Справа № 1303/1-53/11 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.

Провадження № 11/1390/467/12 Доповідач: Государський В. Ф.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2012 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Львівської області в складі

головуючого судді: Государського В.Ф.

суддів: Валько Н.М., Волинця М.М.

при секретарі: Хім'як Н.Б.

з участю прокурора: Малиш Н.С.

засудженого: ОСОБА_1

адвоката засудженого: Гобечія І.Т.

потерпілої: ОСОБА_3

представника потерпілої -адвоката: Домінас Г.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові кримінальну справу за апеляціями потерпілої ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, -заступника прокурора Буського району Львівської області Романика Р.В. -на вирок Буського районного суду Львівської області від 26 вересня 2011 року,

ВСТАНОВИЛА:

Зазначеним вироком місцевого суду

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, українця,

громадянина України, уродженця та жителя

смт. Красне Буського району Львівської області,

з вищою освітою, студента 5 курсу юридичного

факультету Івано-Франківського університету

права ім. Короля Данила, одруженого, раніше

несудимого, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1

засуджено за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1(один) рік.

На підставі ст.75 КК України засудженого ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки.

У відповідності до ст.76 КК України на засудженого ОСОБА_1 покладено обов'язок повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання.

Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишено попередньо обрану -підписку про невиїзд.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_1 в користь потерпілої ОСОБА_3 30000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. в якості відшкодування моральної шкоди, завданої злочином.

Вирішено питання з речовими доказами та судовими витратами.

За вироком суду 10 лютого 2008 року о 02 год. 30 хв. ОСОБА_1, керуючи автомобілем марки «БМВ-518», реєстраційний номер НОМЕР_1, та рухаючись ним у смт. Красне Буського району Львівської області по вул. Кобилянської у напрямку до центру смт. Красне, порушив вимоги Р.1 п.п.1.5, 1.10 (в частині терміну «небезпека для руху»); Р.2 п.2.1 (а); Р.12 п.п.12.2, 12.3, 12.4; Р.16 п.п.16.12, 16.15 Правил дорожнього руху України, які виразилися в тому, що він, керуючи транспортним засобом, будучи позбавленим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 31.01.2008 року права керування всіма видами транспортних засобів терміном на шість місяців, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, рухаючись із перевищенням встановленої в населених пунктах швидкості 60 км/год, наближаючись до перехрестя із вул. Заводською, при появі в полі його зору автомобіля ВАЗ-21043, реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, котрий знаходився на перехресті рівнозначних доріг (вулиці Заводської, вулиці Кобилянської та прилеглої території до них) та виїжджав на дорогу, по якій рухався ОСОБА_1, не вжив своєчасних заходів до екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху, як того вимагають ПДР, не надав дорогу водію ОСОБА_6, який виїжджав праворуч по ходу його руху, а змінив напрямок руху ліворуч, що призвело до зіткнення між транспортними засобами. Після контактування між зазначеними транспортними засобами автомобіль «БМВ-518», реєстраційний номер НОМЕР_1, продовжив рух далі, виїхав на ліве по ходу його руху узбіччя і, як наслідок, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_7, котрий знаходився на ньому. Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди автомобілі отримали технічні пошкодження, а пішохід ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Вирок суду оскаржила потерпіла ОСОБА_3, вважаючи обрану засудженому ОСОБА_1 міру покарання занадто м'якою. У зв'язку з цим в поданій апеляційній скарзі апелянт звертає увагу на неврахування судом першої інстанції ряду важливих обставин, які вказують на підвищену суспільну небезпеку вчиненого злочину та особи засудженого. Зокрема, зазначає, що без належної оцінки залишився факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом всупереч рішення суду про позбавлення його такого права, з нехтуванням своїм обов'язком виконати це рішення та створюючи реальну загрозу для життя і здоров'я інших учасників дорожнього руху, в тому числі пішоходів. На думку потерпілої, суд безпідставно не врахував зазначену обставину в якості такої, що обтяжує покарання, і безпідставно відніс скоєне супільно-небезпечне діяння до категорії необережних злочинів, при цьому не взявши до уваги, що такий за законодавством відноситься до тяжких. Апелянт також наголошує на тому, що транспортний засіб являється джерелом підвищеної небезпеки, а тому керування ним покладає на водія високу відповідальність. Незважаючи на це, ОСОБА_1 грубо проігнорував вимоги Правил дорожнього руху, на вимоги патруля ДАІ про зупинку автомобіля не зреагував, намагався втекти від працівників міліції, в результаті чого скоїв дорожньо-транспортну пригоду з летальними наслідками, а в подальшому при провадженні досудового слідства намагався вплинути на висновки призначених у справі експертиз шляхом покладення відповідальності за наслідки події на водія транспортного засобу, який також знаходився на місці ДТП. Не зважив суд і на повідомлення засобів масової інформації про неодноразові випадки причетності ОСОБА_1 до наїздів транспортом на громадян і зв'язки його батька з правоохоронними органами. З огляду на викладене, потерпіла ОСОБА_3 переконана у відсутності в суду підстав для застосування до засудженого ст.75 КК України, а тому з урахуванням його особи і обставин вчиненого злочину просить апеляційний суд застосувати реальну міру покарання, скасувавши вирок місцевого суду в частині звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням і взявши до уваги ту обставину, що ОСОБА_1 уже не вперше позбавляється права керування транспортними засобами за порушення правил дорожнього руху.

