ун. № 2608/7707/12
пр. № 4/2608/215/12
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2012 року
м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Дячук С.І., при секретарі - Ковальчук В.В., за участю прокурора - Свінтановського С.О., заявника - ОСОБА_1, розглянувши у приміщенні суду у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України у м. Києві від 02 листопада 2010 року про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 190 КК України, -
В С Т А Н О В И В :
02 листопада 2010 року слідчий СВ Святошинського РУГУ МВС України у м. Києві ст. л-нт міліції Вітряк О.А. (далі - слідчий) виніс постанову про закриття кримінальної справи № 08-18955, порушеної стосовно гр-на ОСОБА_2, за відсутності в його діях складу злочинів, передбачених ч. 1, 2 та 4 ст. 190 КК України, тобто на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.
До суду в порядку ст. 236-5 КПК України надійшла скарга ОСОБА_1, в якій він просить вказану постанову слідчого скасувати та відновити досудове слідство. В обґрунтування скарги заявник послався на те, що в діях ОСОБА_2, який, на думку заявника, шахрайським способом заволодів його коштами, є всі ознаки злочинів, передбачених ч. 1, 2 та 4 ст. 190 КК України, а відтак оскаржуване рішення слідчого не ґрунтується на законі. Крім того, вказує на те, що слідчий під час слідства проявляв дружні відносини з ОСОБА_2, а відтак не міг бути об'єктивним у прийняття оскаржуваного рішення.
У судовому засіданні заявник наполягав на задоволенні своєї скарги у повному обсязі, пояснивши, що оскільки підстав для закриття справи не було, тому слідчий прийняв незаконне рішення. При цьому заявник уточнив, що слідчий не перевірив чи мав ОСОБА_2 на час позики коштів засоби для існування, не дав оцінки тому, що останній позичав кошти, коли вже мав кредитні зобов'язання перед банківськими установами, а позичивши кошти, бажав звільнитися з роботи. Заявник також наполягав на тому, що не порушував строку на оскарження постанови слідчого, так як отримав відповідь від прокурора, датовану 06.01.2011 року, як і саму оскаржувану постанову тільки 07 травня 2012 року і того ж дня скаргу направив до суду, що не суперечить вимогам ст. 236-5 КПК України.
Прокурор в судовому засіданні пояснив, що постанова про закриття кримінальної справи винесена з дотриманням вимог ст. ст. 213 та 214 КПК України, а тому не може бути скасованою.
Дослідивши скаргу, матеріали кримінальної справи та наглядового провадження, оскаржувану постанову від 02 листопада 2010 року, заслухавши пояснення заявника та думку прокурора, суд визнає скаргу такою, що задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як видно з матеріалів кримінальної справи, слідчий за результатами їх вивчення прийняв рішення про закриття справи в межах компетенції та наданих повноважень, чітко визначених ст. 10 Закону України «Про міліцію», п. 7 ст. 32, ст. ст. 212, 214 КПК України, у спосіб, передбачений ст. 130 КПК України, а тому доводи в скарзі з цього приводу суд визнає надуманими.
Згідно з вимогами ст. 236-6 КПК України суд, розглядаючи скаргу на постанову про закриття кримінальної справи, перевіряє, чи були при цьому виконані вимоги ст. ст. 213 та 214 КПК України, зокрема, така постанова може бути скасована тільки, якщо є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину та відсутність підстав, вказаних у ст. 6 КПК України.
Як видно з тексту оскаржуваної постанови, слідчий, приймаючи рішення про відсутність законних підстав для продовження досудового слідства, керувався ст. 213 КПК України, а саму справу закрив за відсутністю складу злочину. За таких обставин, оскаржувана постанова є законною за змістом, оскільки правовою підставою для її прийняття було встановлена відсутність складу злочину, тобто обставина, прямо передбачена п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України.
Прийняте рішення про закриття кримінальної справи слідчий мотивував тим, що під час досудового слідства не встановлено безспірних даних, які вказували б на те, що ОСОБА_2 заволодів коштами ОСОБА_1, маючи до цього, при цьому чи після цього намір їх привласнити, тобто не віддавати взагалі і використати на власні потреби, оскільки між ними склалися цивільно-правові відносини.
Таке рішення слідчого суд вважає законним та обґрунтованим, оскільки воно зроблено в результаті всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, належної оцінки зібраних доказів у їх сукупності, зокрема:
а) було допитано ОСОБА_1, який визнав, що за власним рішенням позичив ОСОБА_2 кошти на загальну суму 39 000 доларів США під 60 % річних, оформивши такі дії договорами позики від 01 та 16 травня та 24 червня 2008 року та відповідними розписками ОСОБА_2, проте фактично передав ці кошти, розраховуючи на отримання надвисокого прибутку від інвестицій у чужі бізнес-проекти (т. 1 а. 159-161), коли виникла проблема з виконанням договору позики та виплатою відсотків, ОСОБА_2 зміг повернути кошти лише частково, хоча від своїх зобов'язань не відмовлявся;
б) було допитано інших учасників аналогічних «інвестиційних проектів» за участю ОСОБА_2, які дали такі самі пояснення про обставини укладення та виконання договорів позики;
в) було допитано ОСОБА_2, який показав, що зацікавившись діяльністю ТОВ «GST», виступив інвестором бізнес-проектів останнього, взявши кошти в кредит, а також підшукував потенційних інвесторів серед третіх осіб, і дійсно у встановленому порядку укладав договори позики з вказаними особами, отримані у зв'язку з цим кошти оформлював відповідними розписками і вкладав у проекти ТОВ «GST», яке у подальшому не виконало своїх зобов'язань, а тому виникла проблема з повернення позичених коштів, проте від своїх зобов'язань за договорами позики він не відмовляється, готовий відшкодувати завдані збитки, частину коштів при цьому вже повернув ОСОБА_1;
г) вказані обставини, повідомлені сторонами кримінального провадження, підтверджуються об'єктивними даними, які містять відповідні договори позики та розписки ОСОБА_2, розписки ОСОБА_1 про часткове повернення коштів ОСОБА_2 у 2008 - 2009рр. (1 а. 107-109), а також кредитними документами ОСОБА_2 та даними про його співпрацю з ТОВ «GST» (1 а. 110-154), які не оспорювалися сторонами, були наявні у розпорядженні слідчого і обґрунтовано враховані ним при прийнятті рішення про закриття справи.
