Справа 22ц-0590/6349/2012 Головуючий у 1 інстанції Хомінець І.В.

Категорія 57 Доповідач Березкіна О.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 червня 2012 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Курило В.П., суддів Будулуци М.С., Березкіної О.В.

при секретарі Перепечаєнко К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми отриманих прибутків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути на її користь з останнього 43 950 грн. безпідставно отриманих ним коштів та заподіяну матеріальну шкоду. При цьому ОСОБА_1 посилалась на те, що 43 950 грн. відповідач отримав внаслідок того, що здавав в оренду належну їй ? частину приміщень магазинів і отримав з 2008 по 2010 рік орендну плату у розмірі 87 900 грн. Вона як власник ? частини орендованого майна має право на стягнення з нього суми безпідставно отриманих коштів. Крім того, оскільки відповідач без її дозволу демонтував належні їй металеві прилавки та навіси, дерев»яні бруси, що були розташовані на прилеглій до її частки території нежитлового приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», він повинен повернути їй і 18 076 грн. вартості заподіяної демонтажем шкоди.

Заочним рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто 43 950 грн., безпідставно отриманих від здавання в оренду власності ОСОБА_1, 19201 грн. матеріальної шкоди та 2000 грн. моральної шкоди, а також судові витрати та витрати на правову допомогу.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову у позові ОСОБА_1 та задовольнити його позов, стягнувши з ОСОБА_1 на його користь 12 000 грн. не отриманого ним доходу за користування власністю, 20 000 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування своєї скарги ОСОБА_2 посилається на те, що суд не врахував того, що він не отримував орендну плату від ОСОБА_3, не врахував перешкоди, які чинила ОСОБА_1 у реалізації його права власності на ? частину магазина « ІНФОРМАЦІЯ_2» у м. Харцизьку, що підтверджується її поясненнями про те, що з 19 листопада 2010 року вона зачинила магазин і не віддає йому ключі. За весь той час він міг би отримати оренду плату у розмірі 3000 грн. на місяць, а тому доход, який він втратив від дій ОСОБА_1 складає 12 000 грн.

З такими вимогами він звертався до суду і вони були об»єднані в одно провадження із позовом ОСОБА_1 до нього.

Оскільки було винесено заочне рішення без його повідомлення, він був позбавлений можливості надати пояснення по справі та підтвердити їх доказами.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та відмовити у позові ОСОБА_1

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2, представника ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на ст.1214 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що з часу припинення шлюбних відносин між сторонами, ОСОБА_2 користувався спільним майном подружжя, здававши в оренду приміщення магазинів, та отримувавши доход від оренди, в тому числі належній ОСОБА_1 частини приміщень. Оскільки отримання ним доходу від здачі в оренду належного і ОСОБА_1 приміщення підтверджено звітами ОСОБА_2 до податкової інспекції, то половина вартості цих доходів у розмірі 43 950 грн. підлягає стягненню на користь ОСОБА_1, як власниці ? частини цього майна. Крім того, постановами про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом крадіжки майна ОСОБА_1 , встановлено, що ОСОБА_1 з вини ОСОБА_2 втратила майна на суму 19 201 грн., які також підлягають стягненню з ОСОБА_2

Проте з такими висновками суду першої інстанції неможливо погодитись.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що відповідач користувався належною їй ? частиною майна, отримувавши за користування цим майном грошові кошти, тому повинен повернути їй означені кошти, як безпідставно набуті у відповідності до ст. 1214 ЦК України.

Проте такі вимоги її не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов»язана відшкодувати всі доходи, які вона отримала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору купівлі-продажу від 7 лютого 2007 року ОСОБА_2 придбав будівлю магазина « ІНФОРМАЦІЯ_2», що знаходиться у АДРЕСА_1. На підставі договору купівлі-продажу від 7 липня 2007 року ОСОБА_2 придбав вбудоване в трьохповерховому житловому будинку нежитлове приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», розташоване по АДРЕСА_2.

