тільки висновки судово-психіатричної експертизи, які мають суттєві розбіжності. Крім того, апелянти зауважують, що судом був порушений принцип диспозитивності, суд діяв упереджено, дав неналежну оцінку доказам по справі.

         Представник позивачів ОСОБА_5. підтримав апеляційну скаргу.

         Відповідачі в своїх запереченнях  не погодились з доводами апеляційної скарги і просили залишити рішення суду без змін.

         Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні в частині вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою через невідповідність висновків суду обставинам справи і порушення норм матеріального права, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

         Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2 є власниками ½ частини квартири АДРЕСА_1 згідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Власником другої частини квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло була ОСОБА_8., яка без згоди інших учасників спільної часткової власності  дозволила ОСОБА_3.  з січня 2002 року і ОСОБА_4 з липня 2003 року проживати у зазначеній квартирі, що є порушенням вимог ст.358 ЦК України, згідно з якою право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

         З 14.01.2005 року ОСОБА_8. подарувала свою частину квартири ОСОБА_3. і з цього часу ОСОБА_3, як співвласник квартири, повинна  дотримуватись законодавства , що регулює здійснення права спільної часткової власності.

         Як вбачається з матеріалів справи і пояснень ОСОБА_3., позивачі не мають ключів від квартири, співвласниками якої вони є, з приводу користування квартирою між сторонами виникають сварки, що підтверджено  листом прокуратури м. Чернігова (т.2 а.с.159), постановою про відмову в порушенні кримінальної справи (т.2 а.с. 161 зворот). Крім того, ОСОБА_3, без згоди  інших співвласників, дозволила проживати в квартирі своїй повнолітній дочці ОСОБА_4

         Зважаючи на наведене, є всі  підстави стверджувати, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2 мають перешкоди в користуванні квартирою і мають право вимагати відповідно до ст. 391 ЦК України усунення перешкод у здійсненні ними права користування та розпорядження своїм майном шляхом виселення осіб, які не мають права проживати, та зобов'язання інших не чинити перешкоди в користуванні.

         Висновки суду першої інстанції про те, що члени сім'ї вправі використовувати власне житло для свого проживання суперечить положенням ст.156 ЖК України , а твердження про відсутність у позивачів перешкод в користуванні квартирою  не ґрунтуються на матеріалах справи.

         За таких обставин рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, а позовні вимоги  про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 та зобов'язання ОСОБА_3. не чинити перешкод в користуванні позивачами квартирою і передачі їм ключів від квартири підлягають задоволенню.

         Вимоги про зобов'язання ЧМВ УМВС України в Чернігівській області скасувати з реєстрації проживання відповідачів не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства і в цій частині провадження закрито ухвалою апеляційного суду.

         Що стосується інших вимог позивачів про визнання недійсним договору дарування ½ частини квартири, свідоцтва про право власності на ½ частини квартири, скасування реєстрації права власності, визнання нікчемним і недійсним заповіту,  відшкодування матеріальної і моральної шкоди, то суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачам у задоволенні цих вимог.

         Позивачі не довели того, що договір дарування частини квартири та заповіт був вчинений ОСОБА_8. в стані, коли вона не розуміла значення своїх дій і не керувала ними. Згідно до висновків амбулаторної посмертної судово-психіатричної експертизи (т.2 а.с.136-141) стан хвороби ОСОБА_8. не позбавляв її здатності розуміти значення своїх дій та керувати ними на момент вчинення оспорюваних правочинів.

         Доводи апелянтів стосовно того, що  висновки експертизи мають суттєві розбіжності, неправильно застосована ст.3 Закону України „Про психіатричну  допомогу” є безпідставними, не доведені  належними доказами.

         Така підстава визнання договору дарування частини квартири недійсним як те, що договір був фіктивним, теж не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні. ОСОБА_3 мала намір отримати у власність половину квартири і отримала її, а ОСОБА_8. мала намір безкоштовно  передати цю частину квартири у власність ОСОБА_3. Саме такі наслідки  настали після укладення договору дарування частини квартири і на це впливає дата реєстрації права власності за договором дарування в МБТІ.

         Посилання в апеляційній скарзі апелянтів на те, що укладений договір дарування частини квартири не був безоплатним і тому має наслідки, передбачені ст.235 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки  така підстава визнання договору дарування частини квартири недійсною не була вказана в позовних заявах позивачів, а суд розглядає справу лише в межах заявлених вимог.

         Не знайшли свого підтвердження і посилання позивачів на ст. 228 ЦК України як на  підставу визнання нікчемними заповіту та договору дарування, так як позивачі не довели, що заповіт чи договір дарування порушують публічний порядок.

         Твердження ОСОБА_1. та ОСОБА_2 про те, що під час  посвідчення заповіту і договору у ОСОБА_8. не було паспорта, особа її не встановлювалась нотаріусом і підписувала не вона, є бездоказовими. Як вбачається з актів прийому-передачі коштів та паспорту ОСОБА_8. від 14.05.2005 року та 18.05.2005 року  (т.1 а.с.204-206), ОСОБА_1. прийняла на зберігання паспорт лише в травні 2005 року, а докази того, що цей паспорт був у позивачів у грудні 2004 року та січні 2005 року відсутні.

         Також недоведеними залишились вимоги про визнання заповіту недійсним у зв'язку з тим, що волевиявлення ОСОБА_8. не було вільним і при посвідченні заповіту порушувалась таємниця заповіту, а сплата державного мита за вчинення заповіту ОСОБА_3. не може вважатись беззаперечним  цьому доказом та свідчити про те, що був порушений порядок посвідчення заповіту.

         Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вказав в рішенні про те, що відсутні підстави для визнання  заповіту нікчемним і договору дарування  частини квартири недійсним.

         Відсутні також підстави для задоволення  позовних вимог  про відшкодування  матеріальної та моральної шкоди, про що суд першої інстанції мотивовано зазначив в своєму рішенні.

         Судові витрати повинні бути розподілені відповідно до ст.88 ЦПК України,  яка передбачає повернення судових витрат пропорційно до  частки задоволених вимог. Враховуючи , що сплату судових витрат проводила лише ОСОБА_1. і вимоги задоволені лише в частині усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_4 і зобов'язання вчинити певні дії ОСОБА_3., то стягненню підлягає лише по 6 грн 75  коп з кожної.

         Керуючись ст.ст. 203, 215, 225, 228, 234, 358, 391, 1257 ЦК України, ст.ст.156, 158 ЖК України, ст.ст. 303, 307, 309 п.3,4, ст.ст. 315-316, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 квітня 2008 року змінити в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про  витребування майна з незаконного володіння, виселення , усунення перешкод в користуванні власністю.

Виселити ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1.

Зобов'язати ОСОБА_3 надати ключі від квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і не чинити їм перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 по 6 грн 75 коп  судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.        

 Головуючий:                                       Судді :