ун. № 2608/5857/12

пр. № 2-а/2608/656/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2012 року

Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Макаренко В.В. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Святошинського РУ ГУМВС України у м. Києві про визнання дій протиправним і зобов'язання провести державну реєстрацію місця проживання,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 2 квітня 2012 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Відділу ГІРФО Святошинського РУ ГУМВС України в м.Києві із вимогами про визнання протиправною відмови відповідача у проведенні державної реєстрації його місця проживання в садовому будинку на земельній ділянці, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання відповідача зареєструвати його за вказаною вище адресою. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач відмовив йому у державній реєстрації за вказаною адресою і дану відмову позивач вважає протиправною.

В судове засідання позивач не з'явився, до суду надіслав заяву в якій позовні вимоги підтримав та просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, направив до суду лист в якому просив розглядати справу у його відсутність.

Відповідно до положень ч. 6 ст.128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст. ст. 41, 122, 128 КАС України розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, виходячи з такого.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судом, власником садового будинку №103 на земельній ділянці яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 батько позивача -ОСОБА_2 (а.с.6).

Земельна ділянка АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 16 липня 2002 року і надана для цільового призначення ведення садівництва (а.с. 7-8).

Із довідки, виданої головою правління садівничого товариства «Радист» вбачається що, зазначений вище садовий будинок є постійним місцем проживання позивача (а.с. 4).

Відповідач відмовив ОСОБА_1 у державній реєстрації за вказаною вище адресою з тих підстав, що державна реєстрація місця проживання у садовому будинку, який не має статусу житлового, не передбачена діючим законодавством.

Таке рішення відповідача ґрунтується на приписах Закону, виходячи з наступного.

Вказаний будинок на земельній ділянці АДРЕСА_1 має статус садового (дачного) будинку, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія його технічного паспорту.

Згідно зі статтею 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд (частина 1 статті 4 Житлового кодексу УРСР).

Статтею 6 Житлового кодексу УРСР встановлено, що жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (стаття 380 Цивільного кодексу України).

ДБН 360-92 "Планування і забудова міських і сільських поселень", що затверджені наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 р. N 44 визначені певні критерії садового і дачного будинків. Так, у п. 3.41 цих ДБН дається визначення "садового будинку" як будівлі літнього (сезонного використання), згідно з яким зазначена будівля в питаннях нормування, площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків, а тому норми ДБН В.2.2-15-2005 "Житлові будинки. Основні положення" не поширюються на проектування таких будинків, які призначені для тимчасового проживання. Крім того, даним пунктом визначено дачний будинок як житловий будинок для використання протягом року з метою позаміського відпочинку

Викладене свідчить про те, що садовий (дачний) будинок не є житловим будинком і не відноситься до житлового фонду, а призначений для тимчасового проживання, що унеможливлює реєстрацію місця проживання у ньому.

Таким чином відповідач правомірно відмовив позивачу у державній реєстрації місця проживання у даному садовому (дачному) будинку до вирішення питання про його переведення до житлового фонду.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу громадянства, імміграції і реєстрації фізичних осіб Святошинського РУ ГУМВС України в м. Києві про визнання дій протиправним і зобов'язання провести державну реєстрацію місця проживання -відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

СУДДЯ: