ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Іменем України
РІШЕННЯ
14.06.2012Справа №5002-23/5153-2011
За позовом Заступника прокурора м. Ялта, (вул. Кірова, буд. 18, м. Ялта, АР Крим, 98600) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, (вул. Кутузова, буд. 18/9, Печерський район, м. Київ, 01133)
до відповідачів:
1. Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, (пл. Радянська, буд. 1, м. Ялта, АР Крим, 98600),
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, 98660),
3. Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», (вул. Леніна, буд. 17, м. Ялта, АР Крим, 98600),
За участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору:
1. Федерації професійних спілок України, (вул. Майдан Незалежності, буд. 2, Шевченківський район, м. Київ, 01012),
2. Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», (вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, Печерський район, м. Київ, 01033),
про визнання недійсним рішення та договору купівлі-продажу, визнання права власності та спонукання до виконання певних дій
За зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, 98660),
До відповідачів:
1. Фонду державного майна України (вул. Кутузова, буд. 18/9, Печерський район, м. Київ, 01133),
2. Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», (вул. Шота Руставелі, буд. 39/41, Печерський район, м. Київ, 01033),
3. Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», (вул. Леніна, буд. 17, м. Ялта, АР Крим, 98600),
За участю третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору:
1. Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, (пл. Радянська, буд. 1, м. Ялта, АР Крим, 98600),
2. Федерації незалежних профспілок України, (вул. Майдан Незалежності, буд. 2, Шевченківський район, м. Київ, 01012),
за участю Заступника прокурора м. Ялта, (вул. Кірова, буд. 18, м. Ялта, АР Крим, 98600),
про визнання права власності
Суддя Доброрез І.О.
представники :
Від позивача за первісним позовом (відповідач 1 за зустрічною позовною заявою) - не з'явився
Від відповідача 1 за первісним позовом (третя особа 1 за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_2, головний спеціаліст, довіреність №02.11-07/333
Від відповідача 2 за первісним позовом (позивач за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_3, представник, довіреність сер. ВМО № 259143 від 08.02.2010 р.
Від відповідача 3 за первісним позовом (відповідач 3 за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_4, головний юрисконсульт, довіреність б/н від 18.01.2012р.
Від третьої особи 1 за первісним позовом (третя особа 2 за зустрічною позовною заявою) - не з'явився.
Від третьої особи 2 за первісним позовом (відповідач 2 за зустрічною позовною заявою) - ОСОБА_4, представник, довіреність №26-03/08 від 26.03.2012р.
Прокурор - Куінджи М.О., старший прокурор відділу прокуратури Автономної Республіки Крим; посвідчення № 09006
СУТЬ СПОРУ: Заступник прокурора м. Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою, в якій просить:
- визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 174 (1) від 14.05.2001 р., на підставі якого Закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» отримало свідоцтво про право власності від 16.05.2001 р. на будівлю літнього кінотеатру ДП «Санаторій «Україна»;
- визнати недійсним укладений між Дочірнім підприємством «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 01.06.2001 р. договір купівлі-продажу літнього кінотеатру ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2;
- визнати право власності на літній кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_2, за державою в особі Фонду майна України;
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 повернути нерухоме майно, а саме: літній кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_2, державі в особі Фонду державного майна України. Прокурор також просить покласти на відповідача судові витрати.
Позовні вимоги прокурора обґрунтовані тим, що спірне майно є державною власністю, а його відчуження відбулося всупереч волі власника з порушенням норм діючого законодавства. У зв'язку з чим, рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради «Про оформлення права власності на літній кінотеатр санаторія «Україна» АДРЕСА_2» є незаконним та підлягає визнанню недійсним. Також, на думку прокурора, спірний договір купівлі-продажу, укладений між Дочірнім підприємством «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 01.06.2001 р., має бути визнаний судом недійсним відповідно до приписів ч. 1 ст. 203 та ст. 215 ЦК України, а нерухоме майно - кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_2, підлягає поверненню державі від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.
Разом із поданням позову, прокуратурою м. Ялта надана заява, відповідно до якої заступник прокурора просить:
- накласти арешт на об'єкт нерухомості, а саме літній кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» за адресою: АДРЕСА_2;
- заборонити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо відчуження об'єкту нерухомості, а саме літнього кінотеатру ДП «Санаторій «Україна» за адресою: АДРЕСА_2.
В обґрунтування вищевказаної заяви прокурор посилається на можливість відповідача-2 на власний розсуд розпоряджатися спірним нерухомим майном, що в подальшому зробить неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 28.11.2011 р. позовну заяву прийнято до розгляду і порушено провадження у справі; залучено до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору: 1) Федерацію професійних спілок України, 2) Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».
