Україна

Харківський апеляційний господарський суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          08 серпня 2006 р.                                                            Справа № АС- 38/95-06

Судова колегія у складі:

головуючого судді  Філатова Ю.М., суддів Білоконь Н.Д., Сіверіна В.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача –Красніков П.І.

відповідача –Тетерюк Т.Г., Корнієнко Є.О.

3-я особа –Юзвінський Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2106Х/1-6) на постанову господарського суду Харківської області від 11.05.2006 р. по справі № АС-38/95-06

за позовом  Торгівельно-комерційного ТОВ з іноземними інвестиціями «Харків-Москва», с. Шарівка

до Державної митної служби України в особі Харківської митниці

3-я особа –ТОВ «Експанс», м. Харків

про визнання неправомірними ді          й та зобов‘язання здійснити митне оформлення рішень

                               встановила:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання неправомірними дій відповідача щодо відмови у здійсненні митного оформлення та пропуску транспортного засобу згідно митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р. та зобов'язання відповідача здійснити митне оформлення транспортного засобу згідно митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р., що подана декларантом ТОВ "ЕКСПАС" Юзвінським Г.М.

Постановою господарського суду Харківської області від 11 травня 2006 р. по справі № АС-38/95-06 (суддя Жельне С.Ч.) позовні вимоги задоволені повністю. Визнані неправомірними дії Харківської митниці щодо відмови в митному оформленні та пропуску транспортного засобу через митний кордон України за митною декларацією № 8000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р. та зобов'язано Харківську митницю здійснити митне оформлення транспортного засобу за митною декларацією № 8000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р., яка була подана декларантом ТОВ "ЕКСПАС" Юзвінським Геннадієм Михайловичем.

Відповідач,  Харківська митниця,  з постановою господарського суду не згоден, подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального права.

Позивач, ТОВ з іноземними інвестиціями «Харків-Москва», вважає постанову господарського суду законною та обґрунтованою просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Представник 3-ї особи у судовому засіданні зазначив, що вважає постанову господарського суду законною та обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її скасування.

При розгляді матеріалів справи судова колегія встановила, що відповідно до протоколу № 7 загальних зборів торгівельного комерційного товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Харків -Москва" від 27.02.2006 р. учасниками товариства було прийнято рішення щодо збільшення статутного капіталу товариства за рахунок внесення до статутного капіталу товариства іноземним інвестором та учасником товариства Дукером Шмуелом іноземної інвестиції - автомобілю Cadillac Escalage ESV в комплектації з додатковими 5 колесами, ввезеного в Україну.

Після прийняття вказаного рішення, до статуту ТК ТОВ з II "Харків -Москва" були внесені відповідні зміни, що були відображені в статуті товариства, викладеному в новій редакції, державна реєстрація якого була проведена 11.03.2006 р.

Матеріали справи свідчать про те, що вищевказаний автомобіль був придбаний та привезений на територію України учасником товариства Дукером Ш. на користь та на адресу позивача -ТК ТОВ з II "Харків -Москва".

01 березня 2006 року позивач уклав договір доручення № 36/2006 з ТОВ "Експас", відповідно до умов якого ТОВ "Експас" прийняв на себе зобов'язання за винагородження від імені та за рахунок ТК ТОВ з II "Харків -Москва" виконувати митне декларування товарів.

12 квітня 2006 року декларантом ТОВ "Експас" Юзвінським Г.М. до відповідача була подана вантажна митна декларація № 80000 0003/6/260016 на вантаж "автомобіль Cadillac Escalage ESV, який ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора Дукера Ш. до статутного капіталу ТК ТОВ з II "Харків -Москва".

14.04.2006 р. відповідач видав позивачу картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 80000 0003/6/7.

Згідно вказаної картки відповідач відмовив позивачу в проведенні митного оформлення транспортного засобу - автомобілю Cadillac Escalage ESV. При цьому відповідач мотивує свою відмову невиконанням з боку іноземного інвестора та позивача вимог ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. 82 Господарського кодексу України, ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування", ст.90 Митного кодексу України.

