АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

іменем України

11 червня 2012 року м. Харків.

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області у складі :

Головуючого - судді -Яцини В.Б.,

суддів - Бурлака І.В., Карімової Л.В.,

при секретарі : Гопко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції, представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3

на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа -ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції, про визнання права власності в рахунок на нього та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції, про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом, в якому після його уточнення у серпні того ж року остаточно просила в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки визнати за нею право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку літ. «А»загальною площею 320,20 кв.м., житловою площею 78,0 кв.м., літнього душу літ. «Б», вбиральні літ. «В», зливної ями літ. «Г», огорожі №№ 1-5, та на земельну ділянку зав вказаною адресою площею 0,25 га для обслуговування цього житлового будинку, загальною вартістю 792 485 грн. 00 коп., які належать відповідачу, а також -припинити право власності відповідача за вказане нерухоме майно.

На обґрунтування позову послалася на те, що за договором кредиту № 014/1743/82/84877 від 21.03.2007 року, укладеного між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції (далі по тексту -Банк) та відповідачем, відповідач отримав у Банка в кредит відповідну грошову суму, на забезпечення виконання вказаного договору кредиту за укладеними між тими ж сторонами договором № 014/1743/82/84877/1 від 21.03.2007 року відповідач для забезпечення виконання своїх зобов'язань за договором кредиту передав Банку в іпотеку своє вищевказане домоволодіння. Своїх обов'язків за договором кредиту відповідач не виконував, на вимоги Банку про погашення заборгованості за кредитом не реагував і 01 квітня 2010 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції (далі по тексту -Банк) в нотаріальній формі уклав з позивачкою договір поступки права вимоги (цесії) за вищевказаним договором кредиту, за яким вона сплатила Банку 51 590,54 доларів США, що складала на той день 408 855,07 грн. погасила заборгованість відповідача перед Банком по договору кредиту, були внесені відповідні відомості до реєстру іпотек, внаслідок чого позивачка стала новим кредитором за цим договором та іпотекодержателем, про що вона повідомила відповідача у письмовій формі. 06 липня 2010 року позивачка направила відповідачу письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредитному договору, яка складала на той день 68 337, 54 доларів США та 8 860,00 грн., на яке відповіді не отримала, а у передбачений п. 6.5 кредитним договором строк до 05.08.2010 року відповідач свою заборгованість не погасив. Відповідно до п 10.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків позичальник повинний сплатити 0,5 % пені за кожен день прострочення платежу та штраф у розмірі 20,00 грн. за кожен день прострочення, за п. 5.7 кредитного договору позичальник здійснює погашення пені та штрафів у національній валюті по курсу НБУ на день сплати. Станом на 09.08.2010 року сума заборгованості відповідача по кредитному договору складала вже 74 926,40 доларів США та 9 540,00 грн., що перевищує вартість предмета іпотеки, яка визначена суб'єктом оцінювальної діяльності в сумі 429 513,00 грн., що еквівалентно 54 300,00 доларів США.

За висновком судового експерта ринкова вартість предмету іпотеки в цілому станом на вересень складала 792485 грн., а сума заборгованості відповідача по вказаному кредитному договору станом на 01.10.2010 року, з урахуванням штрафних санкцій за договором на той час перевищувала визначену експертом ринкову вартість предмету іпотеки і складала становить 157 367,85 доларів США та 18 060,00 грн., що за курсом НБУ складає 1 272 696,74 грн.

Оскільки умовами п.п. 5.4., 5.5, 5.5.1 іпотечного договору № 014/1743/82/84877/1 від 21.03.2007 року в таких випадках передбачено право позивача, як іпотекодержателя вимагати передачі їй у власність предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, ч. 2 ст. 35, ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», за якими іпотекодержатель у будь-який час при наявності такого застереження у договорі вправі задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку чому перешкоджає відповідач, який цього права не визнає та утримує у себе свідоцтво про право власності, технічний паспорт та акт про право власності на земельну ділянку, - просила згідно до ст. 392 ЦК України задовольнити її позовні вимоги.