На вирок суду подано також апеляцію прокурором, який підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції. В обгрунтування своїх вимог державний обвинувач вказує на неправильне застосування місцевим судом положень кримінального закону, внаслідок чого засудженого ОСОБА_1 звільнено з випробуванням від відбування не лише основного, а й додаткового покарання. З цих підстав прокурор просить апеляційний суд зазначений недолік усунути, вирок суду змінити, вказавши, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами підлягає реальному виконанню, а також уточнивши, які органи у відповідності до ст.76 КК України повинні бути повідомлені засудженим в разі зміни ним місця проживання.

Заслухавши доповідача, доводи потерпілої ОСОБА_3 та її представника -адвоката Домінас Г.П. на підтримання поданої апеляції з вимогою посилити засудженому ОСОБА_1 покарання і призначити таке у виді позбавлення волі строком на чотири роки, виключивши застосування ст.75 КК України і позбавивши засудженого права керування транспортним засобами на максимальний строк, міркування прокурора про обгрунтованість заявлених апеляцій як державного обвинувача, так і потерпілої з уточненим проханням призначити засудженому основне покарання у виді трьох років позбавлення волі реально та піддати його додатковому покаранню, як це мотивовано в апеляції сторони обвинувачення, заперечення підсудного ОСОБА_1 із спростуванням тверджень апеляції потерпілої ОСОБА_3 та прокурора в судовому засіданні апеляційного суду щодо м'якості призначеного місцевим судом покарання, його думку та позицію захисника -адвоката Гобечія І.Т. про згоду з апеляцією прокурора, який підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції в частині порядку виконання додаткового покарання, а також прохання ОСОБА_1 не позбавляти його волі, провівши судове слідство в обсязі перевірки правильності призначеного місцевим судом ОСОБА_1 покарання та дослідження додатково зібраних з цією метою у справі доказів, колегія суддів вважає, що подані апеляції потерпілої ОСОБА_3 та прокурора підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Винуватість засудженого ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину при вказаних у вироку обставинах доведена повністю та ніким з учасників процесу не оспорюється.