07.12.2011 р. до канцелярії суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надійшла зустрічна позовна заява до відповідачів: 1) Фонду державного майна України, 2) Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», 3) Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», треті особи: 1) Виконавчий комітет Ялтинської міської ради, 2) Федерація незалежних профспілок України, за участю прокуратури м. Ялта, про визнання права власності за набувальною давністю на підставі свідоцтва про право власності № 939 від 21.11.2001 р. на нерухоме майно: літній кінотеатр літ. Е загальною площею 916,5 кв. метрів АДРЕСА_2, яке зареєстроване Ялтинським БТІ 21.11.2001 р. під реєстровим № 568.
Відповідач позов не визнав, зустрічну позовну заяву про визнання права власності подав за набувальною давністю на підставі свідоцтва про право власності № 939 від 21.11.2001 р. на нерухоме майно: літній кінотеатр літ. Е загальною площею 916,5 кв. метрів АДРЕСА_2, яке зареєстроване Ялтинським Бюро технічної інвентаризації 21.11.2001 р. під реєстровим № 568.
Вимоги мотивовані посиланням на приписи ст. 344 ЦК України, відповідно до яких, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 вважає себе добросовісним набувачем спірного майна, який впродовж більше ніж 10 років після державної реєстрації цього майна, відкрито, безперервно володіє ним.
Ухвалою суду від 09.12.2011 р. зустрічну позовну заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до відповідачів: 1) Фонду державного майна України, 2) Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», 3) Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», треті особи: 1) Виконавчий комітет Ялтинської міської ради, 2) Федерація незалежних профспілок України, за участю прокуратури м. Ялта, про визнання права власності, прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.
07.12.2011 р. до суду другим відповідачем також наданий відзив на позовну заяву, відповідно до якого Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з доводами прокурора не погоджується та просить у задоволенні його позову відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні 09.12.2011 р. представником відповідача 2 надані доповнення до відзиву на позов, які були прийняті та долучені судом до матеріалів справи.
13.12.2011 р. від Заступника прокурора м. Ялта надійшло письмове підтвердження про відсутність аналогічного спору. Разом з тим, прокурором повідомлено про відсутність в нього оригіналів документів, доданих до позовної заяви.
Представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до канцелярії суду надані доповнення до відзиву на позов та письмові пояснення по суті спору, які були долучені до матеріалів справи.
14.12.2011 р. від Фонду державного майна України надійшли письмові пояснення, відповідно до яких позивач підтримує вимоги прокурора та просить позов задовольнити в повному обсязі.
16.12.2011 р. представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 надав до канцелярії суду клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які підтверджують оплатність спірного договору купівлі-продажу, і доказів, що підтверджують здійснення відповідачем 2 витрат на ремонт літнього кінотеатру і каналізації до нього. Вказані документи долучені судом до матеріалів справи.
10.01.2012 р. від першого відповідача до суду надійшли письмові пояснення, відповідно до яких Виконавчий комітет Ялтинської міської ради вважає оспорюване рішення законним, яке було прийняте на підставі наданих матеріалів Ялтинського БТІ.
Від Фонду державного майна України на адресу суду 16.01.2012 р. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, який долучається до матеріалів справи.
27.01.2012 р. представником Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до суду наданий відзив на заперечення прокурора і Фонду державного майна України на зустрічний позов. Разом з тим, представником відповідача 2 за первісним позовом заявлене клопотання про відкладення розгляду справи на більш пізній строк та про продовження строків вирішення спору.
Ухвалою суду від 30.01.2012 року продовжений строк вирішення спору у межах передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України та зупинено провадження у справі, призначено комплексну будівельно-технічну та економічну експертизу, проведення якої доручено Кримському науково-дослідному інституту судових експертиз.
28.05.2012 року до Господарського суду АР Крим з експертної установи надійшли матеріали справи без відповідного висновку, у зв'язку з несплатою проведення експертного дослідження.
Ухвалою від 01.06.2012р. провадження у справі було поновлено.
Прокурор в судове засідання з'явився, підтримав позов.
Фонд державного майна України в судове засідання явку свого представника не забезпечив, про час та місце слухання справи проінформований належним чином - рекомендованою кореспонденцією, про причини неявки не повідомив.
Представник Виконавчого комітету Ялтинської міської ради в судове засідання з'явився, проти первісного позову заперечував за мотивами, викладеними у відзиві.
Представник Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в судове засідання з'явився, проти первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити.
Дочірнє підприємство «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» також забезпечили явку свого представника, який проти задоволення первісного позов усно заперечував.