Відповідач позов не визнав і просив відмовити у його задоволенні, оскільки договір від 01 квітня 2010 року про переуступку права вимоги (цесії), за яким позивачка стала новим кредитором за договором кредиту № 014/1743/82/84877 від 21.03.2007 року, про що він дізнався лише 07 травня 2010 року, всупереч п. 8.5 договору іпотеки № 014/1743/82/84877/1 від 21.03.2007 року був укладений без його відома. Відповідач визнав факт отримання під час судового розгляду справи вимоги позивачки від 02.07.2010 року про погашення заборгованості за кредитним договором на суму 51950,54 доларів США, однак заперечив свій обов'язок достроково погасити заборгованість за договором кредиту з огляду на запізнення з такою вимогою на 30 днів, вона повинна висуватися у національній валюті та у меншій сумі, у розмірі суми поступки права вимоги. Станом на день укладення договору про поступку права вимоги, 01 квітня 2010 року, його заборгованість за договором кредиту складала меншу суму, 38 758,94 доларів США. З наведених підстав та відповідно до ст.ст. 203, 215, 512-514, 516, 517, 524, 626 ЦК України відповідач заявив зустрічний позов про визнання недійсним вказаного договору поступки права вимоги (цесії) від 01 квітня 2010 року.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Договір про поступку права вимоги (цесії) від 01 квітня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції визнано недійсним.

Не погоджуючись з таким рішенням районного суду ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції та представник ОСОБА_2 -ОСОБА_3 в апеляційних скаргах просять його скасувати і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4, з огляду на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

У своїх запереченнях проти скарг ОСОБА_4 з посиланням на доводи, які були наведені на обґрунтування зустрічного позову, вважає рішення районного суду законним та обґрунтованим, на підставі чого просить його залишити без змін, а скарги -без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та розглянутих судом позовів, судова колегія вважає за необхідне скарги задовольнити з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що при укладенні договору поступки права вимоги Банк на порушення п. 8.5 вказаного договору іпотеки № 014/1743/82/84877/1 від 21.03.2007 року не повідомив письмово відповідача у 5-ти денний термін про заміну кредитора, яким у даному випадку відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»не може бути фізична особа. Крім того, позивачка не довела наявність заборгованості у відповідача за договором кредиту № 014/1743/82/84877 від 21.03.2007 року, або -порушення ним іпотечного договору № 014/1743/82/84877/1 від 21.03.2007 року. На порушення вимог п. 5.1 цього іпотечного договору вона не надіслала вимогу іпотекодержателю про усунення порушення та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки. Заявлена позивачкою 02.07.2010 року вимога відповідачу погасити заборгованість за договором кредиту є більшою, ніж сума його заборгованості на день уступки права вимоги і на порушення вимог ст. 524 ЦК України сума заборгованості вказана не в національній валюті. Крім того, кредитний та іпотечні договори не передбачають визнання права власності за кредитором на предмет іпотеки у судовому порядку.

Однак, до таких висновків районний суд дійшов при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; при їх невідповідності обставинам справи; з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та згідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Судом встановлено, що 21.03.2007 року Банк уклав з відповідачем ОСОБА_4 договір кредиту № 014/1743/82/84877 на суму 40 000 доларів США під 13,75% відсотків річних, за яким відповідач повністю отримав зазначені грошові кошти, та договір іпотеки № 014/1743/82/84877/1, за яким за рахунок свого домоволодіння: житлового будинку АДРЕСА_1, - ОСОБА_4 забезпечив виконання вказаного договору кредиту. У 2008 році у ОСОБА_4 виникла заборгованість за вказаним договором кредиту. 07 травня 2010 року ОСОБА_4 від працівника Банку дізнався про заміну кредитора у договорі кредиту, що відбулося на підставі договору поступки права вимоги (цесії), укладеного між позивачкою та Банком 01.04.2010 року. Під час судового розгляду позивачка у письмовій формі вимагала у відповідача погашення заборгованості за договором кредиту в сумі 51590,54 доларів США, при цьому сума заборгованості відповідача за договором кредиту на день укладення договору поступки права вимоги, 01.04.2010 року, складала 38758, 94 доларів США.

При цьому всупереч вимог ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення районний суд належним чином не з'ясував обґрунтованість доводів позивачки, наведених на обґрунтування заявлених вимог.

Так, відповідно до ст.ст. 1, 7 Закону України «Про іпотеку»іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном. При цьому іпотекодержатель за рахунок предмета іпотеки має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання.

