АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/1690/1408/2012

Головуючий по 1-й інстанції Литвин М.М.

Суддя-доповідач: Дорош А. І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2012 року м.Полтава

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого: Дорош А.І.

Суддів: Панченка О.О., Обідіної О.І.

при секретарі: Зеленській О.І.

з участю

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

представника відповідача ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Київського районного суд м. Полтави від 02 березня 2012 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,-

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І.,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Київського районного суд м. Полтави від 02 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Розділено квартиру АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 шляхом визнання права власності за ОСОБА_2 на ? частину та за ОСОБА_4 на ? частину вказаної квартири.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1.

У задоволенні решти вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 740 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить вищевказане рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовльнити її позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, невірне застосування норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно ч.1 п.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 23 червня 1995 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Київського районного суду м. Полтави від 04 травня 2011 року, яке вступило в законну силу 16 травня 2011 року (а.с. 4). Мають спільну дочку ОСОБА_6, 1995 р.н. (а.с. 5).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 травня 2006 року ОСОБА_2 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 7), тобто спірна квартира придбана за час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі, тому згідно з нормами ст. 60 СК України, ст. 368 ЦК України вона є спільною сумісною власністю подружжя.

29 травня 2006 року ОСОБА_2 уклала кредитний договір № 11007262000 з Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», предметом якого є надання ОСОБА_2 кредиту в сумі 12000 доларів США з цільовим призначенням - на придбання нерухомості (а.с.9-13).

У якості забезпечення зобов'язань за даним договором ОСОБА_2 за згодою ОСОБА_4 29 травня 2006 року укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_2 передала в іпотеку ПАТ «УкрСиббанк»у якості забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту від 29 травня 2006 року нерухоме майно - АДРЕСА_1 (а.с.14-16).

Задовольняючи позов частково, місцевий суд виходив з того, що відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України, ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Відповідно до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Статтями 69, 70 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішуючи питання про поділ спільного майна подружжя з урахуванням заперечень представника ПАТ «УкрСиббанк» щодо необхідності виконання зобов'язань перед банком, судом прийшов до висновку, що поділ майна подружжя не є розпорядженням ним, а право володіння та користування майном не заборонено. Дружина та чоловік незалежно від припинення шлюбу мають рівні права та обов'язки щодо спільно нажитого у шлюбі майна, а розірвання шлюбу не звільняє подружжя від зобов'язань за кредитом. У результаті придбання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 квартири в кредит боргові зобов'язання перед третьою особою несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки позивач, яка підписала кредитний договір. Частини 2 та 3 ст. 70 СК України встановлюють підстави для відступу від принципу рівності часток за рішенням суду. Проте, це можливо за наявності обставин, які мають істотне значення, а також за умови проживання з особою дітей, а також непрацездатних повнолітніх дітей, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Позивачем ОСОБА_2 не надано доказів та не наведено обставин того, що відповідач ОСОБА_4 не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, вчиняв дії щодо приховання, знищення чи пошкодження спільного майна, чи витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, тому місцевий суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 70 СК України.

Як встановила колегія суддів, такий висновок місцевого суду є вірним, оскільки суд дійшов його після повного, всебічного та об"єктивного з"ясування фактичних обставин справи, прав та обов"язків сторін в даних правовідносинах, з правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи позивача в тій частині, що відповідач не сплачує аліменти вчасно та у розмірі, визначеному рішенням суду, а отже не забезпечує неповнолітній дитині достатній рівень для її фізичного та духовного розвитку, що дає їй законне право на збільшення її частки у спірній квартирі, не заслуговують на увагу, оскільки із довідка Київського ВДВС Полтавського МУЮ від 11.11.2011 р., на яку посилається позивач та з якої вбачається, що дійсно за період з червня 2011 р. по листопад 2011 р. були нараховані аліменти на загальну суму 1433,10 грн., а фактично сплачені у листопаді 2011 р. у розмірі 1200 грн., не дає достатніх підстав для застосування до даних правовідносин вимог ч. 3 ст. 70 СК України.

Також не заслуговують на увагу доводи позивача в тій частині, що нею одноособово здійснюється погашення заборгованості за кредитною угодою, що лише 1/2 частина спірної квартири була придбана подружжям за спільні кошти, а інша ? частина - за кредитні кошти, оскільки у такому випадку позивачем змінюється підстава позову, т.я позивачем заявлені позовні вимоги про поділ квартири не у залежності від розміру частки фактично сплаченої вартості квартири кожним подружжям, а як придбана у період шлюбу за сумісні кошти із відповідачем та частково за кошти надані за кредитною угодою, без посилання на сплату кожним конкретного розміру вартості квартири та поділу її у такому випадку пропорційно до участі кожного. Заявляючи позовні вимоги про збільшення своєї частки квартири, що є об»єктом права спільної сумісної власності подружжя, яка рівною з часткою чоловіком, позивач обгрунтовувала свої вимоги у відповідності до ч.2,3 ст. 70 СК України тим, що відповідач сплачує аліменти, розмір яких є недостатнім для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування неповнолітньої дочки.

Як встановлено колегією суддів, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308 ч.1, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Київського районного суд м. Полтави від 02 березня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А. І. Дорош

Судді: