Справа № 22-665/08 Головуючий в 1 інстанції: Сидоренко С.М.
Доповідач: Мельник Ю.М.
РІШЕННЯ
іменем України
23 червня 2008 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивльних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого - судді: Оніпко О.В.
суддів: Мельника Ю.М., Хилевича С.В.,
при секретарі Демчук О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 2 серпня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні житловим будинком і позовом ОСОБА_1 доОСОБА_2 про визнання права власності на будинок
ВСТАНОВИЛА :
У серпні 1999 року ОСОБА_2. звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4. про вселення у будинокАДРЕСА_1 та про усунення перешкод у користуванні цим будинком.
У січні 2003 року ОСОБА_1. звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на будинокАДРЕСА_1.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у 1980 році вона разом із чоловіком ОСОБА_2. придбали незакінчений будівництвом житловий будинок, готовність якого становила 10 відсотків. Покупцем за договором купівлі-продажу цього об»єкту був їх син -ОСОБА_2
В послідуючому позивачка та ОСОБА_2 за власні кошти добудували цей будинок і проживали в ньому.
Оскільки ОСОБА_2. став заперечувати їх право власності на цей будинок , то позивачка просила визнати її право власності на спірний будинок.
Рішенням Рівненського районного суду від 2 серпня 2004 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про вселення та усунення перешкод у користуванні будинком АДРЕСА_1
ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на цей будинок відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 27 квітня 2006 року рішення місцевого суду від 2 серпня 2004 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на будинок було відмовлено і було ухвалено визнати право власності ОСОБА_1. на 2/3 частини спірного будинку та право власності ОСОБА_2 на 1/3 частину цього будинку. У решті рішення суду 1 інстанції було залишено без зміни.
Ухвалою суду касаційної інстанції від 8 квітня 2008 року рішення апеляційного суду Рівненської області в частині задоволення позову ОСОБА_1. до ОСОБА_2 про визнання права власності ОСОБА_1. на 2/3 частини будинку та про залишення 1/3 частини цього будинку на праві власності ОСОБА_2 було скасовано і справа у цій частині була направлена на новий апеляційний розгляд. В решті рішення апеляційного та місцевого суду залишено без зміни.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. вказує на незаконність висновків суду про пропуск нею строку позовної давності , оскільки цей строк нею пропущений не був. Про порушення свого права вона взнала 22 листопада 2002 року - після визнання судом недійсним договору купівлі-продажу будинку, а тому до суду вона звернулася в межах 3-х річного строку позовної давності - в січні 2003 року.
Із зазначених підстав просила рішення суду 1 інстанції скасувати та направити справу на новий розгляд до суду 1 інстанції.
До апеляційної скарги ОСОБА_1. приєдналися ОСОБА_3 та ОСОБА_4
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просять рішення суду 1 інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1.
ОСОБА_2. та його представник ОСОБА_5 просять відхилити апеляційну скаргу як безпідставну , а рішення суду 1 інстанції залишити без зміни, вказуючи на законність та обґрунтованість цього рішення .
Колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга ОСОБА_1. підлягає задоволенню частково із таких підстав.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову , суд 1 інстанції виходив із підставності позовних вимог ОСОБА_1 але відмовив їй у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.
Із таким висновком місцевого суду колегія суддів в повному обсязі погодитися не може і вважає, що рішення суду 1 інстанції в цій частині підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1.
Як вбачається із матеріалів справи 1 грудня 1980 року ОСОБА_2. купив у ОСОБА_6. у АДРЕСА_4 незакінчений будівництвом житловий будинок , готовність якого становила 10 відсотків.( а. с. 8)
5 травня 1991 року виконком Рівненської районної ради видав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на будинок АДРЕСА_3 ( а.с.6)
В судових засіданнях ОСОБА_2. вказував, що його батьки ОСОБА_1. , ОСОБА_2 та він особисто збудували спірний будинок, а тому він визнавав, що частина будинку належить його батькам. ( а. с. 104-105, 133-134).
Одночасно ОСОБА_2. вказував , що будинок був збудований за усною домовленістю внаслідок спільної діяльності його та батьків.
Наявні у матеріалах справи докази вказують на те, що частина будівельних матеріалів на будівництво будинку набувались ОСОБА_2.- батьком позивача. ( а.с.9-24)
Згідно ст.. 4 ЦК України (1963 р.) цивільні права та обов»язки виникають із угод, передбачених законом , а також з угод, хоч і не передбачених законом . але таких, які йому не суперечать.
Оскільки сторонами не заперечується факт спільної діяльності , направленої на будівництво спірного будинку, то колегія суддів вважає, що будинок АДРЕСА_3 належав на праві спільної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_2
Відповідно до статей 112, 113 ЦК УРСР , діючих на час виникнення спірних правовідносин, зазначені обставини дають колегії суддів підстави вважати , що між забудовником - ОСОБА_2 та його батьками ОСОБА_1 і ОСОБА_2 існувала домовленість про будівництво житлового будинку на праві спільної часткової власності.