Стаття 33 Закону України про іпотеку передбачає право іпотекодержателя, яким в результаті договору поступки права вимоги (цесії) у даному випадку є позивачка, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, що по цій справі безспірно встановлено щодо відповідача, - на підставі рішення суду задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки і при цьому вимоги ст. 35 вказаного закону щодо повідомлення про порушення основного зобов'язання позивачкою були виконані. Відповідно до змісту частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку»та правової позиції, яка викладена у п. 39 Постанови Пленуму ВСС України від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

З урахуванням цим норм права передбачається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду. Наведеними нормами права передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до положень п.п. 5.4., 5.5, 5.5.1 іпотечного договору № 014/1743/82/84877/1 від 21.03.2007 року (а.с. 13-14) у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про виконання основного зобов'язання, що безспірно встановлено судом, передбачено право позивача, як іпотекодержателя, вимагати передачі їй у власність предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, ч. 2 ст. 35, ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку», за якими іпотекодержатель у будь-який час при наявності такого застереження у договорі вправі задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку чому об'єктивно перешкоджає відповідач, який цього права не визнає та утримує у себе свідоцтво про право власності, технічний паспорт та акт про право власності на земельну ділянку. Відповідно до п. 8.4 кредитного договору при будь-якому його порушенні кредитор має право у передбаченому цим договором та/або діючим законодавством України достроково вимагати від позичальника повернення кредиту та інших передбачених цим договором платежів, а за п. 5.5 позичальник зобов'язаний достроково повернути отримані кредитні кошти, проценти та сплатити передбачені договором платежі у разі невиконання чи неналежного виконання позичальником умов договору та/або договору іпотеки. За п 10.1 кредитного договору за порушення строків повернення кредиту та сплати відсотків позичальник повинний сплатити 0,5 % пені за кожен день прострочення платежу та штраф у розмірі 20,00 грн. за кожен день прострочення, за п. 5.7 кредитного договору позичальник здійснює повернення суми кредиту та сплату процентів у валюті кредиту, сплату комісій, пені та штрафів у національній валюті по курсу НБУ на день сплати (а.с. 8-10, 105-108).

Що стосується заперечення права позивачки вимагати погашення зобов'язання в іноземній валюті, а також -на збільшення вимог за договором кредиту, то таке право вона набула від Банку внаслідок правонаступництва за договором уступки права вимоги (цесії) від 21 квітня 2010 року. За цим нотаріально посвідченим договором Банк уступив новому кредитору, ОСОБА_2, право вимоги первісного кредитора, внаслідок чого вона стала новим кредитором по кредитному договору № 014\1743/82/84877 від 21.03.2007 року, укладеного первісним кредитором з ОСОБА_4, на суму 51 590,54 доларів США, що на той день складало 408 855,07 грн. (а.с. 114-115).

При цьому, як вбачається із наданого позивачкою розрахунку суми заборгованості відповідача за основним зобов'язанням, який нічим не спростований, сума заборгованості на день надсилання вимоги про дострокову сплату заборгованості, 06.07.2010 року, складала 68 337, 54 доларів США та 8 860,00 грн., що перевищує вартість іпотечного майна, яка за висновками спеціаліста -кваліфікованого оцінювача станом на 06.08.2010 року становила 428 475,87 грн., що еквівалентно 54 300,00 доларів США (а.с. 45-58). Однак, у передбачений п. 6.5 кредитним договором 30-денний строк після отримання вимоги, до 05.08.2010 року, відповідач свою заборгованість не погасив, що свідчить про безпідставність висновків суду про прострочення нового кредитора за умовами договору. За висновками судової будівельно-технічної експертизи від 03.10.2011 року ринкова вартість спірних житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки для його обслуговування станом на вересень 2011 року складає 792 485 грн. (а.с. 176-183). При цьому відповідно до наданого представником позивачки розрахунку, який також нічим не спростований та відповідає умовам договору, загальна сума заборгованості відповідача станом на 01.10.2011 року вже складала 156 901,41 доларів США та 10 960,00 грн., що за курсом НБУ відповідає 1 263 394,10 грн., що перевищує вартість предмету іпотеки (а.с. 185-186).