Представник третьої особи-1 в судове засідання явку свого представника не забезпечив, про час та місце слухання справи проінформований належним чином - рекомендованою кореспонденцією, про причини неявки не повідомив.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників відповідачів 1,2,3 третьої особи 2, висновок прокурора, суд
Встановив :
Рішенням виконкому Ялтинської міської Ради № 174/1 від 14.05.2001 р. за ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на літній кінотеатр санаторію «Україна» АДРЕСА_2 і на підставі цього рішення видане свідоцтво про право власності №691 від 16.05.2001р., яке зареєстроване в БТІ. Відповідно до свідоцтва площа об`єкту складає 916,5м2.
Оформлення права власності було погоджено із Фондом комунального майна Ялтинської міської Ради листом № 02-11/644 від 04.05.2001 р., на підставі акту державної прийомки будівлі до експлуатації від 28.08.1953 року і довідки ДП «Ялтакурорт» ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» від 03.05.2001 року № 05-08/307 про фінансування об'єкту.
Відповідно до довідки від 05.05.2001р. № 05-08\387 ДП «Ялтакурорт», будівництво літнього кінотеатру здійснено у 1963 р. Ялтинським БМУ «Ялтаспецстрой» по титулу Ялтинської терради за рахунок коштів профспілок.
Відповідно до акту державного прийняття будівлі до експлуатації: літнього кінотеатру санаторія «Україна»,затвердженого рішенням виконкому Ялтинської міської Ради № 614 від 28.08.1963 р. площа об`єкту складала 557 м2, вартість складала 57.600 руб., замовником будівництва і забудовником була Ялтинська територіальна Рада, експлуатуючою організацією був санаторій «Україна».
Станом на 11.05.2001 р. - на дату реєстрації права власності на літній кінотеатр за ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця», площа літнього кінотеатру складала 916.5 м2, що у порівнянні із площею на дату приймання його до експлуатації більше на 359,5 м2 (916,5м2-557м2). Вартість об'єкту, відповідно до експертної оцінки консалтингової фірми «Остров», станом на 10.01.2001 р. складала 45190 грн.
01.06.2001 року між ДП «Ялтакурорт», яке діяло за дорученням ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця», і ФОП ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу літнього кінотеатру санаторія «Україна» (літ. Е) АДРЕСА_2 на підставі рішення Ради ЗАТ ЛОЗП «Укрпрофоздоровниця» від 19.03.2001р. №Р4-10, яким було розглянуто і задоволено клопотання ДП «Ялтакурорт» ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» про продаж об'єкту, погоджене із Федерацією незалежних профспілок Криму та правлінням ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».
Об'єкт передано ФОП ОСОБА_1 у власність по акту приймання-передачі від 18.06.2001 р.
Договір купівлі-продажу і акт приймання-передачі об'єкту ФОП ОСОБА_1 від 18.06.2001 р. затверджені Головою правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідно до п.2 рішення Ради ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» від 19.03.2001 р. № р4-10.
Прокурор вважає, що зазначене рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 174/1 від 14.05.2001 р. прийнято всупереч вимогам чинного законодавства України з огляду на те, що майно передано до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.
На тих же підставах прокурор вважає, що майно було незаконно відчужено ФОБ ОСОБА_1, а тому договір купівлі-продажу від 01.06.2001 року не відповідає вимогам ч. 2 ст. 13, ч.1 ст. 203 ЦК України (2003 року), з урахуванням вимог ч.3 ст. 388, ст. 1212, 1213 цього Кодексу.
Судом встановленою, що на виконання Постанови Ради Міністрів УРСР №606 від 23.04.1960 р. «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР» усі діючи держрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерства охорони здоров`я зобов`язане було передати у строк до 01.05.1960р. українській республіканській раді профспілок з метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок. Згідно п.2 вказаної Постанови, майно передавалось профспілковим органам у відання.
Після розпаду СРСР правонаступником української республіканської Ради профспілок стала Рада Федерації незалежних профспілок України, правонаступником якої, в свою чергу, є Федерація профспілок України.
Рішенням виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів міста Києва №1971 від 23 грудня 1991 року зареєстровано ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» як підприємство, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об`єднань санаторно-курортних закладів профспілок України і створене на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. При цьому, частка майна Федерації професійних спілок України, переданого у статутний фонд Товариства, становить 92,92% розміру статутного фонду.
Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна ( постанова втратила чинність з дня затвердження Верховною Радою України державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164 - XII від 04.03.1992 року).
Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10 вересня 1991 року №1540-ХII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування є державною власністю.
Позивач вважає, що ЗАТ «Укрпрофоздоровниця», не ставши власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України продавати це майно.
Відповідачі проти позову заперечують посилаючи, зокрема, на наступне.