Потерпіла ОСОБА_3 ставить питання про незаконність та необгрунтованість вироку місцевого суду виключно в частині прийнятого рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, з огляду на що апеляційний суд перевіряє такий вирок в межах поданої апеляційної скарги на предмет дотримання вимог законодавства при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1

Як вбачається з вироку, яким ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.286 КК України, суд при призначенні покарання, формально вказавши на врахування ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи підсудного та наявність пом'якшуючих обставин, не в повній мірі виконав вимоги ст.65 КК України, внаслідок чого не врахував ряду обставин та характеризуючих особу засудженого даних, які істотно впливають на визначення покарання, яке підлягає відбуванню засудженим. Зокрема, місцевий суд взяв до уваги те, що вчинений ОСОБА_1 злочин характеризується необережною формою вини, підсудний являється особою молодого віку, раніше несудимий, позитивно характеризується за місцем проживання, не схильний до вчинення суспільно-небезпечних діянь, а пом'якшуючими обставинами визнав його щире каяття, вчинення злочину вперше, вагітність дружини, повне відшкодування підсудним матеріальної шкоди потерпілій (т.3 а.с.65, 66).

Разом з цим не знайшов у вироку своєї оцінки той факт, що злочин, передбачений ч.2 ст.286 КК України і за вчинення якого ОСОБА_1 засуджено, згідно із ч.4 ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких. При цьому необережній формі вини у ставленні особи до наслідків вчиненого нею суспільно небезпечного діяння у виді смерті потерпілого, що охоплюється ч.2 ст.286 КК України, кореспондує умисел винного на порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. За таких обставин слід виходити з того, що вказаний склад злочину характеризується змішаною формою вини і хоча особа не бажає настання смерті потерпілого, проте своїми умисними діями, спрямованими на порушення Правил дорожнього руху, спричиняє такі тяжкі наслідки. У зв'язку з цим вказівка у вироку суду першої інстанції лише на необережність у ставленні ОСОБА_1 до заподіяння смерті ОСОБА_7 без врахування дійсних обставин порушення ним Правил дорожнього руху, на думку колегії суддів, є однобічною. Так, слід взяти до уваги обгрунтовані доводи потерпілої про те, що на підвищену суспільну небезпеку вчинених ОСОБА_1 злочинних дій вказує не лише факт умисного ігнорування ним встановлених правил керування транспортними засобами, а й вчинення таких дій у зв'язку з намаганням уникнути відповідальності за невиконання законної вимоги працівників ДАІ про зупинку автомобіля. Власне намагаючись втекти від переслідування патруля і порушуючи при цьому правила, обов'язкові для усіх водіїв транспортних засобів, ОСОБА_1 створив реальну небезпеку для інших учасників дорожнього руху і, як наслідок, скоїв спочатку зіткнення з автомобілем ВАЗ-21043, р.н. НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, заподіявши вказаному транспортному засобу механічні ушкодження, а після цього ще й наїзд на пішохода ОСОБА_7, який від отриманих травм помер на місці події. Такий механізм розвитку дорожньо-транспортної пригоди стверджується даними на досудовому слідстві і перевіреними в судовому засіданні показами свідків -працівників ДАІ ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 (т.2 а.с.120-124, т.3 а.с.54, 55, 58), які брали безпосередню участь в переслідуванні автомобіля під керуванням ОСОБА_1

На особливу суспільну небезпеку вчиненого діяння та особи ОСОБА_1 вказує також факт нехтування останнім постановою Галицького районного суду м. Львова від 31.01.2008 р. про позбавлення його права керування всіма видами транспортних засобів строком на 6 місяців (т.1 а.с.44). На думку колегії суддів, особа, яка не виконала вимог судового рішення у справі про адміністративне правопорушення, і продовжувала керувати автомобілем з грубим порушенням Правил дорожнього руху, внаслідок чого вчинила злочин у сфері безпеки руху і експлуатації транспорту, не може визнаватися такою, що не є схильною до вчинення суспільно-небезпечних діянь. А тому висновок місцевого суду про відсутність в ОСОБА_1 установки на порушення вимог законодавства слід вважати хибним (т.3 а.с.66). Навпаки, вчинення ОСОБА_1 злочину через незначний проміжок часу в 10 днів після накладення на нього стягнення у справі про адміністративне правопорушення необхідно оцінювати як стійке небажання винного зробити для себе правильні висновки і стати на шлях виправлення. Разом з цим необхідно врахувати, що підсудний ОСОБА_1 являється студентом 5 курсу юридичного факультету Івано-Франківського університету права імені Короля Данила Галицького, а тому з огляду на профіль навчання, на переконання апеляційного суду, не міг не усвідомлювати юридичних наслідків вчинюваних ним злочинних дій і, як слідує з матеріалів справи, всупереч своїй юридичній обізнаності свідомо та цілеспрямовано ігнорував такими наслідками.