Із договору оренди від 15.11.2004 року, укладеному між суб»єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Українською міською радою вбачається, що між сторонами був укладений договір оренди земельної ділянки , яка знаходиться по АДРЕСА_2, у тому числі - 0,0271 га - частка прибудинкової території для розміщення торговельних майданчиків для роздрібної торгівлі на ринках.

Рішенням Харцизького міського суду від 11 лютого 2010 року проведений розділ спільного майна подружжя. За ОСОБА_1 визнано право власності на ? частину будівлі магазину « ІНФОРМАЦІЯ_2» загальною площею 49,30 кв.м., по АДРЕСА_1, а також право власності на ? частину та виділено їй в натурі приміщення першого співвласника вбудованого в трьохповерховому житловому будинку нежитлового приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого в АДРЕСА_2.

Таким чином, до винесення рішення суду про розділ спільного майна, саме ОСОБА_2 був власником спірного майна, яке він використовував для здійснення підприємницької діяльності. ОСОБА_1 стала власником ? частини означеного майна лише після набрання рішенням Харцизького міського суду від 11 лютого 2010 року законної сили, тобто 23 квітня 2010 року, в той час як заявила вимоги про розділ орендної плати, отриманої ОСОБА_2 за період його підприємницької діяльності з часу припинення шлюбних відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, до винесення рішення суду про розділ майна, за позивачкою ОСОБА_1 означене майно не було зареєстровано, її частка у майні не була виділена, договору про спільну діяльність з ОСОБА_2 вона не укладала, у договірних правовідносинах з приводу спірного майна не знаходилась, господарську діяльність не здійснювала, оскільки у вересні 2008 року її підприємницька діяльність була припинена.

Таким чином, висновок суду про те, що ОСОБА_2 отримував орендну плату за використання належного ОСОБА_1 майна, тому повинен сплатити на її користь ? частину цих доходів, не відповідають обставинам справи.

Крім того, розписка ОСОБА_3, на яку посилається ОСОБА_1 як на доказ отримання ОСОБА_2 орендної плати, не може бути прийнята у якості доказу, оскільки сам ОСОБА_2 не визнає факт отримання орендної плати від ОСОБА_3, договір оренди між сторонами не укладався, доказів наявності будь-яких правовідносин між означеними особами з приводу оренди майна позивачкою не надано.

Із вищезазначеного вбачається, що правовідносини сторін не регулюються нормами статті 1214 ЦК України, і у суду першої інстанції не було підстав вважати ОСОБА_2 таким, що набув майно без достатньої правової підстави і стягувати з нього на користь ОСОБА_1 43 950 грн.

Відповідно договору оренди від 15.11.2004 року, укладеному між суб»єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та Українською міською радою, після закінчення строку дії договору, орендатор повинен повернути земельну у стані, не гіршому у порівняні з тим, у якому він одержав її в оренду.

Суд встановив, що після закінчення строку дії договору оренди, ОСОБА_2 здійснив демонтаж металевих прилавків, навісів, дерев»яних брусів, що були розташовані на прилеглій території приміщення магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1» і які він використовував для здійснення своєї підприємницької діяльності.

Вимоги ОСОБА_1 про демонтаж відповідачем майна, яке належить особисто їй, позивачкою не доведено.

Постанови про відмову у порушенні кримінальної справи, на які посилається суд у рішенні, не є доказом належності саме ОСОБА_1 демонтованого майна, і не встановлюють її право на це майно.

Накладні про вартість будівельних матеріалів, придбаних у 2010 році, не можуть бути доказом того, що саме означені будівельні матеріали були використані ОСОБА_2 при здійсненні підприємницької діяльності і демонтовані ним при закінченні строку дії договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться по АДРЕСА_2.

За таких обставин у суду першої інстанції не було законних підстав і для стягнення на користь ОСОБА_1 вартості демонтованих будівельних матеріалів.

Таким чином, розглядаючи справу, суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, не повно з»ясував обставини, що мають значення для справи, тому рішення суду відповідно до частини 1 статті 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст.ст.303-316 ЦПК України, апеляційний суд,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Харцизького міського суду Донецької області від 18 жовтня 2011 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми отриманих прибутків, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цим рішенням.

Судді: