Справа № 2-1023/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2011 року Лубенський міськрайонний суд

Полтавської області

В складі: головуючого судді - Іващенка Ю. А.

при секретарі - Мирна Т.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лубни Полтавської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання боргових розписок не дійсними,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання боргових розписок не дійсними, мотивуючи тим, що 19.03.2007 р. ОСОБА_1 та АКБ «Приват Банк» уклали кредитний договір, за яким ОСОБА_1 отримав кредит на суму 16703 долари США, забезпечивши виконання власних зобов»язань заставою нерухомого майна, а саме будинку в АДРЕСА_1. У 2008 році у їх сім»ї сталася трагедія , а саме у їх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були виявлені тяжкі хвороби, а у матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_10 виявлено тяжку невиліковну хворобу. У зв»язку з даними обставинами вони потребували додаткових коштів, які брали у відповідача ОСОБА_3 під заставу золота та не могли їх вчасно віддавати. ОСОБА_3 вдавшись до фізичного та психологічного тиску змусив їх написати та підписати розписки 29.10.2008 р. та 09.03.2009 р. про те, що нібито вони позичили у нього грошові кошти на загальну суму 76 248 грн. Крім цього, вважали, що вимагаючи дану розписку ОСОБА_3 скористався їх скрутним матеріальним та сімейним станом. Насправді ОСОБА_3 надав їм грошові кошти на суму 25 000 грн. та передача грошей відбувалася частинами , а не в день написання розписок.

На підставі викладеного, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прохали суд визнати боргові розписки від 29.жовтня 2008 року та від 09 березня 2009 року на загальну суму 76 248 грн. не дійсними.

В судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали, прохали їх задовольнити.

Позивач ОСОБА_1 пояснив, що у його сім»ї трапилося горе, а саме захворіли діти та тяжко захворіла мати. У цей час він сплачував кошти по кредиту , який отримав від Приватбанку. Хвороби членів сім»ї терміново вимагали додаткових коштів , яких у нього не було. Тоді він домовився з ОСОБА_3, що той надасть йому кошти. ОСОБА_3 неодноразово надавав йому кошти за необхідністю, а він залишав у заставу у ОСОБА_3 золоті вироби. Через деякий час ОСОБА_3 почав вимагати повернення коштів, яких у нього не було. Тому ОСОБА_3 , скориставшись його тяжкими обставинами, психологічно примусив його та ОСОБА_2 написати розписки про те, що нібито вони позичили у ОСОБА_3 кошти на загальну суму близько 75 тис грн. Хоча насправді дані кошти отримувалися у ОСОБА_3 в сумі близько 25 тис. грн. на протязі певного періоду часу, а не в день написання розписок. Розписки виготовлено та підписано у той день, який у них вказано.

Позивач ОСОБА_2 пояснила, що вона та ОСОБА_1 отримували грошові кошти від ОСОБА_3 на загальну суму близько 25 тис грн. на лікування дітей та матері ОСОБА_1 Коли ОСОБА_3 звертався з вимогами про повернення коштів, то їх у них уже не будо. Тоді ОСОБА_3 під психологічним тиском змусив їх написати та підписати дві розписки про те, що нібито вони позичили у ОСОБА_3 кошти в сумі , яка в них зазначена, хоча в дійсності дані кошти вони не отримували. Розписки виготовлено та підписано у той день, в який у них вказано.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 та представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_8 пояснили, що розписки від 29.10.2008 р. та від 09.03.2009 р. є не дійсними, оскільки грошові кошти по них насправді не передавалися взагалі, крім цього, вони написані під впливом насильства та під впливом тяжкої для позивачів обставини, а саме хвороби їх дітей та матері позивача ОСОБА_1, якою скористався відповідач ОСОБА_3

Відповідач ОСОБА_3 в задоволенні позову прохав відмовити, пояснив, що грошові кошти за розписками від 29.10.2008 р. та від 09.03.2009 р. на вказані у них суми він надавав ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Представник відповідача ОСОБА_9 в задоволенні позову прохав відмовити, пояснив, що позивачами та їх представниками не доведено обставин, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог.

