АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
Справа № 22-ц-2690/10062/12
Головуючий у 1 інстанції: Мальцева Д.О. Доповідач: Махлай Л.Д.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 червня 2012 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого судді: Махлай Л.Д.,
суддів: Левенця Б.Б., Семенюк Т.А.
при секретарі: Хилюк І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно - західна залізниця» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а :
у листопаді 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДТГО ПЗЗ, у якому просив скасувати наказ № 2508/ос від 24.10.2011 року в частині звільнення його з роботи за п. 8 ст. 36 КЗпП України, поновити його на роботі на посаді провідника пасажирських вагонів відокремленого підрозділу вагонної дільниці станції Київ-Пасажирський ДТГО «Південно-західна залізниця», стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 417,48 грн. та 5 000 грн. в рахунок відшкодування моральної посилаючись на те, що умови контракту ним не порушувалися, а звільнення є незаконним.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. А саме, судом не враховано надані ним докази про те, що він не провозив безквиткових пасажирів, а один з ревізорів помилково сприйняв відпочиваючих провідників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за таких пасажирів. Крім того, суд не врахував, що згідно з п. 15 Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 55 від 26.01.1993 року дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення застосовується за порушення дисципліни, наслідки яких загрожують безпеці руху поїздів, життю і здоров`ю громадян, та до категорій працівників, перелічених у додатку до цього положення.
Апелянт та його представник у судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представник відповідача просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працював у вагонній дільниці станції Київ - Пасажирський на посаді провідника пасажирських вагонів з 01.06.2000 року за контрактом.
ОСОБА_1 10.10.2011 року був попереджений про те, що за порушення умов контракту буде звільнений з роботи після двотижневого терміну з для попередження та наказом № 2508/ос від 24.10.2011 року був звільнений з роботи з 24.10.2011 року за п. 8 ст. 36 КЗпП України.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач порушив умови контракту щодо заборони перевезення безквиткових пасажирів, а відповідач не допустив порушень трудового законодавства при звільненні позивача.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.
Так, згідно з підпунктом 2 пункту 18 контракту від 01.06.2000 року, укладеному між вагонною дільницею станції Київ-Пасажирський та ОСОБА_1 однією з додаткових підстав припинення або розірвання контракту, які не передбачені чинним законодавством є - за безквитковий проїзд пасажирів.
Згідно з графіком чергувань та бланком обліку населеності і витрат постільної білизни ОСОБА_1 з 6 по 8 жовтня знаходився у рейсі провідником у 6 вагоні потягу № 101/102 Київ - Херсон.
Згідно з актом № 008535 від 08.1.2011 року у вагоні № 6 потягу № 101/102 Київ - Херсон було виявлено два безквиткових пасажира, які проїжджали від ст. Херсон до ст. Київ, а також у провідника знаходилася передача (коробка).
Згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.
Згідно з протоколом оперативної наради засідання комісії по розгляду порушень посадових обов`язків та трудової дисципліни працівниками Вагонної дільниці станції Київ - Пасажирський ПЗЗ від 10.10.2011 року вирішено за порушення п. 18.2 контракту, за перевезення безквиткових пасажирів розірвати контракт з ОСОБА_1
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановлено значення.
У порушенням вимог зазначеної норми суд першої інстанції помилково вважав, що акт перевірки є безспірним доказом порушення умов контракту позивачем щодо перевезення безквиткових пасажирів та до його скасування інші докази не мають правового значення та не звернув увагу на те, що ні в акті перевірки, ні в рейсовому журналі не зазначено, які саме особи були безквитковими пасажирами та які заходи вжиті до них.
Згідно з п.18.6 та п. 18.8 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за № 310/13577 з послідуючими змінами, якщо під час здійснення контролю поїзда виявлено пасажира без проїзного документа, то він вважається безквитковим і повинен сплатити штраф та оплатити проїзд від станції посадки до місця призначення. Якщо пасажир не має грошей для оплати штрафу та проїзду, то він повинен залишити поїзд.
Таке ж положення міститься у п. 3.2 Порядку проведення перевірки пасажирських поїздів в системі залізничного транспорту України.
У акті перевірки зазначено про те, що безквиткові пасажири від сплати штрафу та тарифу відмовилися, проте будь-яких доказів про їх висадку з поїзду не надано.
Доводи позивача про те, що у купе провідника його вагону на час перевірки знаходилися провідник вагону № 13 та підмінний провідник вагонів № 6 та № 7 ОСОБА_3 підтверджуються письмовими поясненнями зазначених осіб, наданими начальнику поїзда в день перевірки, показаннями свідка ОСОБА_3, яка підтвердила такі пояснення під присягою та відповідачем зазначені докази не спростовані.
На бланку обліку населеності і витрат постільної білизни будь-які відмітки, що при ревізії перевірялися правильність обліку витрат постільної білизни та наявність у пасажирів квитків, як то передбачено п. 6.6.12 Інструкції про проведення контроль-ревізійної роботи на залізничному транспорті України, затвердженої наказом першого заступника Міністра транспорту України - Генерального директора Укрзалізниці від 30.06.1999 року № 196-ц відсутні, будь-якими іншими доказами ці факти не підтверджені.
Доводи відповідача про те, що наявність акту перевірки є обов`язковою підставою для звільнення колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки при звільненні підлягає встановленню факт порушення умов контракту з урахуванням пояснень особи, до якої застосовується звільнення та з`ясування всіх обставин які є підставою для звільнення.
Оскільки у судовому засіданні не було встановлено факту перевезення безквиткових пасажирів суд першої інстанції помилково дійшов висновку про правомірність звільнення лише на підставі акту перевірки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині поновлення на роботі є законним та обґрунтованими.
Скасування наказу про звільнення відноситься до компетенції відповідача при виконанні рішення суду, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Згідно з п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток при виплаті заробітної плати за час вимушеного прогулу обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата.
Відповідно до довідки від 01.11.2011 року заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням складала: серпень 2011 року - 3 175, 30 грн. за відпрацьовані 173 години; вересень 2011 року - 3 270,15 грн. за відпрацьовані 174 години (а.с. 19).
Таким чином середня заробітна плата за годину роботи складає 18,57 грн. (3 175, 30 грн. + 3 270,15 грн.) : 347 годин).
Середній показник робочих годин у місяці становить 173,5 (173+174) : 2).
Таким чином середній заробіток, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 25 775, 16 грн. ( 18,57 грн. * 1 388 годин вимушеного прогулу з дня звільнення на час постановлення рішення).
Згідно ст. 2371 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Звільнення позивача внесло зміни в життєві стосунки позивача, оскільки останній залишився без роботи та відповідно без доходів. Враховуючи характер, тяжкість та тривалість моральних страждань колегія суддів вважає, що 1 000 грн. є достатнім та справедливим покриттям в рахунок відшкодування моральної шкоди.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь держави відповідно до ст. 88 ЦПК України у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», а саме 351 грн. 86 коп. (257,76 грн. розмір ставки виходячи з вимог майнового характеру та 94,10 грн. розмір ставки з вимог немайнового характеру на час подачі позову).
Керуючись ст. ст. ст. п. 8 ст. 36, 147, 235, 2371 КЗпП, п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, п.18.6, п. 18.8 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 року, ст. ст. 212, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 квітня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_1 на посаді провідника пасажирських вагонів у вагонній дільниці станції Київ - Пасажирський Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно - західна залізниця» з 24 жовтня 2011 року.
Стягнути з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно - західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 25775,16 грн. та 1 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В решті позову відмовити.
Стягнути з Державного територіально-галузевого об`єднання «Південно - західна залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 351,86 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий
Судді