Крім цього, колегія суддів приймає до уваги те, що засуджений ОСОБА_1 впродовж усього досудового слідства своєї вини у вчиненні злочину не визнавав (т.1 а.с.194, т.2 а.с.177). Аналогічне ставлення до вчиненого обвинувачений проявив і при попередньому розгляді справи судом (т.3 а.с.7). Розкаявся ОСОБА_1 лише при розгляді справи по суті, до початку якого також вжив заходів для відшкодування завданої потерпілій матеріальної шкоди (т.3 а.с.38, 50), намагаючись таким чином уникнути суворого покарання, очевидність якого з огляду на зібрані у справі докази була цілком реальною. Знайшли своє підтвердження також доводи потерпілої про те, що ОСОБА_12 під час досудового слідства звертався до неї з позовом про захист честі та гідності і відшкодування моральної шкоди, вважаючи наклепом на себе твердження ОСОБА_3 про обставини вчиненого злочину. У відповідь на запит апеляційного суду Залізничним районним судом м. Львова представлено матеріали, оглянуті в судовому засіданні, з яких слідує, що наведений факт дійсно мав місце, хоча постановою місцевого суду від 07.05.2010 р. дану цивільну справу було закрито у зв'язку з відмовою позивача від своїх вимог. На думку колегії суддів, факт звернення до суду із зазначеним позовом слід оцінювати як обставину, що характеризує особу ОСОБА_1 і свідчить про наявне у нього в ході досудового слідства стійке небажання знайти примирення з потерпілою. Крім цього, як встановлено в ході судового слідства, проведеного апеляційним судом, моральна шкода, завдана злочином потерпілій, до цього часу засудженим не відшкодована, при цьому для особистого вибачення перед ОСОБА_3 за скоєне ОСОБА_1 жодних спроб не робив. У судовому засіданні потерпіла категорично заперечила можливість прощення засудженого і з огляду, зокрема на його негативну посткримінальну поведінку, просила суворо поставитись до його покарання.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що у місцевого суду не було підстав, які б у відповідності до ст.75 КК України вказували на доцільність звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням. А тому доводи потерпілої ОСОБА_3 про можливість виправлення ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства слід визнати обгрунтованими.

Невірне застосування ст.75 КК України і звільнення засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання потягло за собою мотивовані зауваження апелянта щодо м'якості призначеного судом покарання. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що вирок місцевого суду в частині обраної міри покарання засудженому ОСОБА_1 підлягає скасуванню на підставі п.п.4, 5 ч.1 ст.367 КПК України внаслідок неправильного застосування судом кримінального закону щодо звільнення засуджених осіб від відбування покарання з випробуванням та у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

