"17" травня 2012 р.

Справа №2-300/2011

Провадження по справі №2/228/26/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2012 року Чернівецький районний суд

Вінницької області

в складі: головуючої судді Цимбалюк Л.П.,

при секретарі Діденко О.В,

з участю представника позивача -адвоката Середюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріального збитку у виді заробітної плати і моральної шкоди, завданої неправомірними діями, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом вказуючи, що ОСОБА_3, як головою СФГ «Віталій», в якому він працював протягом чотирьох років нічним сторожем, не виплачено в повному обсязі заробітну плату, чим завдано позивачу моральну шкоду.

В судовому засіданні позивач свої вимоги щодо стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 7014 гривень та моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати в розмірі 10000 гривень, підтримує і просить їх задоволити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнає та заперечує проти їх задоволення. Зазначила, що ОСОБА_2 дійсно працював нічним сторожем в СФГ «Віталій», головою якого вона являлась, отримував заробітну плату натуроплатою і частково грішми. В наказі №4 від 08.02.2000 року про зарахування на посаду денного охоронця помилково зазначила сина позивача -ОСОБА_4 на посаду денного сторожа, тоді як фактично працював ОСОБА_2 на посаді нічного сторожа.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що з 1991 року по 2003 рік працювала в СФГ «Віталій»смт. Чернівці Чернівецького району Вінницької області головним бухгалтером. Підтвердила, що ОСОБА_2, працював в даному господарстві нічним сторожем. Накази про призначення на роботу оформляла голова господарства ОСОБА_3, книгу обліку розрахунків по оплаті праці вела вона.

Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши та оцінивши в сукупності матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що злочинними діями ОСОБА_3 громадянину ОСОБА_2 завдано матеріальні збитки.

Так, у грудні 2003 року ОСОБА_3, працюючи головою СФГ «Віталій»смт. Чернівці, використовуючи своє службове становище, всупереч інтересам служби, діючи умисно, з корисливих мотивів та інших особистих інтересів, в порушення вимог Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні», звернулася з незаконним проханням до сторонньої людини внести до бухгалтерського обліку господарства дані про погашення заборгованості з оплати праці перед працівниками СФГ, вказавши при цьому, що виплатить заборгованість шляхом видачі матеріальних цінностей.

Таким чином, ОСОБА_3 показала зменшення заборгованості по бухгалтерській звітності на загальну суму 3027,38 грн. При цьому вказані кошти ОСОБА_3 не виплатила, а зловживаючи своїм службовим становищем з корисливих мотивів запозичила та використала для потреб господарства, заподіявши істотної шкоди інтересам окремих громадян, чим скоїла злочин.

Крім цього, протягом 1998 -2001 року з Чернівецької міжгосподарської інкубаційної станції та протягом 2001 -2004 років з СФГ «Віталій», що є правонаступником інкубаційної станції було звільнено 35 працівників, яким ОСОБА_3 при наявності в підприємствах коштів, умисно не повністю виплатила всі суми, що належало виплатити звільненим працівникам, в результаті чого виникла заборгованість перед звільненими працівниками на загальну суму 9305,80 грн.

Згідно постанови Томашпільського районного суду від 13.06.2008 року кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст.364 ч.1, ст.175 ч.1 КК України, закрито внаслідок акту амністії /а.с. 4/.

ОСОБА_2 по вище зазначеній кримінальній справі було визнано потерпілим.

Постанова Томашпільського районного суду від 13 червня 2011 року в зазначеній кримінальній справі оскаржувалась потерпілим ОСОБА_2, в апеляційному порядку її змінено та виключенго з мотивувальної частини постанови висновок Томашпільського районного суду про вчинення ОСОБА_3 злочинів, передбачених ст.464 ч.1, стт.175 ч.1 КК України. Постанова Томашпільського районного суду від 13 червня 2011 року відповідно до ухвали апеляційного суду Вінницької області законної сили набрала 13.08.2008 року /а.с. 17/.

ОСОБА_2 працював в СФГ «Віталій»протягом чотирьох років нічним сторожем, ОСОБА_3 як головою вказаного господарства не виплачено останньому заробітну плату.

При вирішенні питання про стягнення із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріального збитку у вигляді заробітної плати судом враховується наступне.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов*язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір /ч.3 ст.60 ЦПК України/.