Що стосується недійсності договору поступки права вимоги, та порушення закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», то оскільки в даному випадку був укладений договір поступки права вимоги (цесії), а не факторингу, то спірні правовідносини зазначений закон не поширюється, вони врегульовані нормами п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 513 ЦК України про відступлення права вимоги за зобов'язаннями, що не мають особистого характеру і внаслідок чого за змістом ст. 515 ЦК України допускають заміну кредитора у зобов'язані, яке виникло із договору кредиту. При цьому районний суд хоча і встановив, що ОСОБА_4 свої обов'язки за кредитним договором про погашення суми кредиту та процентів не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, однак при наявності в матеріалах справи відповідних договорів кредиту та іпотеки всупереч вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості ухилився від висновків про те, що внаслідок цього у Банку, а в результаті укладення договору поступки права вимоги (цесії) -у позивачки на підставі зазначених договорів виникло право вимоги про дострокове стягнення суми кредиту та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього. Крім того, за умовами п. 8.6 договору кредиту позивальник погодився на те, що кредитор має право відступити свої права та зобов'язання за цим договором, а також -за договорами, пов'язаними із забезпеченням виконання зобов'язань за цим договором (іпотеки у даному випадку), третій особі без додаткового отримання згоди позичальника, що відповідає змісту ст. 516 ЦК України. До того ж Банк відповідно до положень п. 8.5 іпотечного договору повідомив відповідача про заміну кредитора, про що свідчить письмові повідомлення № 08-07-03/1752 від 29.04.2010 року (а.с. 194).

При цьому по справі безспірно встановлено, що після переуступки права вимоги (цесії) на суму 51 590,54 доларів США відповідач продовжував не виконання своїх обов'язків за основним зобов'язанням договору кредиту і ніяких платежів не здійснював, ані новому ані первісному кредитору, тому посилання районного суду в обґрунтування недійсності договору поступки права вимоги (цесії) на порушення ст. 516 ЦК України про настання несприятливих для нового кредитора наслідків у вигляді права боржника на виконання свого обов'язку первісному кредиторові - є безпідставними. За відсутності в даному випадку умови про необхідність згоди боржника та іпотекодавця на заміну кредитора у основному зобов'язанні висновки районного суду в контексті вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України щодо законності договору на порушення положення ч. 2 ст. 516 ЦК України та п. 8.5 іпотечного договору про необхідність письмового повідомлення про заміну кредитора для обґрунтування висновку про недійсність договору поступки права вимоги (цесії) -належним чином не обґрунтовані і не відповідають змісту наведених норм матеріального права. Крім того, районний суд не взяв до уваги, що не повідомлення боржника про заміну кредитора за змістом наведених норм права не може бути підставою для визнання договору поступки права вимоги (цесії) недійсним.

Районний суд не з'ясував, що за пунктом 6.5 зазначеного кредитного договору від 21.03.2007 року передбачено, що у випадку порушення позивальником своїх зобов'язань за договором, кредитор має права без отримання додаткової письмової згоди позичальника за власним вибором звернути стягнення на предмет іпотеки будь-яким способом, або одержати відшкодування з майна позичальника. Так, у відповідності до умов договору іпотеки від 01.03.2007 року, який забезпечує виконання основного договору кредиту, у розділі 5 зазначено про те, що іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'зання за кредитним договором, а якщо його вимога не буде задоволена -звернути стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, при цьому задоволення вимог відбувається за рахунок предмету іпотеки у відповідності до наведених положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно якої іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. У відповідності до ст. 346 ЦК України в такому разі права власності іпотекодавця припиняється.

При таких обставинах та згідно до наведеного правого обґрунтування позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 необхідно відмовити, за його безпідставністю.

За правилами ст. 88 ЦПК України підлягають відшкодуванню з відповідача понесені позивачкою у зв'язку із розглядом справи судові витрати.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1,3,4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія -

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль»в особі його Харківської обласної дирекції, представника ОСОБА_2 -ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 26 березня 2012 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

В рахунок стягнення заборгованості по кредитному договору № 014/1743/82/84877 від 21.03.2007 року на суму 792 485 грн. 00 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1, що складається із житлового будинку літ. «А»загальною площею 320,20 кв.м., житловою площею 78,0 кв.м., літнього душу літ. «Б», вбиральні літ. «В», зливної ями літ. «Г», огорожі №№ 1-5, та на земельну ділянку за вказаною адресою площею 0,25 га, призначену для обслуговування цього житлового будинку, припинивши право власності ОСОБА_4 на зазначене майно.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені у зв'язку з розглядом справи судові витрати: 120 грн. витрат на ІТЗ, 8,50 грн. судового збору та 3048,50 грн. -витрат на проведення судової експертизи.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 -відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :