ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

УХВАЛА

09.07.2012Справа №5002-32/104-2012

За позовом - Фонду майна Автономної Республіки Крим, м. Сімферополь

до відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Євпаторія

про внесення змін до договору оренди майна

Суддя Гризодубова А.М.

Представники:

від сторін - не викликались.

Суть спору: Фонд майна Автономної Республіки Крим звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якому просив внести зміни до умов договору оренди від 30.06.2009р. нерухомого майна, виклавши пункт 3.1 Договору в редакції позивача.

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 05.03.2012р. позов було частково задоволено. Був змінений пункт 3.1 договору оренди від 30.06.2009р. нерухомого майна та викладений у редакції позивача. Крім того, стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 941,00 грн. судового збору.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.06.2012р рішення залишено без змін.

05.07.2012р. від Фонду майна Автономної Республіки Крим надійшла заява про прийняття додаткового рішення по справі щодо повернення судового збору в сумі 941,00 грн., оплаченого позивачем.

Так, у відповідності до статті 88 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення судового збору з бюджету.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач при зверненні до суду судовий збір не оплатив, проте клопотав про надання йому відстрочення оплати судового збору.

Зазначене клопотання було залишено судом без задоволення, про що винесено відповідну ухвалу від 13.02.2012р.

Проте, не дивлячись на наголошення судом в ухвалах на необхідність позивачеві оплатити судовий збір, позивач вимоги суду проігнорував та так до винесення рішення по справі не надав суду докази виконання свого обов'язку, у зв'язку із чим, суд поклав на відповідача обов'язок оплатити судовий збір до державного бюджету в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішення винесено на користь позивача. ( Пункт 3 резолютивної частини рішення).

На виконання рішення виданий наказ.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції позивач надав платіжне доручення № 163 від 07.03.2012р., відповідно до якого оплатив 941,00 грн. судового збору ( а.с. 15 т.2).

Отже позивач вважає, що суд не розподілив господарські витрати при винесенні рішення, оскільки позивачеві не відшкодовано суму сплаченого судового збору.

Так в заяві позивач зауважує, що стороні, на користь якої відбулось рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони, коли друга звільнена від сплати судового збору.

Проте, слід звернути увагу позивача на те, що у відповідності до Закону України «Про судовий збір» позивач не відноситься до осіб, звільнених від оплати судового збору.

В пункті 15 Постанови Пленуму № 6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» Вищий господарський суд України зазначив, що вирішуючи питання щодо розгляду заяв про прийняття додаткового рішення, господарські суди повинні враховувати, в якому порядку розглядалася справа, зокрема, за участю однієї чи обох сторін або за їх відсутності, а також з обставин справи, доводів, наведених у заяві, тощо. При цьому додаткові докази судом не приймаються і оцінка їх не здійснюється.

Під час судового розгляду позивачем доказів оплати надано не було. Більш того, як вбачається із платіжного доручення, оплата суми здійснена 07.03.2012р., тобто після закінчення розгляду справи, яке відбулось 05.03.2012р.

Додаткове рішення за своєю правовою суттю є усуненням допущеної неуважності суду. Проте в рамках даної справи, суд розглянув всі позовні вимоги та розподілив господарські витрати, що унеможливлює в даному випадку винесення додаткового рішення.

Крім того, платіж здійснений позивачем вже поза межами часових раммок розгляду справи, а платіжний документ не має ідентифікації в найменуванні платежу, яка б посвідчувала його відношення саме до позову, заявленого до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. Тобто незрозумілим залишається привід позивача вважати, що ним оплачений судовий збір саме в рамках даної справи. Також на зазначеному платіжному документі відсутні й докази зарахування судового збору до бюджету.

Неуважність позивача не може слугувати об'єктивним приводом стверджувати, що суд не розподілив господарські витрати при розгляді справи, тоді як матеріали справи, а зокрема, безпосередньо саме рішення доводять протилежне.

Крім того, позивач просить суд саме повернути судовий збір.

Як твердить стаття 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням);

5) закриття провадження у справі.

Під час розгляду справи не мав місця жодний з перелічених випадків.

За таких обставин, клопотання позивача підлягає відхиленню як нормативно необґрунтоване та спростоване матеріалами справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Заяву Фонду майна Автономної Республіки Крим про винесення додаткового рішення про повернення сплаченого судового збору в сумі 941,00 грн. з бюджету відхилити.

Суддя А.М. Гризодубова