Право власності за профспілками України на майно санаторно-курортних закладів встановлено державою у ст.ст. 87,98 ЦК УРСР (1964 року) і у ст. ст. 28, 34 Закону України «Про власність» від 15.04.1991 р., а тому відповідач вважає, що дія зазначених у позові нормативно-правових актів на майно, що було передано у статутний фонд ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» його засновником Федерацією незалежних профспілок України, не розповсюджується.
Майно санаторіїв та будинків відпочинку було передано відповідачу при його створенні на підставі Постанови президії Ради Федерації незалежних профспілок Україні № 11-1-1 від 22.11. 1991 р., про створення Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Факт передачі цього майна в т.ч. санаторія «Україна» підтверджується актом приймання-передачі від 24.01.1992 р.
20.01.1997 року Вищим Арбітражним Судом України було прийнято рішення по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування Україні та АТ «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними уставних документів АТ «Укрпрофоздоровниця». Дане рішення залишено без змін колегією Вищого арбітражного суду України 17.06.1997 р. у справі № 041/18А-137/7-7/30.
Верховний Суд Україні ухвалою від 22.11.2007 р. відмовив Генеральному прокурору України у порушені касаційного провадження з перегляду вище вказаної постанови ВАСУ.
Вищим арбітражним судом України у рішенні від 20.01.1997 р. і у постанові від 17.06.1997 р. встановлено, що Федерація незалежних профспілок правомірно володіла, користувалась та розпоряджалась майном отриманим відповідно до постанови РМ УРСР № 606 від 23.041960 року шляхом передачі до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» і що позивач, Фонд держмайна України, не є органом управління майном ЗАТ.
Відповідач звертає увагу на те, що внесення майна до статутного капіталу в обмін на корпоративні права у січні 1992 р. відповідало вимогам ст. 13 Закону Україні «Про господарські товариства» і що реєстрація прав власності на це майно у 2001 році за ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» відповідає вимогам ст. 12 Закону Україні «Про господарські товариства» і ст. 26 Закону «Про власність», та не порушує прав держави, яка передала майно санаторіїв профспілкам і на час розгляду спору у суді постанова РМ УРСР від 23.04.1960 р. № 606 про цю передачу не скасована, тобто майно у Федерації профспілок держава не вилучала.
Окрім того, відповідачі, посилаючись на те, що предмет цього спору - літній кінотеатр санаторія «Україна», збудованій за кошти профспілок у 1963 році, після вказаної передачі санаторія профспілкам, а тому не є державною власністю і не знаходиться на обліку Фонду держмайна України.
Суд вважає, що первісний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Під час перевірки, прокурором було встановлено порушення норм Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України» від 10.09.1991 р. № 1540-ХІІ; Постанови Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. №606 «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров`я УРСР»; Постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 р. № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організації колишнього Союзу РСР, розташовані на території Україні»; Постанови Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організації колишнього Союзу РСР; Постанови Верховної Ради Української РСР» від 29.11.1990 р. №506.
Суд звертає увагу, що чинне на той час законодавство УРСР передбачало можливість існування різних форм власності.
Зокрема, ст. 5 Конституції УРСР від 30.01.1937 р. було визначено, що соціалістична власність в УРСР має форму або державної власності, або форму кооперативно-колгоспної власності.
Відповідно до ст. 53 ЦК УРСР 1922 р., який був чинний на момент передання майна у відання профспілкам, було передбачено, що розрізняється власність державна, кооперативна, приватна.
За таких умов, відсутність в постанові Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 року прямої вказівки про передачу майна у власність, однозначно вказує на відсутність наміру власника - Держави, в особі уповноваженого органу - РМ УРСР, відчужувати санаторії, будинки відпочинку, та передавати їх у власність Українській республіканській Раді профспілок.
Постановою ВСУ від 30 червня 2009 року за результатами розгляду касаційної скарги ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на постанову Вищого господарського суду України від 25.03.2009 року у справі № 2-24/4765-2008 за позовом ТОВ «Альянс КС» до ДП «Санаторій «Ударник» для дітей з батьками та ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок «України «Укрпрофоздоровниця», про визнання права власності та стягнення, висловлено правову позицію Верховного Суду України щодо правового статусу майна ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», згідно якої це майно є державною власністю.
Згідно зі статтею 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, Суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного суду України.
Таким чином, майно санаторія «Україна» передане до статутного фонду ЗАТ «Укрпрофоздоровниця» є державною власністю.
Переконливих доказів тому, що спірне майно не було складовою частиною державного майна, яке входило до складу майна санаторія «Україна» суду не надано.
