Україна
Харківський апеляційний господарський суд
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" жовтня 2006 р. справа № 10/69-06
Судова колегія у складі:
головуючий суддя Філатов Ю.М., судді Івакіна В.О., Сіверін В.І.
при секретарі Новікова Ю.В.
за участю представників:
позивача - Ашмінець І.В.
відповідача - Фоменко Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного господарського суду у місті Харкові апеляційну скаргу відповідача (вх.№3149C/1-6) на рішення господарського суду Сумської області від 31.03.2006 р. по справі №10/69-06
за позовом Дочірньої компанії “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі філії ГПУ “Полтавагазвидобування”, м. Полтава
до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Лебединського відділення, м. Лебедин
про визнання недійсним рішення
встановила:
Позивач, Дочірня компанія “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі філії ГПУ “Полтавагазвидобування”, звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив визнати недійсним рішення відповідача від 11.06.2004 р. № 17 про скасування розстрочення (відстрочення) податкових зобов'язань (боргу).
Постановою господарського суду Сумської області від 31.03.2006 р., повний текст якого підписано 01.04.2006 р., по справі № 10/69-06 (суддя Малафєєва І.В.) позов задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Лебединської об'єднаної державної податкової інспекції, правонаступником якої є Сумська міжрайонна державна податкова інспекція від 11.06.2004 р. № 17 про
скасування розстрочення (відстрочення) податкових зобов'язань (боргу). Стягнуто з Сумської міжрайонної державної податкової інспекції на користь Дочірньої компанії „Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України" в особі філії Газопромислового управління „Полтавагазвидобування" 85 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідач, Сумська МДПІ в особі Лебединського відділення, з даним судовим рішенням не згоден, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та відмовити в позові, посилаючись неправильно застосовані судом першої інстанції при прийнятті рішення норми матеріального права, а саме норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. На думку скаржника суд підмінив поняття неплатоспроможності з поняттям банкрутства.
Позивач, Дочірня компанія “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” в особі філії ГПУ “Полтавагазвидобування”, в запереченні на апеляційну скаргу вважає викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими, а оскаржуване ним рішення по цій справі на думку позивача було ухвалене місцевим господарським судом Сумської області з додержанням норм матеріального та процесуального права при правильному встановленні всіх необхідних для цього обставини, у зв’язку з чим просить господарський суд апеляційної інстанції рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
При розгляді матеріалів справи колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила, що 15.06.2001 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір про розстрочення податкового боргу № 24, згідно з яким позивачу була надана розстрочка по сплаті податкового боргу на загальну суму 28 669 грн. 64 коп. терміном з 20.11.2001 р. по 20.02.2005 р. рівними частинами по 2 047 грн. 83 коп. щомісячно.
11.06.2004 р. відповідачем прийнято рішення за № 17 про скасування розстрочення податкового боргу на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". При цьому в якості причини, внаслідок якої прийнято це рішення зазначені такі обставини, як накопичення нового податкового боргу та несплата чергової частини розстроченого податкового боргу.
Як свідчать матеріали справи у відношенні позивача господарським судом м. Києва тричі порушувалось провадження по справам про банкрутство. Ухвалою господарського суду м. Києва 20.03.2003 р. було порушено провадження по справі № 24/260-6 за позовом ВАТ „Лохвицький цукровий завод"; ухвалою господарського суду м. Києва від 23.12.2003 р. прийнято відмову ВАТ „Лохвицький цукровий завод" від заяви про порушення провадження у справі № 24/260-6 про банкрутство ДК „Укргазвидобування"; 24.12.22003 р. ухвалою господарського суду м. Києва було порушено провадження по справі № 2/21-6 за позовом Українського товариства глухих, ухвалою господарського суду м. Києва від 30.08.2004 р. провадження по справі № 2/21-6 було припинено; ухвалою господарського суду м. Києва від 30.08.2004 р. було порушення провадження по справі про банкрутство № 23/365-6 за позовом ВАТ „Полтаваобленерго", провадження по даній справі триває до цього часу.
Ухвалами господарського суду міста Києва при порушенні справ про банкрутство позивача було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та зупинено виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до введення мораторію, зупинено заходи, спрямовані на забезпечення виконання зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Приймаючи до уваги викладене, на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про розірвання договору про розстрочення податкового боргу від 11.06.2004 р. тривало провадження по справі про банкрутство № 2/21-6 за позовом Українського товариства глухих, і був чинний мораторій, введений судом щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію).
Таким чином, розірвання договору про розстрочку відбулося під час чинності мораторію, введеного судом по справі № 2/21-6.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача і пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про необґрунтованість доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, через таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Згідно з ст. 1 вищевказаного закону під банкрутством розуміється визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Суб'єкт банкрутства - це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом.
Таким чином, боржник визнається неплатоспроможним за будь-якими зобов'язаннями, в тому числі іншими ніж податкові, лише після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Розділу III Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач безпідставно керувався приписами Закону № 2181-III та Положення № 81, оскільки в частині третій преамбули Закону № 2181-III зазначено, що цей закон не регулює питання погашення податкових зобов'язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання йот банкрутом".
Суд першої інстанції вірно зауважив про те, що провадження по справам про банкрутство позивача мали безперервний характер. З моменту введення 20.03.2003 р. ухвалою господарського суду м. Києва на підставі ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторію по справі № 24/260-6 за позовом ВАТ „Лохвицький цукровий завод" на задоволення вимог кредиторів зупиняється виконання зобов'язань позивача по погашенню згідно з Законом № 2181-III реструктуризованого за договором податкового боргу, але дострокове розірвання такого договору можливе лише після визнання позивача банкрутом.
Крім того, судова колегія вважає за необхідне відмітити, що в оскаржуваному рішенні відповідача про скасування розстрочення податкових зобов'язань та у апеляційній скарзі по даній справі орган податкової служби посилався на різні підстави розірвання договору про розстрочення, а саме: в рішенні № 17 від 11.06.2004 р. зазначається "накопичення нового податкового боргу та несплата чергової частини розстроченого податкового боргу", а в відзиві на позов та в апеляційній скарзі відповідач в якості підстави для розірвання договору про розстрочення наводить "визнання (платника податків) неплатоспроможним за зобов'язаннями, іншими ніж податкові".
Також слід відзначити, що приймаючи вказане рішення, відповідач послався на Закон України Про державну податкову службу в Україні" та Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" без зазначення конкретних статей законів.
Посилання відповідача на те, що суд першої інстанції підмінив поняття неплатоспроможності з поняттям банкрутства судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки встановлення судом факту наявності ознак неплатоспроможності боржника як підстава для порушення провадження по справі про банкрутство та визнання боржника банкрутом (неспроможним відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через відкриття ліквідаційної процедури), мають різне правове значення та наслідки, оскільки порушення провадження по справі про банкрутство боржника ще не є доказом визнання його неплатоспроможним.
Колегія судів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що приймаючи оскаржуване судове рішення господарський суд Сумської області забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Сумської області від 31.03.2006 р., повний текст якого підписано 01.04.2006 р., по справі № 10/69-06 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга –без задоволення.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 195, 196, п. 1 ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду одноголосно
ухвалила:
Рішення господарського суду Сумської області від 31.03.2006 р. по справі № 10/69-06 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення.
Дана ухвала набирає чинності з моменту її проголошення.
Сторони мають право на дану ухвалу подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Адміністративну справу № 10/69-06 повернути до господарського суду Сумської області.
Головуючий суддя Ю.М.Філатов
Судді В.О.Івакіна
В.І. Сіверін