Посилання ОСОБА_1 в судовому засіданні на те, що слідчий викривив дійсний зміст його та інших осіб показів, суд оцінює критично, оскільки заявник, як також визнав в суді, скарг на це не подавав, у протоколах свої зауваження не викладав, хоча активно користувався своїм правом власноруч робити уточнення до протоколів слідчих дій (напр., т. 1 а. 161).
Суд також визнає надуманими доводи заявника про те, що на намір ОСОБА_2 привласнити його кошти вказували кредитні зобов'язання перед банківськими установами, оскільки ці припущення заявника спростовуються поведінкою ОСОБА_2 як під час укладення договорів позики, так і в подальшому.
Суд критично також оцінює заяви ОСОБА_1 про те, що слідчий був зацікавленою особою і підлягав відводу. Як видно з матеріалів справи, заявник у встановленому порядку був визнаний у даній справі потерпілим та цивільним позивачем з відповідним роз'ясненням права на відводи (т. 1 а. 155, 156, 158), що підтверджено його особистим підписом, проте таких відводів до прийняття оскаржуваного рішення не робив, хоча обставини для цього, з огляду на пояснення заявника в суді, вже існували під час проведення додаткового слідства і мали для нього очевидний характер.
Таким чином, висновок слідчого, викладений в постанові про закриття справи, про відсутність ознак корисливого злочину, передбаченого ст. 190 КК України, в діях ОСОБА_2 є належно мотивованим, відповідає фактичним обставинам справи і зроблений з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, а також вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, а тому доводи в скарзі з цього приводу суд оцінює критично.
Інші доводи скарги не впливають на законність прийнятого слідчим оскаржуваного рішення.
Крім того, скарга ОСОБА_1 подана до суду в порушення вимог ст. 236-5 КПК України, з пропущенням семиденного строку на оскарження, а обставин в підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду наведено не було.
Так, відповідно до вимог ст. 236-5 КПК України, постанова слідчого про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, протягом семи днів з дня отримання її копії чи повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи та матеріалів наглядового провадження, лист слідчого з повідомленням про закриття 02 листопада 2010 року даної кримінальної справи відносно ОСОБА_2 був направлений того ж дня на адресу ОСОБА_1 (т. 1 а. 221), який був ним отриманий 15 березня 2011 року, про що свідчить його особиста заява від 17 березня 2011 року (а. 13 нагл. пр-ння). 04 квітня 2011 року ОСОБА_1, будучи обізнаним зі змістом оскаржуваної ним постанови слідчого про закриття кримінальної справи, як це вбачається з тексту його скарги, оскаржив цю постанову в поряду ст. 215 КПК України прокурору (а. 16-18 нагл. пр-ння). Повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення з роз'ясненням права звернення до суду було направлено на адресу ОСОБА_1 04 квітня 2011 року (а. 16-19 нагл. пр-ння). 26 грудня 2011 року, будучи невдоволеним рішенням прокурора, заявник подав чергову скаргу до Генерального прокурора України з проханням взяти справу вже до свого провадження.
Отже, навіть вважаючи, що заявник отримав повідомлення прокурора, датоване 04 квітня 2011 року, про залишення скарги на постанову про закриття справи без задоволення лише 26 грудня 2011 року - в день звернення зі скаргою до Генерального прокурора України, то і в такому випадку, відповідно до вимог ст. 236-5 КПК України, постанова слідчого про закриття кримінальної справи могла ним бути оскаржена до суду лише протягом семи днів, тобто до 10 січня 2012 року, проте цього заявником зроблено не було. При цьому факт отримання заявником відповіді за його останньою скаргою до прокурора лише 07 травня 2012 року не впливає на загальний порядок оскарження постанови про закриття справи, який визначений в законі.
З урахуванням викладеного суд не вбачає порушень з боку слідчого при винесенні постанови про закриття кримінальної справи від 02 листопада 2010
року, які б могли стати законною і достатньою підставою для її скасування, а тому, приймаючи до уваги також і пропущений заявником строк на оскарження, його скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувану постанову суд вважає законною і обґрунтованою.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 215, 236-5, 236-6 КПК України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Скаргу громадянина ОСОБА_1 на постанову слідчого СВ Святошинського РУГУ МВС України у м. Києві від 02 листопада 2010 року про закриття кримінальної справи стосовно ОСОБА_2 за відсутністю в його діях ознак злочинів, передбачених ч. ч. 1, 2 та 4 ст. 190 КК України - залишити без задоволення.
На постанову може бути подана апеляція до Апеляційного суду м. Києва протягом семи діб з дня її винесення.
СУДДЯ: ДЯЧУК С.І.