Враховуючи викладене, відчуження державного майна шляхом внесення його Федерацією незалежних профспілок України до статутного капіталу ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» відбулося всупереч волі власника - держави України, та з порушенням норм діючого на той час законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов`язанні діяти тільки на підставі та в межах компетенції.
Згідно статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Статтею 393 ЦК України передбачено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до ч.2 роз`яснень Вищого господарського суду України за № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів», підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.
Враховуючи на вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги заступника прокурора міста Ялта в інтересах держави в особі Фонду державного майна України щодо визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ялтинської міської ради №174/1 від 14 травня 2001 року, на підставі якого за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» оформлено право власності на будівлю літнього кінотеатру ДП «Санаторій Україна», підлягають задоволенню.
Решта вимог не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно, до ч. 1 ст. 203 ЦК України (2003 року), на яку послався прокурор у позові, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральнім засадам суспільства.
Відповідно до ст. 215 ЦКУ, підставою недійсності правочину, є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Відповідно до прикінцевих і перехідних положень до Цивільного Кодексу України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом України, положення цього Кодексу застосовується до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набраним чинності кодексу.
Прокурор просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 01.06.2001р. яким продано ФОП ОСОБА_1 літній кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5м2 за адресою: АДРЕСА_2 і зобов'язати Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути це нерухоме майно Фонду держмайна України.
Відповідно до п. 10 роз`яснень Президії Вищого арбітражного суду Україні від 12.03.1999 р. №02-5/111 «Про деякі питання вирішення спорів, пов`язаних з визнанням угод недійсними», з змінами та доповненнями, відповідність і невідповідність угоди вимогам закону має оцінюватись судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди.
Відповідно до п. 1 вказаного роз`яснення, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених Законом. Отже, вирішуючи спори, про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими Закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам Закону, додержання встановленої форми, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дії сторони, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
На час укладення спірного договору в 2001 р., діяв цивільний кодекс УРСР (1963), відповідно до ст. 353 якого, договір вважається укладеним, якщо між сторонами в установленої законом формі досягнута згода по усім суттєвім умовам, які визнані такими за Законом, або необхідні для договорів даного виду.
Статтею 225 ЦК УРСР встановлено, що право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо, продавець майна не є власником, покупець набирає право власності лише у тих випадках, коли, відповідно до ст. 145 Кодексу, власник не має права витребувати у нього це майно.
Відповідно до п. 2 роз`яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 р. № 2-05/225 «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з судовім захистом прав державної власності» ( із змінами та доповненнями), вирішуючи спори пов'язані зокрема з оцінкою законності укладених підприємством договорів купівлі-продажу, господарському суду, перш за все, необхідно з`ясувати відповідність угоди як чинному законодавству, так і статуту підприємства.
Судом встановлено, що договір купівлі-продажу літнього кінотеатру від 01.06.2001р. укладений за взаємною згодою ( вільним волевиявленням) сторін носить у собі усі обов'язкові умови для даного виду, які передбачені законодавством, що діяло на дату укладання договору, відповідає статуту підприємства і є відплатним.
Відповідно до п.2.1 договору, покупець оплачує вартість об`єкту і витрат, які пов`язані із підготовкою об`єкту до продажу.
Оплата за об`єкт підтверджена податковою накладною від 15.06.2001р. № 64 на суму 45190 грн. в т.ч. ПДВ-7531,67 грн.
Право власності на об`єкт, відповідно до п.3.2 договору, переходить до покупця із дати підписання акту приймання-передачі об`єкту.
Договір, відповідно до п.13, набуває чинності з дня підписання і після передачі об'єкта по акту приймання-передачі підлягає реєстрації в БТІ.
Акт приймання-передачі підписано сторонами договору 18.06.2001р. і затверджено головою правління ЗАТ «Укрпрофоздоровниця».
В БТІ об`єкт за ОСОБА_1 зареєстровано 23.06.2001р. під реєстровим № 508, що підтверджено довідкою про приналежність домоволодіння.
Відповідно до умов п.5.3 договору купівлі-продажу покупець зобов`язаний виконати капітальну реконструкцію об`єкту і здійснювати подальшу експлуатацію об`єкту відповідно до власних цілей і оформити землю.
Відповідно до довідки Ялтинської філії науково-дослідницького і проектного інституту «КримНІІпроект» від 31.10.2000 р. № 517 на запит ОСОБА_1 від 28.10.2000 року конструкції літнього кінотеатр, у зв`язку із довгостроковою експлуатацією і відсутністю нагляду за спорудами, прийшли у повну непридатність і потребують реконструкції споруд із виконанням нового фундаменту, каркасу, покриття, укріплення стін тощо.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надано суду кошторис на ремонт літнього кінотеатру, на суму 25782 грн. і акт виконаних робіт на цю суму, відповідно до яких відремонтована покрівля і стеля, а також кошторис і акт виконаних робіт по устрою каналізації на суму 20906 грн.