Із матеріалів справи вбачається, що право власності ОСОБА_2 на спірний будинок було зареєстровано 5 травня 1991 року, тобто під час дії Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року.
У зв»язку із цим колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин слід також застосовувати положення Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року, відповідно до якого майно, придбане внаслідок спільної праці громадян , що об»єдналися для спільної діяльності , є їх спільною частковою власністю.
Оскільки спірний будинок належав ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності , то колегія суддів приходить до висновку , що частки співвласників у спільному майні є рівними, тобто кожному із співвласників належало по 1/3 частині будинку.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1. та ОСОБА_2, будучи подружжям, проживали у спірному будинку (а.с. 43) . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер ( а.с.40) , а ОСОБА_1. після його смерті продовжує проживати у цьому будинку. Зазначене вказує, що ОСОБА_1. фактично вступила у володіння спадковим майном - 1/3 частиною спірного будинку , яка залишилася після смерті ОСОБА_4 , тобто відповідно до правил ст. 549 ЦК Української РСР ОСОБА_1. прийняла спадщину.
З урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку , що ОСОБА_2 належить 1/3 частина будинку , а ОСОБА_1 - 2/3 частини будинку.
Суд 1 інстанції визнав позовні вимоги ОСОБА_1. підставними, але відмовив у їх задоволенні за пропуском строку позовної давності.
Рішення суду в частині визнання позовних вимог ОСОБА_1. підставними сторонами в апеляційному порядку не оскаржувалося.
ОСОБА_1. оскаржила рішення суду лише в частині відмови їй у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених у суді 1 інстанції.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів під час апеляційного розгляду перевіряла законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову , місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 було відомо про порушення її права з моменту отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на будинок - 5 травня 1991 року, а тому її звернення до суду у серпні 1999 року за захистом порушеного права відбулося поза межами 3-х річного строку позовної давності.
Колегія суддів вважає , що такий висновок суду 1 інстанції не ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах.
Визнаючи позовні вимоги ОСОБА_1. підставними , суд тим самим презюмував наявність права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1. на спірний будинок.
Із матеріалів справи вбачається , що у спірному будинку із часу введення його в експлуатацію проживали батьки ОСОБА_2 - ОСОБА_1. та ОСОБА_4
Право власності цих осіб на спірний будинок ОСОБА_2 не оспорювалось. Не заперечував ОСОБА_2. і щодо їх проживання у будинку.
Не заперечуючи проти власності батьків на будинок , ОСОБА_2. дав доручення ОСОБА_5 на дарування цього будинку своєму батькові-ОСОБА_2.
ОСОБА_5., діючи від імені ОСОБА_2, уклав із ОСОБА_2. договір купівлі-продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_2 та ОСОБА_1. стали власниками цього будинку.
Оскільки ОСОБА_5. уклав від імені ОСОБА_2 угоду купівлі-продажу будинку, не будучи уповноваженим на вчинення такого правочину , то рішенням апеляційного суду Рівненської області від 22 листопада 2002 року договір купівлі-продажу будинку від 3 червня 1991 року було визнано недійсним.
За таких обставин колегія суддів прийшла до висновку , що ОСОБА_5 не порушувалося і не оспорювалося право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_1. до 3 червня 1991 року.
Із 3 червня 1991 року по 22 листопада 2002 року ОСОБА_1. була власником спірного будинку на підставі договору купівлі-продажу.
Лише після визнання судом 22 листопада 2002 року договору купівлі-продажу будинку недійсним , ОСОБА_1. взнала про порушення свого права.
Відповідно до ст.. 76 ЦК Української РСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня , коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки ОСОБА_1. взнала про порушення свого права власності на житловий будинок 22 листопада 2002 року , а до суду із позовом вона звернулася 15 січня 2003 року , то вказане свідчить, що визначений ст. 71 ЦК Української РСР 3-х річний строк позовної давності пропущений не був.
За таких обставин у суду 1 інстанції не було правових підстав для відмови у задоволенні позову за пропуском ОСОБА_1 строку позовної давності.
Оскільки рішення суду 1 інстанції було ухвалено з порушенням норм матеріального права а висновки суду не відповідають обставинам справи , то вказане рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Керуючись ст. п. 2 ч.1 ст. 307, п.1 та п.4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України ст. 314,316, 317 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду від 2 серпня 2004 року щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні її позову доОСОБА_2 про визнання права власності на спірний будинок скасувати.
Позов ОСОБА_1 доОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частини житлового будинкуАДРЕСА_1. Решту 1/3 частину будинку АДРЕСА_1 залишити у власностіОСОБА_2.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місців із дня набрання ним законної сили.
Головуючий : Оніпко О.В.
Судді: Мельник Ю.М.
Хилевич С.В.