ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2006 р. | № 15/221 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кривди Д.С., |
суддів: | Жаботиної Г.В., Уліцького А.М. |
розглянувши касаційну скаргу | СФГ “Сейм” |
на ухвалу | від 27.03.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі | №15/221 |
господарського суду | Чернігівської області |
за позовом | СФГ “Сейм” |
до | СТОВ “Сейм” |
про | стягнення 5721 грн. |
за участю представників сторін |
від позивача: | у засідання не прибули |
від відповідача: | Биковець В.В., дов. |
ВСТАНОВИВ:
Рішенням від 23.11.2005 господарський суд Чернігівської області (суддя Федоренко Ю.В.) відмовив у задоволенні позову СФГ “Сейм” до СТОВ “Сейм” про стягнення 5721 грн.
Не погоджуючись з рішенням у справі, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, який ухвалою від 06.01.2006 вказану апеляційну скаргу повернув скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України через ненадання належного доказу сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі.
Повторно подана апеляційна скарга також повернута скаржнику ухвалою від 17.02.2006 Київського апеляційного господарського суду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України як така, що подана після закінчення строку, встановленого для її подання, без заявлення клопотання про відновлення цього строку.
Подану втретє апеляційну скаргу Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Моторного О.А. –головуючого, Кошіля В.В., Алданової С.О.) ухвалою від 27.03.2006 також повернув скаржнику, відмовивши у відновленні строку для її подання внаслідок пропущення тримісячного строку з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.
Ухвалою від 31.05.2006 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлені вимоги про скасування ухвали Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2006.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В силу положень ч. 3 ст. 94 ГПК України на скаржника покладається обов’язок додати до апеляційної скарги докази сплати державного мита. Недотримання зазначеної вимоги відповідно п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України є підставою для повернення поданої апеляційної скарги.
Повертаючи скаржнику первісну апеляційну скаргу позивача, Київський апеляційний господарський суд зазначив про ненадання скаржником належного доказу сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі, посилаючись на те, що згідно з п. 1 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України №15 від 22.04.1993, (далі –Інструкція №15) приймання кредитними установами державного мита від населення здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанції (форма №0402005); а згідно з п. 14 цієї Інструкції при сплаті державного мита готівкою до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається оригінал квитанції кредитної установи, яка прийняла платіж.
При цьому суд вказав, що скаржником додано до апеляційної скарги квитанцію УДППЗ “Укрпошта” №7/3 від 03.12.2005 про приймання поштового переказу в умі 51 грн., яка згідно з Інструкцією про порядок обліку та застосування квитанційних книжок у філіалах підприємства поштового зв’язку та їхніх структурних підрозділах, затвердженої наказом Державного комітету зв’язку України №167 від 07.12.1998, (далі –Інструкція №167) є квитанцією за формою №5 та не містить відповідних реквізитів рахунку, на який перераховано кошти.
Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що пункт 13 Інструкції №15 передбачає перерахування державного мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарських судів, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, поштовим переказом у випадках, коли громадяни проживають не за місцем розгляду та оформлення документів.
У ст. 1 Закону України “Про поштовий зв’язок” переказ грошових коштів (поштовий переказ) визначено як послугу поштового зв'язку щодо виконання доручення користувача на пересилання та виплату адресату зазначеної ним суми грошей.
Такі послуги надаються операторами поштового зв’язку –суб'єктами підприємницької діяльності, які в установленому законодавством порядку надають послуги поштового зв'язку, а не кредитними установами, що ст. 1 Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” визначені як фінансові установи, які відповідно до закону мають право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
Інструкція №167 є обов’язковою для всіх філіалів підприємства поштового зв'язку та їхніх структурних підрозділів незалежно від форм власності та передбачає застосування для приймання грошових переказів та виторгу квитанційних книжок ф. 5, яка не передбачає зазначення реквізитів розрахункового рахунку одержувача.
Зважаючи на те, що Інструкція №15 передбачає перерахування державного мита поштовим переказом, а Київський апеляційний господарський суд при винесенні ухвали від 06.01.2006 у справі не встановив обставин, які свідчать про недотримання скаржником порядку здійснення поштового переказу та оформлення квитанції форми 5, встановленої Інструкцією №167, висновок суду про ненадання скаржником належного доказу сплати державного мита є хибним.
Крім того, ст. 38 ГПК України передбачає повноваження господарського суду витребувати відповідні докази, зокрема, в разі наявності сумнівів щодо надходження суми державного мита до Державного бюджету України.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, при винесенні ухвали від 17.02.2006 Київський апеляційний господарський суд прийняв вказану квитанцію УДППЗ “Укрпошта” №7/3 від 03.12.2005 про приймання поштового переказу в якості доказу сплати державного мита, проте повернув апеляційну скаргу на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України як таку, що подана після закінчення строку, встановленого для її подання, без заявлення клопотання про відновлення цього строку.
В силу ст. 53 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.
Оскільки при повторному зверненні з апеляційною скаргою скаржник довів дотримання ним вимог процесуального законодавства, а саме сплату державного мита у встановленому порядку і розмірі при зверненні з первісною апеляційною скаргою, пропуск строку для подання апеляційної скарги підлягав визнанню поважним, а апеляційна скарга прийняттю для розгляду по суті.
За таких обставин ухвала від 27.03.2006 Київського апеляційного господарського суду про повернення апеляційної скарги позивача, поданої втретє, та відмову в задоволенні клопотання про відновлення пропущеного строку для її подання не відповідає положенням ст. 129 Конституції України щодо забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а також нормам процесуального законодавства, а відтак підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-13 ГПК України Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу задовольнити.
2. Ухвалу від 27.03.2006 Київського апеляційного господарського суду у справі №15/221 скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для здійснення апеляційного провадження.
Головуючий Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький