АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
01601, м. Київ, МСП, вул. Володимирська, 15
Справа № 22-6114 Головуючий у 1-ій інстанції - Олійник А.С.
Доповідач - Карпенко СО.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду
міста Києва в складі:
головуючого - судді Карпенко СО.
суддів Наумчука М. І., Коротуна В.М. ,
при секретарі Горбань А.В.,
з участю позивача та її представників - ОСОБА_1. і адвоката ОСОБА_2. , відповідача ОСОБА_3
яка діє в своїх інтересах та в інтересах відповідача ОСОБА_4., представника відповідача ОСОБА_3. - адвоката ОСОБА_5., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1,
яка діє в інтересах ОСОБА_6,
на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.07 року
в справі за позовом ОСОБА_6
до Київського міського управління юстиції, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа ОСОБА_7,
про скасування свідоцтва про право власності на спадщину
та визнання права власності на частину будинку,
встановила:
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.07 року ОСОБА_6. відмовлено у позові до Київського міського управління юстиції, ОСОБА_3 ОСОБА_4. про скасування свідоцтва про право власності на спадщину та визнання права власності на частину будинку.
ОСОБА_1. , діючи в інтересах ОСОБА_6., подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд. Посилається на те, що суд дав неправильну оцінку наданим доказам, порушив норми матеріального та процесуального права, не перевірив відповідність дій нотаріуса вимогам Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР».
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_6. та її представники ОСОБА_1. і ОСОБА_2. апеляційну скаргу підтримали з підстав, наведених у ній, і просили скаргу задовольнити.
ОСОБА_3 яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4. просила апеляційну скаргу відхилити, вважаючи рішення суду законним, письмові заперечення на апеляційну скаргу долучені до матеріалів справи.
Представник ОСОБА_3. - адвокат ОСОБА_5. підтримала пояснення ОСОБА_3. і просила апеляційну скаргу відхилити.
ОСОБА_7. направив на адресу суду пояснення, в яких просив рішення суду залишити без змін.
Колегія судців, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Встановлено, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3. ОСОБА_4. звернулася до Першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, вказавши, що інших спадкоємців немає, і 11.02.77 року отримала таке свідоцтво; до складу спадкового майна входив жилий будинок АДРЕСА_1
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що ОСОБА_6. на момент смерті батька ОСОБА_3. в м. Києві не проживала, жодних дій, які б свідчили про прийняття нею спадщини, не вчинила, тому підстав для визнання за нею права на спадкування немає.
Такий висновок суду є правильним, враховуючи наступне.
Відповідно до змісту ст. ст. 548, 549 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
ОСОБА_6., обґрунтовуючи своє право на спадкове майно, посилалась на те, що вона вступила в управління та володіння спадковим майном - будинком АДРЕСА_1
Проте доказами, наданими позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, ця обставина не доведена.
Встановлено, що на момент смерті ОСОБА_3. ОСОБА_6. в будинку АДРЕСА_1 не проживала
Із трудової книжки позивача вбачається, що вона з квітня 1976 року працювала в місцевості, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі, і в серпні 1976 року звільнена у зв'язку із доглядом за дитиною дошкільного віку, а в жовтні того ж року знову прийнята на роботу в місцевість, яка прирівняна до районів Крайньої Півночі. Проте запис про звільнення ОСОБА_6.3 роботи в м. Тинді у серпні 1976 року та її влаштування на роботу у жовтні 1976 року у м. Тинді не, є доказом прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_3. і не свідчить про її постійне проживання у спірному будинку.
Суд правильно вважав, що сам факт прописки ОСОБА_6. у спірному будинку до 1986 року, не свідчить про прийняття останньою спадщини.
Вчинення позивачем будь-яких інших дій, які б свідчили про прийняття нею спадщини, останньою не доведено, а обізнаність ОСОБА_6. про оформлення спадщини на ОСОБА_4. підтверджено як розпискою ОСОБА_1. від 03.11.92 року, так і поясненнями ОСОБА_4., ОСОБА_7., письмовими доказами, дослідженими судом.
Стаття 533 ЦК Української РСР встановлює: вважається, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини.
Так як доведено, що ОСОБА_6. не вчинила жодної дії, яка б свідчила про прийняття спадщини, суд правильно вважав її такою, що відмовилася від спадщини і тому не встановив підстав для визнання неправомірними дій нотаріуса і скасування свідоцтва про право власності на спадщину.
Посилання апелянта на неправильну оцінку доказів, наданих позивачем, та на порушення норм матеріального і процесуального права, безпідставне.
Стаття 60 ЦПК України покладає на сторону обов'язок з доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так як позивачем не доведено вчинення позивачем дій, які б свідчили про прийняття спадщини, не спростовано наявність домовленості про прийняття спадщини лише ОСОБА_4. та фактичну відмову дітей, в тому числі ОСОБА_6., від спадщини, суд правильно у задоволенні позову відмовив.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, постановленим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, висновки якого доводами апеляційної скарги не спростовані. Тому підстав для скасування такого рішення немає. Наявність обставин, які є підставою для направлення справи на новий розгляд, про що просить апелянт, судом не встановлено.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судців
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_6, відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 квітня 2007 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили до Верховного Суду України шляхом подання до цього суду касаційної скарги.