Судова колегія вважає, що господарський суд Харківської області цілком правомірно дійшов висновку про безпідставність відмови відповідача в проведенні митного оформлення з огляду на наступне.

Згідно статті 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", на яку у судовому засіданні посилався представник відповідача, іноземні суб'єкти господарської діяльності - суб'єкти господарської діяльності, що мають постійне місцезнаходження або постійне місце проживання за межами України.

Постійне місце проживання - місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Визначення постійного місця проживання за положеннями вказаного закону може бути визнано обґрунтованим у зв'язку з тим, що положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну  діяльність"   запроваджене   правове   регулювання   всіх   видів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

При цьому в якості суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні вказаний закон, зокрема, визначає і фізичних осіб - іноземних громадян, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України.

Вказаним законом не регулюються відношення щодо особливостей режиму іноземного інвестування на території України, а тому застосування визначеного цим законом терміну щодо постійного проживання іноземного суб'єкта господарської діяльності є помилковим.

Висновки відповідача, які зроблені відповідно до документів, наданих позивачем для проведення митного оформлення, щодо наявності у засновника позивача Дукера Ш. постійного місця проживання на території України відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" та відсутності відомостей щодо наявності постійного місця проживання за межами України також є необґрунтованими.

Положення ст. 1 вказаного закону визначає в якості постійного місця проживання - місце проживання на території будь - якої держави не менше одного року фізичної особи, за умови що ця особа не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, а також за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Матеріалами справи підтверджується, що знаходження та проживання іноземного інвестора та засновника позивача Дукера Ш. на території України є наслідком виконання їм обов'язків директора ТК ТОВ з II "Харків -Москва", а такому таке проживання не може відповідно до вказаних умов вважатись постійним на території України.

Крім того, відомості, що містяться в паспорті Дукера Ш. та статуті позивача вказують на те що засновник позивача Дукер Ш. є іноземним громадянином та має постійне місце проживання на території Ізраїлю (Ізраїль, м. Рамла, вул. Яир Штерн, 27/9), тобто має постійне місце проживання на території іншої держави.

Статут позивача зареєстрований у встановленому законом порядку, його реєстрація не скасована або не визнана недійсною, а такому відомості, що містяться в ньому мають офіційний характер і доказів, які б спростовували вказані в статуті відомості з боку відповідача суду не надано.

Порушення з боку позивача вимог статті 82 Господарського кодексу України є підставою, відповідно до цієї ж норми, для відмови в проведенні державної реєстрації установчих документів товариства. Приєднаний до матеріалів справи статут товариства (аркуші справи 11-22) безперечно свідчить про наявність проведення його державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Доказів скасування державної реєстрації змін до статуту позивача відповідачем не надано, про їх наявність не зазначено та в матеріалах  справи вони відсутні.

Законом  України  "Про  режим  іноземного  інвестування",  виходячи  з  цілей, принципів і положень законодавства України, визначені особливості   режиму іноземного інвестування на території України.

Відповідно до статті 1 вказаного Закону України іноземні інвестори - суб'єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, втому числі фізичні особи -іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності.

Іноземні  інвестиції - цінності,  що  вкладаються  іноземними  інвесторами  в об'єкти   інвестиційної діяльності   відповідно  до  законодавства  України   з   метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Підприємство з іноземними інвестиціями - підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.

Отже обов'язкової умови щодо наявності постійного місця проживання у іноземця за межами території України для визначення його в якості іноземного інвестора відповідно до вище приведених вимог закон не містить.

Позивач, відповідно до відомостей, що містяться в установчих документах є підприємством з іноземними інвестиціями.

Згідно статті 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації або власного споживання), звільняється від обкладення митом.

