Справа № 22-2562/07 Головуючий у 1-й інстанції: Семікін В.В.
Суддя-доповідач: Боєва В.В
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2007 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Бєлки В.Ю.
суддів: Боєвої В.В., Глазкової О.Г.,
при секретарі: Степановій Н.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2, 3-тя особа: ОСОБА_3- про стягнення заборгованості за договором позики ,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2006 р. ОСОБА_1звернувся в суд вищевказаним позовом, в якому зазначав, що 10.07.2000 р. між ним та Відповідачем укладено договір позики, за яким ОСОБА_1. передав ОСОБА_2. грошові кошти у розмірі 12000 дол. США, про що свідчить власноручна розписка ОСОБА_2. такожє позивач вказав, що даним договором позики термін повернення грошових коштів не встановлений, тому він мав право вимагати виконання договору у будь-який час.
Позивач, посилаючись на те, що 28.12.2005 р. він направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення коштів протягом 30 днів, проте ОСОБА_2. у визначений термін не повернув суму боргу, просив стягнути суму боргу у розмірі 60600 грн. з урахуванням індексу інфляції за час прострочення зобов'язання у розмірі 1999 грн. 80 коп., три відсотки річних за прострочення виконання зобов'язання у розмірі 1212 грн., а також проценти за користування позикою у розмірі 9072 грн. 04 коп.
Відповідач ОСОБА_2, визнав позов частково, оскільки вважає, що ці кошти отримані за згодою його колишньої дружини - ПОСОБА_3. і витрачені саме на придбання їх спільного подружнього майна - квартири № АДРЕСА_1. Оскільки теперішнього часу вони з ПОСОБА_3. розірвали шлюб, розділили це майно, він має сплатити позивачу лише половину боргу.
Справа слухалась неодноразово.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2007 року позов ОСОБА_1. задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2на користь ОСОБА_1суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних за час прострочення у розмірі 30 897 грн. 70 коп., судові витрати у розмірі 308 грн. 98 коп., всього - 31 206 грн. 68 коп., що дорівнює 1А від суми позову.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1., посилаючись на те, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, просить рішення скасувати та постановити нове рішення, відповідно до якого стягнути на його користь всю суму заборгованості з урахуванням штрафних санкцій.
2
Дослідивши обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Пунктом 3) частини 1 статті 309 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, а пунктом 4) частини 1 цієї статті такими підставами є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що договір позики було укладено за згодою дружини відповідача - ПОСОБА_3., метою отримання грошей в кредит було придбання спільного майна подружжя - квартири № АДРЕСА_1, а сама ПОСОБА_3. не оспорювала в судому порядку таку угоду. Тому суд першої інстанції, враховуючи, що за ст. 31 КпШС України за зобов*язанням одного з подружжя стягнення може бути звернено лише на його роздільне майно і на частку в сумісній спільній власності подружжя, яке б належало відповідачу при поділі цього майна, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1. саме в розмірі 1А частки.
Проте такі висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та набутим доказам.
Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2000 р. між сторонами укладено договір позики, за яким, ОСОБА_1. передав ОСОБА_2. гроші у розмірі 12000 дол. США, що підтверджено власноручною розпискою ОСОБА_2. (а. с. 9).
Відповідно до ст. 374 ЦК України (в ред.. 1963 p.), який діяв на час видачі розписки, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду та такої якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей.
Відповідно до ст. 5 ЦК України і п. 4 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в ред. 2003 року) щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним Кодексом, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов*язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
28.12.2005 року ОСОБА_1. направив на адресу ОСОБА_2. вимогу про повернення боргу у тридцятиденний строк, яку відповідач отримав особисто 14.01.2006 p., проте обв*язок свій щодо повернення боргу не виконав.