Рішенням виконкому Ялтинської міської Ради від 14.11.2001р. № 408(130) виділено літній кінотеатр літ.»Е» із складу домоволодіння АДРЕСА_2 і на підставі цього рішення видано свідоцтво на право власності ОСОБА_1 № 939 від 21.11.2001р. на літній кінотеатр площею 916,5м2.
Свідоцтво зареєстроване 21.11.2001р. Ялтинським БТІ під реєстровим № 568 у реєстрової книзі 16-в, стор. 271.
Це рішення Ялтинського виконкому ніким не оскаржене і не скасоване.
Таким чином, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відкрито, безперервно впродовж 10 років від дня державної реєстрації володіє нерухомим майном и держава на протязі цих років право власності ФОП ОСОБА_1 не оскаржувала.
Рішеннями Гаспринської селищної Ради від 14.02.2002р. № 17 і від 25.06.2002р. № 26, ФОП ОСОБА_1 надано в довгострокову оренду на 49 років земельна ділянка 0,2559га із земель комунальної власності для обслуговування літнього кінотеатру в АДРЕСА_2.
15.07.2002р. між ФОП ОСОБА_1 і Гаспринською селищною Радою укладено договір оренди землі площею 0,2559га для обслуговування літнього кінотеатру АДРЕСА_2 строком на 49 років.
Договір зареєстрований у виконавчому комітеті Гаспринської селищної Ради у книзі державної реєстрації договорів оренди землі 26.07.2001р. за № 9.
Таким чином, умови договору купівлі-продажу сторонами виконані.
Відповідно ст.128 ЦК УРСР, яка діяла на дату укладення договору купівлі-продажу, право власності у набувача майна по договору виникає з моменту передання речи, якщо інше не передбачено законом або договором.
Виходячи із встановлених судом обставин Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу із ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» не знав і не міг знати про права власності Держави на майно, яке він придбав по договору, оскільки реєстрація прав власності на це майно за ЗАТ ЛОЗПУ не була на той час оскаржена, установчі документі ЗАТ недійсними не визнані.
Саме лише визнання недійсною реєстрації прав власності продавця на майно після відчуження цього майна не є підставою для того, щоб вважати недійсним договір купівлі-продажу, якщо він відповідав вимогам Закону і статуту на час його укладення.
Позивач не довів суду, яке саме законодавство було порушено при укладенні спірного договору купівлі-продажу.
Наведені у позові нормативно-правові акти не містять заборону на відчуження за відплатним договором нерухомого майна, яке на дату продажу було зареєстровано за ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» і це право, на той час, не було оскаржено, а тому, у частині позовних вимог, що до визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2001 р., суд не знаходить підстав для їх задоволення.
Що стосується вимог про зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути нерухоме майно: літній кінотеатр АДРЕСА_2 державі в особі Фонду державного майна України, то слід звернути увагу на наступне.
Відповідно до п.5 вищезазначених роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 р. № 2-5/225, власник має право вимагати повернення свого майна з чужого незаконного володіння (віндикація), або від добросовісного набувача (ст. 50 ЗУ «Про власність», та ст. 145 ЦК УРСР). Чинне законодавство презюмує добросовісне (правомірне) володіння майном, якщо інше не буде встановлено господарським судом ( ст. 49 ЗУ «Про власність»).
Отже встановлення судом факту незаконного володіння чужим майном, або добросовісного (правомірного) володіння необхідно для визначення можливості витребування майна його власником.
Для задоволення вимог, щодо витребування майна від добросовісного набувача, необхідні умови передбачені ст. 145 ЦК УРСР.
Позивачем за таким позовом може бути як власник державного майна, так і юридична особа, яка володіє майном на праві повного господарського відання, або оперативного управління ( п. 5 ст. 48 ЗУ «Про власність»).
Згідно зі ст.1 Тимчасового Положення «Про фонд державного майна України», затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.
Отже, Фонд державного майна України може бути позивачем у спорі про повернення державного майна
У прохальній частині позову вимога про повернення майна слідує за вимогою про визнання договору недійсним, та визнання права власності на нерухоме майно за державою, в особі Фонду держмайна України, тобто йдеться про застосування наслідків недійсного правочину, а не про вимоги витребувати майно з чужого незаконного володіння. В той же час, у мотивувальної частині позову позивач посилається на положення цивільного кодексу, які регулюють правовідносини про витребування майна у добросовісного набувача і набуте без достатніх правових підстав.