При цьому митні органи здійснюють пропуск такого майна на територію України на підставі виданого підприємством простого векселя на суму мита з відстроченням платежу не більш як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

Посилання відповідача на необхідність та обов'язок позивача надати відповідачу відповідні документи, які підтверджують, що внесок до статутного капіталу позивача (легковий автомобіль) не буде використовуватись для власного споживання, не може бути визнано обґрунтованим, оскільки стаття 18 вказаного закону не містить вимог щодо необхідності та обв'язку надання таких документів та не визначає перелік таких документів, а крім цього факт внесення іноземним інвестором легкового автомобіля до статутного фонду позивача свідчить саме про те, що цей товар ввезений в Україну інвестором не для реалізації, та не для власного споживання.

Наслідки відчуження такого майна підприємством з іноземними інвестиціями передбачені ч. 5 ст. 18 Закону України "Про режим іноземного інвестування" та вони не є підставами щодо відмови в проведенні митного оформлення та пропуску через митний кордон України такого майна.

Згідно статті 45 Митного кодексу України особи, які переміщують товари і транспортні засоби через митний кордон України зобов'язані подавати митним органам документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю.

Перелік документів та відомостей, необхідних для здійснення митного контролю, порядок їх подання визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу.

Постановою КМУ № 80 від 01.02.2006 р. затверджений перелік документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України.

Статтею 80 Митного кодексу України встановлений обов'язок митного органу щодо роз'яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення. Так у разі відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із зазначенням причин відмови т; вичерпним роз'ясненням вимог, виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

У даному випадку зміст картки відмови в проведенні митного оформлення № 80000 0003/6/7 від 14.04.2006 р. свідчить про те, що відповідачем порушені вимоги статті 80 Митного кодексу України щодо обов'язкового зазначення картці причин відмови та вичерпного роз'яснення вимог, виконання яких забезпечило б позивачу можливість проведення митного оформлення автомобілю та його пропуску через митний кордон України.

Вказівки відповідача лише на вимоги окремих норм законодавства  не можуть вважатись    належним  виконанням   передбаченого  ст.   80  Митного  кодексу України обов'язку з огляду на те, що такі вказівки не містять вичерпного переліку вимог, у разі виконанні   яких   позивачем   відповідач   провів   митне   оформлення   автомобілю; позивачем не порушені визначені відповідачем норми законодавства. Крім цього вказані норми законодавства відповідно до статті 7 Митного кодексу України не відносяться до законодавства, що регулює питання митної справи.

Відносно посилання відповідача на порушення позивачем вимог ст. 90 Митного кодексу України.

Вказаною нормою встановлений порядок зміни, доповнення та відкликання митної декларації.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що зміна, доповнення чи відкликання можуть бути здійснені лише до моменту прийняття митним органом митної декларації до митного оформлення.

Відповідач підтвердив той факт, що митна декларація позивача № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р. прийнята їм до митного оформлення, а картка відмови від 14.04.2006 р. видана саме щодо відмови в проведенні митного оформлення та пропуску транспортного засобу через митний кордон України.

Згідно ст. 72 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається після подання митному органу митної декларації, а також усіх необхідних для здійснення митного контролю та оформлення документів відомостей щодо товарів і транспортних засобів, які підлягають митному оформленню.

Засвідчення митним органом прийняття товарів, транспортних засобів та документів на них до митного контролю та митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відповідних відміток на митній декларації та товаросупровідних документах.

Статтею 86 Митного кодексу України передбачено, що митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом.

Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи. Дата і час прийняття митної декларації фіксуються посадовою особою митного органу, що її прийняла, проставлянням відміток на бланку митної декларації та відповідним записом у документах митного органу.

З моменту прийняття митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення.

Митний орган не має права відмовити в прийнятті митної декларації, якщо декларантом виконано всі умови, встановлені цим Кодексом.

Відмова митного органу в прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанту.