Частиною 2 статті 530 ЦК України (в ред.. 2003 p.) передбачено, якщо строк виконання боржником обов*язку не встановлений або визначений моментом пред*явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов*язок у семиденний строк від дня пред*явлення вимоги, якщо обов*язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки відповідач своєчасно не повернув суму позики після отримання вимоги позивача, він порушив договір позики, тобто, правовідносини, що виникли між сторонами необхідно врегульовувати статтями 625, 1050 ЦК України (в ред.. 2003 року). Таким чином, ОСОБА_1. має право вимагати стягнення з ОСОБА_2. суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов*язання.
Проте, слід зазначити, що вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за час користування позикою (за ст. 1048 ЦК України в ред.. 2003 p.) є безпідставними, оскільки цивільним законодавством, яке діяло на час укладення договору позики, право кредитора на отримання процентів не передбачалось.
Відповідно до статті 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Посилання відповідача ОСОБА_2. на те, що ці кошти отримані за згодою його колишньої дружини - ПОСОБА_3. і витрачені саме на придбання їх спільного подружнього майна - квартири № АДРЕСА_1, а тому після розлучення і розділу цієї квартири він має сплатити позивачу лише половину боргу спростовуються матеріалами справи.
3
По-перше, відповідач не надав доказів щодо наявності письмової згоди його колишньої дружини на укладення договору позики.
По-друге, в тексті розписки (а. с. 9) зазначено (мовою оригіналу): „Я, ОСОБА_2... взял у ОСОБА_1 в долг деньги на покупку квартиры для семьи 12 тыс. долларов США..."
Оскільки в цій розписці не зазначено, саме для якої сім*ї і для придбання якої квартири ОСОБА_2. брав цю суму грошей у ОСОБА_1., неможливо вважати доводи відповідача та його представника про те, що позика отримана для придбання квартири для родини ОСОБА_2. і ПОСОБА_3. доведеними і такими, що відповідають фактичним обставинам.
З огляду на те, що в загальноприйнятому розумінні термін сім*я може бути вжитим як відносно подружніх стосунків, так і стосовно інших родинних відносин, що можуть існувати в житті відповідача, доводи відповідача та його представника про те, що позика отримана для придбання квартири для родини ОСОБА_2. і ПОСОБА_3. мають характер припущення і в силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Крім того, з матеріалів справи видно, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1(а. с. 47), зазначене нерухоме майно придбане 29.08.2001 p., тобто більше ніж через один рік після отримання позики. Доказів на підтвердження того, що саме ці гроші, отримані за договором позики, витрачені на придбання квартири, суду не надано. Квартиру було придбано по ціні 37260 грн. (а. с. 47), що дорівнює 6980 дол. США за курсом НБУ на час укладення договору купівлі-продажу (а. с. 48-49), а не за 12000 дол. США, які отримані за договором позики.
Це також свідчить про безпідставність доводів відповідача та його представника щодо отримання ОСОБА_2позики в інтересах сім'ї та спільного витрачання подружжям цих коштів для придбання спільного нерухомого майна.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1. - в частині стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, трьох відсотків річних за час прострочення (станом на день ухвалення судового рішення від 25.10.2006 року - оскільки позивач не збільшував позовні вимоги - згідно розрахунку на а. с. 5-6; 11-22; 48-51) та судових витрат станом на день ухвалення рішення колегією суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області.
Вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2. процентів за час користування відповідачем позикою (за ст. 1048 ЦК України в ред.. 2003 p.) є безпідставними, оскільки цивільним законодавством, яке діяло на час укладення договору позики, право кредитора на отримання процентів не передбачено.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 травня 2007 р. по цій справі скасувати.
Ухвалити нове рішення наступного змісту: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 62 599 грн. 80 коп., три відсотки річних за час прострочення виконання зобов*язання у розмірі 1195 грн. 39 коп., а також судові витрати у розмірі 1042 грн. 95 коп., а всього стягнути 64 838 (шістдесят чотири тисячі вісімсот тридцять вісім) грн. 14 коп.
В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.