З"ясувавши обставини справи на підставі доказів, поданих особами, які беруть участь у справі, суд вважає за необхідне в задоволенні позову відмовити.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 60, 61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що відповідно до розписки 29 жовтня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взято в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 50 748 грн. з терміном повернення до 05 березня 2009 року з урахуванням індексу інфляції на час повернення коштів. (а.с. 44). Також відповідно до розписки 09 березня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взято в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 25 500 грн. з терміном повернення до 09 червня 2009 року з урахуванням індексу інфляції на час повернення коштів. (а.с. 43).

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.11.2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованість по позиці в сумі 100 183,41 грн. та вирішено питання про судові витрати. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19.09.2011 року рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20.11.2009 року змінено та зменшено стягнуту солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суму позики із 100 183,41 грн. до 76 248 грн.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Ч.3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. ст. 231, 233 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до п.п. 21, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК ( 435-15 )), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК ( 435-15 ), якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

В підтвердження укладення договорів позики, суду надано розписки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 29.10.2008 р. та від 09.03.2009 р. про те, що вони отримали у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі, що вказана в них.

При вирішенні спору суд враховує, що позивачами та їх представниками не надано суду жодного доказу в розумінні частини 2 статті 57 ЦПК України на підтвердження факту написання розписок внаслідок застосування до них фізичного або психологічного тиску. Факти застосування до позивачів фізичного та психологічного насильства відповідачем не визнано.

Крім цього, заявляючи в обґрунтуванні позовних вимог про те, що грошові кошти за розписками в дійсності не були отримані та одночасно вказуючи на наявність підстави для визнання розписок не дійсними через вчинення їх ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під впливом тяжкої для них обставини, позивачі фактично обґрунтовують позовні вимоги взаємовиключаючими обставинами, оскільки для наявності підстав визнання правочину недійсним за ст.. 233 ЦК України необхідно встановити факт, що особа вчиняє такий правочин добровільно, без наявності насильства, та має бути доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Позивачі ж вказували, що їм були необхідні грошові кошти на лікування членів сім»ї, для чого вони і звернулися до ОСОБА_3, щоб він їм позичив гроші. Зазначення у розписці необхідності віддачі боргу з урахуванням індексу інфляції , на думку суду, не є такою умовою, що має наслідком її недійсність, оскільки вона була узгоджена між сторонами правочину , для позикодавця є гарантією від знецінення власних коштів у національній валюті та відповідає вимогам закону, зокрема ст. 625 ЦК України.

Суд вважає, що позивачами також не доведено належними доказами той факт, що ними грошові кошти по розписках від 29.10.2008 р. та від 09.03.2009 р. від ОСОБА_3 взагалі не отримувалися.

Постановою ст. дізнавача Лубенського МВ від 28.04.2011 року кримінальну справу по факту шахрайський дій відносно ОСОБА_1 за ст. 190 ч.1 КК України закрито. (а.с. 8).

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що матір»ю дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є позивач ОСОБА_2 (а.с. 21, 22). Позивач ОСОБА_1 не надав суду доказів на підтвердження того факту, що він є батьком даних дітей. Крім цього, особами, які беруть участь у справі не надано суду доказів , що ОСОБА_10 є матір»ю позивача ОСОБА_1 (а.с. 20).

Відповідно до ст.. 133 ЦПК України особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. До клопотання про забезпечення доказів додається документ про сплату судового збору. Способами забезпечення судом доказів є в тому числі і їх витребування, а також допит свідків.

Станом на час розгляду справи особами, які беруть участь у справі, заява про забезпечення доказів відповідно до ст.. 134 ЦПК України до суду не надходила.

Особами, які беруть участь у справі надано суду докази про хвороби дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5, їх обстеження та лікування 31.08.2009 р., 26.06.2009 р., 30.06.2009 р. (а.с. 11-13), тобто в період часу після написання розписок. В матеріалах справи містяться дані про захворювання ОСОБА_10 та її лікування 14.04.2010 р., 21.04.2010-14.05.2010 р., 13.04.2010 р., 09.06.2010 р. - 24.06.2010 р., 26.08.2010 р. - 04.09.2010 р. (а.с. 15-16, 18-19), тобто також після написання оспорюваних розписок.

Тому суд вважає, що позовні вимоги є не обґрунтованими за вищевказаними мотивами і з заявленої позивачами підстави вчинення правочинів під впливом тяжких обставин і на вкрай невигідних умовах.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України, враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позову, понесені позивачами судові витрати з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215, 218 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання боргових розписок не дійсними відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Лубенського

міськрайонного суду Іващенко Ю. А.