Таким чином відсутність відмови відповідача в прийнятті митної декларації, що також підтверджено відповідачем в ході судового розгляду, а також відмітка відповідача на поданій позивачем декларації, відповідно до статей 72 та 86 Митного кодексу України свідчить саме про те, що позивачем при поданні відповідачу митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р. виконані всі умови, встановлені Митним кодексом України, митна декларація містить всі необхідні відомості та до неї додані всі необхідні документи та вказана митна декларація прийнята відповідачем до митного оформлення.

Згідно статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує   проти адміністративного позову.

У даному випадку відповідачем  не доведено яке саме положення статті 90 Митного Кодексу України порушене позивачем, яким чином це відбулося і саме це порушення є наслідком та/або підставою в відмові щодо митного оформлення.

Безпідставним є і твердження відповідача щодо необхідності надання йому позивачем разом з митною декларацією декларації митної вартості за формою ДВМ -2 замість форми ДМВ -1.

Аналізу положень, що визначені у ст. ст. 259 -267, 273 Митного кодексу України дозволяє зробити висновок про те, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну визначені ст. 266 Митного кодексу України.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Постановою КМУ № 1375 від 28.08.2003 р. затверджений порядок декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України.

Пунктами 11,12 вказаного положення встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться (імпортуються) підприємствами на митну територію України, визначається шляхом відповідного застосування методів, передбачених статтями 266-273 Митного кодексу України.

Митна вартість товарів, що ввозяться (імпортуються) підприємствами на митну територію України, заявляється декларантом митному органу шляхом подання декларації митної вартості за формою ДМВ-1 або ДМВ-2 за умови, що ці товари ввозяться (імпортуються) на митну територію України із застосуванням відповідного митного режиму або попередньо заявлений митний режим щодо таких товарів змінюється на інший, який передбачає обкладення цих товарів податками і зборами (обов'язковими платежами).

Декларація митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної вартості товарів, яка визначена шляхом застосування методу оцінки за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до статті 267 Митного кодексу України.

Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 подається для заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом застосування одного з передбачених статтями 268-273 Митного кодексу України методів оцінки: за ціною угоди щодо ідентичних товарів (метод 2); за ціною угоди щодо подібних (аналогічних) товарів (метод 3); на основі віднімання вартості (метод 4); на основі додавання вартості (метод 5); резервного (метод 6).

Матеріали справи свідчать про те, що позивач разом з митною декларацією № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р. надав відповідачу декларацію митної вартості за формою ДМВ-1, визначивши митну вартість автотранспортного засобу шляхом застосування методу оцінки за ціною договору щодо товару, якій імпортується.

Тобто подання позивачем декларації митної вартості за формою ДМВ-1 здійснено відповідно до вище приведених вимог законодавства без будь - яких порушень.

Відповідач при проведенні митного оформлення, до видачі картки відмови в такому проведенні, самостійно визначив митну вартість автомобілю, що імпортується позивачем, за резервним методом, відповідно до ст. 273 Митного кодексу України.

При цьому відповідач вважає, що в такому випадку він правомірно вимагає від позивача надання йому декларації митної вартості за формою ДМВ-2.

Такі   висновки   відповідача     не   можуть вважатись обґрунтованими виходячи з     наступного.

Згідно ч. 2 ст. 265 Митного кодексу України якщо митний орган дійшов висновку, що визначена декларантом митна вартість нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару, митний орган має право зобов'язати декларанта визначити митну вартість іншим способом, ніж він використав для її визначення.

Надані відповідачем документи та докази в обґрунтування своїх заперечень не містять обґрунтованого висновку, що заявлена декларантом митна вартість автомобілю нижча, ніж прямі витрати на виробництво цього товару, в тому числі сировини, матеріалів та/або комплектуючих, які входять до складу товару. Також відповідачем не надано доказів, що він зобов'язував декларанта визначити митну вартість автомобілю іншим способом.

Навпаки зміст декларації митної вартості за формою ДМВ-1, що надана позивачем, та на надані відповідачем документи та пояснення свідчать про те, що відповідач самостійно визначив митну вартість відповідно до ст. 273 Митного кодексу України за резервним методом.