Відповідно до ст. 145 ЦК УРСР, якщо майно відплатно придбано у особи яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник має право витребувати це майно у набувача лише у випадках, коли майно було загублено власником, або особою який він передав майно у володіння, або викрадено у того, чи іншого, або вибуло із їх володіння іншим шляхом поза їх волі.
Такі самі положення містяться у ч. 1 ст. 388 ЦК України.
Жодної із наведених у ч.1 ст.388 ЦК України підстав для витребування майна у добросовісного набувача позивач не навів.
Позовні вимоги про повернення майна мотивуються ч.3 ст.388 ЦКУ, відповідно до якої, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Суд відхиляє такий довід, оскільки він протиречить матеріалам справи: договору купівлі-продажу, податкової накладної, які підтверджують що ФОП ОСОБА_1 придбав спірне майно за відплатним договором, а тому ч.3 ст.388 ЦКУ не може бути застосована до спірних відносин.
Суд відхиляє також довід позивача, що підставою для витребування майна є вибуття його лише поза волею власника.
Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 388 ЦКУ, як підстава для витребування майна від добросовісного набувача передбачена також відсутність волі особи якій власник передав майно.
Матеріалами справи підтверджено погодження продажу спірного майна ФОП ОСОБА_1 особою, якій держава передала майно у відання, а тому відсутні підстави для застосування п.3 ч.1 ст. 388 ЦКУ до спірних відношень.
Посилання в позові на ст.ст.1212,1213 ЦКУ суд, також, вважає безпідставними, оскільки вони регулюють відносини про набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних справ і обов'язків є договір. Матеріалами справи підтверджено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 придбав майно на підставі договору купівлі-продажу, тому положення ст.ст.1212, 1213 ЦКУ не можуть бути застосовані до спірних відношень.
Суд також вважає необґрунтованими позовні вимоги про визнання за державою в особі Фонду майна України права власності на літній кінотеатр ДП «Санаторій Україна» загальною площею 916,5 м2 АДРЕСА_2, з огляду на те, що рішення виконкому Ялтинської міської Ради від 14.11.2001р. №408(13) про виділення літнього кінотеатру літ. «Е» із складу домоволодіння 15 по Алупкінському шосе і про видачу свідоцтва на право власності ОСОБА_1, а також свідоцтво про право власності №939 від 21.11.2001 р., зареєстроване в БТІ 21.11.2001р. ніким не оскаржені і недійсними не визнані.
Суд вважає, що задоволення позову у частині визнання недійсним рішення виконкому Ялтинської міської ради № 174/1 від 14.052011 р. про реєстрацію права власності на це майно ЗАТ ЛОЗПУ «Укрпрофоздоровниця» не тягне за собою позбавлення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, оскільки на підставі рішення виконавчого комітету від 14.11.2001 р. його право власності на нерухоме майно вже зареєстровано державою і видано про це свідоцтво, яке є правовстановлюючим документом, та таким що породжує для ФОП ОСОБА_1 та для інших суб'єктів цивільних правовідношень певні права і обов'язки, стосовно об'єкту нерухомого майна.
Відповідно до ч.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно і їх обмежень» від 01.07.2004р. № 1952-1V, право власності і інші речові права на нерухоме майно, придбане відповідно до діючих нормативно-правових актів до вступу в дію цього закону, визнаються Державою.
Таким чином, не можна визнавати право власності на нерухоме майно за особою, яка звернулась із позовом, якщо не скасоване зареєстроване право власності на це майно за іншою особою.
На день розгляду справи суду не представлено доказів скасування державної реєстрації прав власності за Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на спірне майно.
Відповідно до ст.321 Цивільного кодексу України - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Окрім того, слід звернути увагу також на те, що літній кінотеатр, який перебував у власності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зареєстровано АДРЕСА_2, а позивач заявив позов відносно об'єкту АДРЕСА_2, тобто за іншою адресою.
У зв`язку із вищевикладеним, суд не знаходить підстав у задоволенні позовних вимог у частині визнання права власності за державою в особі Фонду державного майна України та у частині зобов`язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути державі в особі Фонду державного майна України літнього кінотеатру АДРЕСА_2.
Розглянувши вимогу прокурора про забезпечення позову, суд відмовляє у її задоволенні з наступних підстав.
Статтею 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Статтею 67 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходами до забезпечення позову є, зокрема, накладання арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; заборона відповідачеві вчиняти певні дії; заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.
