ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Іменем України
РІШЕННЯ
21.06.2012Справа №5002-32/1381-2012
Господарський суд Автономної Республіки Крим у складі судді Гризодубової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом - Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства м. Сімферополя» (вул. Гурзуфська, 5, м. Сімферополь, 95053, АР Крим, ідентифікаційний код 20671506).
до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет» (вул.. Суворовський спуск, 5, м. Сімферополь, ідентифікаційний код 00190638).
про стягнення 6 762,38 грн.
представники:
від позивача - ОСОБА_1, представник за довіреністю № 1 від 03.01.2012р.
від відповідача - не з'явився.
Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.
Суть спору: Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно - каналізаційного господарства м. Сімферополя» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет», в якому просить стягнути суму основної заборгованості в розмірі 6 617,85 грн., 3% річних у розмірі 21, 45 грн., пені в розмірі 109, 40 грн., 13,68 грн. інфляційних втрат .
Ухвалою господарського суду від 26.04.2012 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 22.05.2012 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 22.05.2012р., від 30.05.2012р. розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору № 257 від 11.06.2010р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, що призвело до утворення заборгованості, що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.
Відповідач у судове засідання не з'явився.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв'язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд -
ВСТАНОВИВ:
11.06.2010 року між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (Виробник)(позивач) та Публічним акціонерним товариством «Кримвтормет» (Споживач)(відповідач) укладено|ув'язнений| договір № 257 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію (а.с. 8-13).
За своєю правовою природою, зазначений договір є договором надання послуг.
Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з пунктом 2.2 договору виробник бере на себе зобов'язання надання споживачеві холодної води та здійснювати водовідведення.
У відповідності до пункту 2.3 договору, споживач зобов'язується споживати послуги водопостачання та водовідведення в кількості не більше встановленого ліміту .
Згідно з пунктом 4.1 договору розрахунки за воду та прийняті стічні води здійснюються згідно затвердженим базовим тарифам за 1 м куб. відпущеної води та за 1 м. куб. відведених стоків без врахування ПДВ в розмірі 5, 54 грн. за водопостачання та 1, 29 грн. за водовідведення на виробничі та господарські потреби «Споживача», та 2,13 грн. за водопостачання та 0, 56 грн. за водовідведення на потреби споживача на житловий фонд.
Строки оплати передбачені пунктом 4.2 договору, оплата здійснюється наступним шляхом: авансовий платіж в розмірі 75% від вартості спожитих послуг за попередній місяць - до 15 числа звітного місяця. Остаточний розрахунок здійснюється протягом 3-х банківських днів з моменту отримання рахунку.
Позивач обов'язки за договором виконував у повному обсязі, що підтверджується рахунками підписаними з боку відповідача директором (а.с. 14-18).
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Проте, під час розгляду справи, суд встановив, що 27.01.2012р. господарським судом Автономної Республіки Крим порушено справу про банкрутство ПАТ «Кримвтормет».
Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Пунктом 2 статті 14 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає, що було роз'яснено представнику позивача у судовому засіданні.
Обов'язок оплатити рахунок № 257 від 18.01.2012р. у відповідача виник в день отримання рахунку та мав бути виконаний вкрай строком до 21.01.2012р.
Тоді як справу про банкрутство порушено 27.01.2012р., таким чином посилання позивача на те, що він є поточним кредитором по всій заборгованості спростовуються матеріалами справи.
Вищий господарський суд України в постанові пленуму № 15 від 18.12.2009р. «Про судову практику в справах про банкрутство» зазначив, що Закон і ГПК не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону. Якщо позивач не звернувся у місячний строк з дня публікації із заявою про визнання його вимог до боржника у справі про банкрутство, господарський суд поновлює позовне провадження та відмовляє у задоволенні позову на підставі частини другої статті 14 Закону.
Так, позивач у судовому засіданні зазначив, що вимоги в рамках справи про банкрутство стосовно оплати рахунку № 257 від 18.0.2012р. ним заявлені е були.
Отже суд дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для стягнення суми за цим рахунком в рамках позовного провадження.
Що ж до іншої частини заборгованості, то у відповідності до підписаних сторонами актів виконаних робіт та рахунків за період з 20.02.2012р. по 12.04.2012р. заборгованість відповідача становить 4 956, 95 грн. та підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.
Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 13, 68 грн. інфляційних втрат та 21,45 грн. - 3 % річних.
Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином, сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача повинна обраховуватися наступним чином:
По рахунку за лютий 2012 року період прострочення заборгованості становить з 24.02.2012р. по 18.04.2012р. - дата визначена позивачем як закінчення періоду нарахування заборгованості.
інфляційні втрати = ( (1791, 47 грн. х 100,3 х 100,0) / 100 ) - 1 791, 47 грн. = 5, 37 грн.
По рахунку за березень 2012 року період прострочення заборгованості становить з 04.04.2012р. по 18.04.2012р. - дата визначена позивачем як закінчення періоду нарахування заборгованості.
інфляційні втрати = ( (1 669, 78 грн. х 100,0) / 100 ) - 1 669, 78 грн. = 0 грн.
На рахунок від 12.04.2012 року інфляційні втрати не нараховуються, оскільки період прострочення по ньому становитиме лише 3 дні.
Таким чином, сума інфляційних втрат, що підтверджується матеріалами справи становить 5, 37 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сума 3% річних повинна бути розрахована наступним чином :
За лютий 2012р.
1791, 47 грн. х 73 дня прострочення х 3% / 365 днів = 10, 74 грн.
За березень 2012 року.
1 669, 78 грн. х 15 днів прострочення х 3% / 365 днів = 2,05 грн.
За квітень 2012 року.
1 495, 70 грн. х 3 дня прострочення х 3%/365 днів = 0, 36 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 13, 15 грн. отже підлягає стягненню з відповідача саме в цій сумі.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 109, 40 грн.
Пеня передбачена пунктом 11.1.1 Договору та становить подвійну облікову ставку НБУ за кожен день прострочення платежу.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з пунктом 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Сума пені повинна бути обрахована наступним чином:
1791, 47 грн. х 28 днів прострочення х 15,5% ( подвійна облікова ставка НБУ з 10.08.2010р. по 23.03.2012р.)/ 365 днів = 21, 30 грн.
1791, 47 грн. х 45 днів прострочення х 15% ( подвійна облікова ставка НБУ з 23.03.2012р.)/ 365 днів = 33,13 грн.
За березень 2012 року.
1 669, 78 грн. х 15 днів прострочення х 15% ( подвійна облікова ставка НБУ з 23.03.2012р.) / 365 днів = 10,29 грн.
За квітень 2012 року.
1 495, 70 грн. х 3 дня прострочення х 15% ( подвійна облікова ставка НБУ з 23.03.2012р.)/365 днів = 1,84 грн.
Сума пені підтверджується матеріалами справи в розмірі 66, 56 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача.
Судовий збір покладається на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У удовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Повне рішення оформлене 21.06.2012р.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В|розв'язав|:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет» (вул.Суворовський спуск, 5, м. Сімферополь, ідентифікаційний код 00190638) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Сімферополя» (вул. Гурзуфська, 5, м. Сімферополь, АР Крим, 95053, ідентифікаційний код 20671506) 4 959, 95 грн. заборгованості, 5,37 грн. - інфляційних втрат, 13,15 грн. - 3% річних, 66,56 грн. - пені, 1 200, 04 грн. - судового збору.
3. В іншій частині в позові відмовити.
4. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Гризодубова А.М.