Пунктами 18, 20 порядку декларування митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України встановлено, що у разі коли декларант не може документально підтвердити заявлену ним митну вартість товарів або коли виникають обґрунтовані сумніви щодо достовірності поданих декларантом відомостей, митний орган може вимагати подання декларації митної вартості та самостійно визначити митну вартість товарів, що декларуються, послідовно застосовуючи методи, передбачені Митним кодексом України, на підставі наявних у нього відомостей, у тому числі цінової інформації щодо ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів з коригуванням, що здійснюється згідно із зазначеним Кодексом.

Після прийняття документів для митного оформлення товарів, що переміщуються підприємствами через митний кордон України, коригування їх митної вартості, здійснене митним органом, розглядається як митна оцінка товарів і може бути оскаржено декларантом у встановленому порядку.

В даному випадку відповідач після прийняття від позивача документів для митного оформлення автомобілю, що переміщується через митний кордон України, самостійно визначив митну вартість товару, що відповідно до вище приведених положень законодавства є митною оцінкою товару, при проведенні якої від позивача не вимагається обов'язкового подання іншої форми декларації митної вартості, зокрема форми ДМВ-2.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідачем не надано доказів в підтвердження наявності у нього обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей відносно митної вартості автомобілю, що стало наслідком самостійного визначення відповідачем його митної вартості за іншим методом.

Статтею 266 Митного кодексу України встановлено, що якщо митна вартість не може бути визначена за методом 1 згідно з положеннями статті 267 цього Кодексу, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, відповідно до вимог статей 268 і 269 цього Кодексу за основу може братися або ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю відповідно до вимог статті 271, або обчислена відповідно до вимог статті 272 цього Кодексу вартість товарів.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Методи  на  основі  віднімання та додавання  вартості  (обчислена  вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на розсуд декларанта.

У разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів,      митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, установлених статтею 273 цього Кодексу.

З урахуванням відсутності доказів відносно наявності у відповідача обґрунтованих сумнівів щодо достовірності поданих декларантом відомостей відносно митної вартості автомобілю, позивач не мав відповідного права щодо застосування іншого методу визначення митної вартості товару.

Однак при наявності факту визначення митної вартості відповідачем самостійно, останній не довів, що він провів визначення такої вартості у відповідності з обов'язковими вимогами ст. 266 Митного кодексу України щодо проведення процедури консультацій між ним та декларантом, застосування кожного з передбачених законодавством методу взагалі та в їх послідовності, а також неможливості застосувати жоден з зазначених у статті 266 Митного кодексу України методів визначення митної вартості товару, що призвело до виникнення у відповідача права на застосування резервного методу відповідно до ст. 273 Митного кодексу України.

З оглядом на викладене судова колегія вважає, що відмова відповідача в проведенні митного оформлення автотранспортного засобу згідно митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р. є безпідставною та такою, що порушує права та законні інтереси позивача, у зв'язку з чим вимоги позивача про визнання такої відмови неправомірною та зобов'язання відповідача здійснити митне оформлення транспортного засобу згідно митної декларації № 80000 0003/6/260016 від 12.04.2006 р., що подана декларантом ТОВ "ЕКСПАС" Юзвінським Г.М. є законними, обґрунтованими.

На підставі викладеного судова колегія вважає, що господарський суд  Харківської області правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права,  керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254  Кодексу адміністративного судочинства України

                                                         

                      ухвалила:

          Апеляційну скаргу харківської митниці, м. Харків,   залишити без задоволення, а  постанову  господарського суду Харківської області від    11.05.2006 р. по справі №АС – 38/95-06      без змін.

          Роз’яснити сторонам, що вони мають право подати касаційну скаргу на дану ухвалу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Справу направити до суду першої інстанції.

       Головуючий суддя                                                           Філатов Ю.М.

                 Судді                                                                             Білоконь Н.Д.

                                                                                     Сіверін В.І.