Отже, заходи до забезпечення позову вживаються судом з метою запобігання можливим порушенням майнових інтересів позивача.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Причому оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Згідно з Інформаційним листом Вищого господарського суду України №01-8/2776 від 12.12.2006 р. «Про деякі питання практики забезпечення позову» у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. позивачем не надано відповідних доказів, які дозволяють суду зробити висновок про наявність підстав, що унеможливлюють виконання рішення, крім того суд не вбачає розумності, обґрунтованості вимог заявника та керується положенням про забезпечення збалансованості інтересів сторін. Так, прокурор не надав доказів, що могли б ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та не обґрунтував свою вимогу відповідними документами.
Розглянувши зустрічний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання за ним права власності за набувальною давністю на підставі свідоцтва про право власності № 939 від 21.11.2001р. на нерухоме майно літній кінотеатр лит.Е загальною площею 916,5м2 АДРЕСА_2, яке зареєстроване Ялтинським БТІ під реєстровим № 568 21.11.2001р. суд вважає, що позов підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПКУ, з наступного.
Ухвалою суду від 30.01.2012 р. була призначена комплексна будівельно-технічна та економічна експертиза, витрати на проведення якої були покладені на ФОП ОСОБА_1
Зокрема, було поставлено питання щодо стану спірної будівлі станом на 01.06.2001 р. - коли вона була відчужена ФОП ОСОБА_1 та на теперішній час, про визначення її вартості и площі, а також про проведення після 01.06.2001 р. будівельних робіт з реконструкції спірного об'єкту, та джерела фінансування.
Відповідно до п. 5 ст. 81 ГПК України, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору, господарський суд залишає позов без розгляду.
Слід зауважити, що у пункті 7 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 23.08.1994р. №02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України» зазначено, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:
- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;
- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;
- позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не виконав ухвалу суду про оплату за проведення експертизи, та не дав для проведення експертизи витребувані експертом матеріали, в зв'язку з чим, експертиза, яка була необхідна для вирішення спору по зустрічному позову не проведена, що є підставою для залишення зустрічного позову без розгляду, відповідно до п. 5 ч. 1 ст.81 ГПКУ.
Враховуючи на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги заступника прокурора м. Ялти в інтересах держави в особі Фонду держмайна України щодо визнання недійсним рішення виконкому Ялтинської міської Ради № 174(1) від 14.05.2001р., визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01.06.2001р. літнього кінотеатру між ЗАТ ЛОУПУ «Укрпрофоздоровниця» і Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, визнання права власності держави на літній кінотеатр і зобов`язання ФОП ОСОБА_1 повернути літній кінотеатр державі в особі Фонду держмайна України підлягають частковому задоволенню, а зустрічний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання права власності на літній кінотеатр за набувальною давністю підлягає залишенню без розгляду.
Про існування оскаржуваних рішення виконкому та договору прокуратурі стало відомо під час проведення перевірки у листопаді 2011р., таким чином строк позовної давності підлягає поновленню як пропущений з поважних причин.
Судовий збір суд покладає на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам згідно ст. 49 ГПК України.
Повне рішення складено 19.06.2012р.
З огляду на викладене та керуючись ст.ст.49, п.5 ч.1 ст.81, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Поновити строк позовної давності.
2. Первісний позов задовольнити частково.
3. Визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Ялтинської міської ради № 174 (1) від 14.05.2001 р. «Про оформлення права власності на літній кінотеатр санаторія «Україна» по Алупкінському шосе, 5 літ Е в смт. Гаспра».
4. В частині позовних вимог про визнання недійсним укладеного між Дочірнім підприємством «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 01.06.2001 р. договору купівлі-продажу літнього кінотеатру ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, який розташований за адресою: АДРЕСА_2; визнання права власності на літній кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_2, за державою в особі Фонду майна України; зобов'язання Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 повернути нерухоме майно, а саме: літній кінотеатр ДП «Санаторій «Україна» загальною площею 916,5 кв. метрів, розташований за адресою: АДРЕСА_2, державі в особі Фонду державного майна України у позові відмовити.
5. Зустрічний позов залишити без розгляду.
6. Стягнути з Виконавчого комітету Ялтинської міської ради, (пл. Радянська, буд. 1, м.Ялта, АР Крим, 98600ідентифікаційний номер 04055765) в дохід Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31211206783002 у банку отримувача - ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22030001, ЗКПО 38040558) судовий збір у розмірі 89,42грн.
7. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 98660, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31211206783002 у банку отримувача - ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22030001, ЗКПО 38040558) судовий збір у розмірі 89,42грн.
8. Стягнути з Дочірнього підприємства «Ялтакурорт» Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (вул. Леніна, буд. 17, м. Ялта, АР Крим, 98600, ідентифікаційний номер 02647220) в дохід Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31211206783002 у банку отримувача - ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, отримувач: Держбюджет м. Сімферополя, 22030001, ЗКПО 38040558) судовий збір у розмірі 89,42грн.
9. Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Доброрез І.О.