У відповідності до п.п.2, 4 ч.1 ст.378 КПК України апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках необхідності застосування більш суворого покарання та неправильного звільнення засудженого від відбуття покарання. З огляду на це колегія суддів постановляє свій вирок з призначенням ОСОБА_1 покарання, яке б відповідало його особі і характеру суспільної небезпеки вчиненого ним діяння, у виді позбавлення волі та додаткове покарання -позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому з урахуванням встановлених місцевим судом пом'якшуючих обставин -щирого каяття підсудного, яке мало місце в судовому засіданні, вчинення злочину вперше, вагітності дружини, відшкодування потерпілій матеріальної шкоди, завданої злочином, відсутності обтяжуючих обставин, а також враховуючи характеризуючі особу ОСОБА_1 дані, зокрема його молодий вік, відсутність судимостей, позитивних характеристик за місцем проживання і, як встановлено апеляційною інстанцією, також по місцю навчання, колегія суддів вважає за можливе визначити засудженому ОСОБА_1 основне покарання у виді позбавлення волі на рівні мінімальної межі, встановленої санкцією ч.2 ст.286 КК України. Разом з тим, з огляду на неодноразове порушення водієм ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху, тяжкість наслідків скоєного ним злочину та беручи до уваги, що засуджений уже позбавлявся за рішенням суду права керування транспортними засобами і належних для себе висновків з цього не зробив, колегія суддів визначила за доцільне посилити призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами до максимального рівня, визначеного санкцією статті, що передбачає відповідальність за скоєне.

Беручи до уваги наведене, слід визнати обгрунтованою позицію сторони обвинувачення про безпідставність звільнення засудженого від відбування додаткового покарання. Однак, що стосується вимоги прокурора в судовому засіданні апеляційного суду призначити ОСОБА_1 до відбуття основне покарання у виді трьох років позбавлення волі реально з тих самих підстав, на які посилається потерпіла ОСОБА_3, незважаючи на їх обгрунтованість, що встановлено при перевірці доводів апеляції потерпілої сторони, визнається колегією суддів як така, що явно виходить за межі апеляції, поданої прокурором, який підтримував державне обвинувачення в суді першої інстанції. У відповідності до ч.1 ст.365 КПК України апеляційний суд перевіряє вироки місцевих судів виключно в межах поданих апеляцій, при цьому зміни до цих апеляцій згідно із ч.1 ст.355 КПК України можуть вносити виключно особи, які їх подали. Оскільки державний обвинувач у своїй апеляції не ставив питання про м'якість вироку в частині звільнення засудженого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, то подальша зміна позиції прокурором, який підтримував державне обвинувачення в суді апеляційної інстанції, та заявлення ним у зв'язку з цим апеляційних вимог, які не охоплюються апеляцією, поданою прокурором, який брав участь у розгляді справи місцевим судом, слід вважати процесуально необгрунтованими. А тому апеляція прокурора вирішується колегією суддів, виходячи з тих вимог, які первісно у ній заявлені, з урахуванням того, що мотивованими є лише зауваження щодо необхідності призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке підлягає реальному виконанню. Інші доводи, зазначеній в ній, у зв'язку з постановленням вироку апеляційним судом втрачають свій зміст. У свою чергу, рішення про скасування вироку місцевого суду в частині застосування до засудженого ст.75 КК України та призначення йому відповідного основного та додаткового покарання, які підлягають реальному виконанню, приймається колегією суддів за апеляцією потерпілої ОСОБА_3, яка, на відміну від державного обвинувача, однозначно ставила про це питання у своїй апеляції.

Враховуючи усе наведене в сукупності та керуючись ст.ст.362, 366, 367, 372, 378 КПК України, колегія суддів

ЗАСУДИЛА:

Апеляції потерпілої ОСОБА_3 та прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задоволити частково.

Вирок Буського районного суду Львівської області від 26 вересня 2011 року відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням скасувати.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.2 ст.286 КК України до 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 (три) роки.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу залишити попередньо обраний -підписку про невиїзд.

Початок відбуття строку покарання засудженим ОСОБА_1 рахувати з часу взяття його під варту після вступу вироку в законну силу.

В решті вирок місцевого суду залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги через Апеляційний суд Львівської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.

Судді:

Валько Н.М. Государський В.Ф. Волинець М.М.

(головуючий суддя)