В судовому засіданні беззаперечно доведено, що ОСОБА_2 З 2000 року по квітень 2004 року працював в Чернівецькій міжгосподарській інкубаторно -птахівничій станції (правонаступником якої являється СФГ «Віталій») нічним сторожем, що визнається відповідачем та підтверджено показами свідка ОСОБА_5 В наказі №4 від 08.02.2000 року /а.с. 28/ ОСОБА_3 як директором Чернівецької міжгосподарської інкубаторно -птахівничої станції (надалі МІПС) помилково зазначено про зарахування на посаду денного охоронця сина позивача -ОСОБА_4, тоді як фактично зараховано було нічним сторожем ОСОБА_2, що й визнано в судовому засіданні відповідачем та підтверджено як показами позивача, так і свідка ОСОБА_5

Суд критично ставиться до показів ОСОБА_3 щодо розрахунку по заробітній платі із ОСОБА_2 натуроплатою і частково грішми, оскільки, відповідачем відповідно до ст.60 ЦПК України не доведено вказану обставину, на яку вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог ОСОБА_2 в частині стягнення заробітної плати.

ОСОБА_3 як на підставу своїх заперечень посилається на те, що головним бухгалтером велись відомості про отримання заробітної плати працівниками господарства.

Однак, оглянуту в судовому засіданні книгу обліку розрахунків по оплаті праці за 2003 рік, суд не може взяти до уваги як доказ, оскільки, зазначений документ не відповідає вимогам ведення діловодства на підприємстві, книга обліку розрахунків по оплаті праці не прошнурована та не пронумерована, що унеможливлює оцінювати її як належний та достовірний доказ спірної обставини, що вирішується.

Розмір заробітної плати, що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2, підтверджено лише актом перевірки №24/29а, проведеної 04.08.2004 року територіальною державною інспекцією праці у Вінницькій області, відповідно до якого проведеною перевіркою дотримання СФГ «Віталій»законодавства про працю встановлено, що станом на 01.04.2004 року господарство заборгувало ОСОБА_2 заробітну плату в розмірі 1715 гривень /а.с. 21/.

Інших належних доказів, що б підтверджували розмір заборгованості по заробітній платі, яку просить стягнути ОСОБА_2, немає.

Відповідно до Закону України „Про оплату праці" та ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому проводиться в день звільнення. Незважаючи на це та неодноразові вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виплату заробітної плати, з ним до даного часу розрахунку не проведено, чим грубо порушено його права, встановлені законом.

Як свідчать роз*яснення, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року, №13, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим не майновим правам фізичної особи, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вище наведене дає суду законні підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача заробітної плати, однак, часткового, оскільки, ОСОБА_2 на підтвердження своїх обґрунтувань не надано належних та достовірних письмових доказів, що б підтверджували розмір завданого матеріального збитку у вигляді заробітної плати, який позивач просить стягнути із відповідача як винної особи.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода при цьому полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв*язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як свідчать роз*яснення, що містить Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»N 4 від 31.03.1995 року відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Роз*яснено, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сум чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

ОСОБА_2 просить стягнути із ОСОБА_3 моральні збитки, завдані йому внаслідок невиплати заробітної плати, однак, свої вимоги позивач належним чином не обґрунтовує, в судовому засіданні беззаперечно не підтверджені. Надані ОСОБА_2 листки непрацездатності та довідка, видана Чернівецькою ЦРЛ, що містяться в матеріалах цивільної справи /а.с.5, 6, 8/, відповідно до яких останній перебував на амбулаторному лікуванні з діагнозом обмежений нейродерміт, суд відповідно до ст.58 ЦПК України не визнає належним доказом, оскільки, не містять належної інформації щодо предмета доказування, так як, недоведеним залишається причинний зв*язок між захворюванням ОСОБА_2, як результатом моральних страждань, та невиплатою ОСОБА_3 заробітної плати, як підставою морального збитку.

Відповідно до ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Враховуючи неналежність та недостатність обґрунтовування позивачем своїх вимог щодо стягнення з відповідача моральних збитків, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов*язаних із розглядом справи, зокрема, витрат на правову допомогу.

Частиною 1 статті 88 ЦПК України встановлено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем понесено витрати на правову допомогу в розмірі 2000 гривень, що підтверджується угодою №10 від 07.02.2012 року, укладеною між ОСОБА_2 та адвокатом виданою адвокатом адвокатського об*єднання «Вінницька обласна колегія адвокатів»Середюк О.В. про представлення його інтересів по цивільній справі у Чернівецькому районному суді.

Вище викладене дає суду законні підстави для задоволення позовних вимог і в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 понесених ним при зверненні до суду судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21.01.1993 року, №7-93 від сплати державного мита при зверненні до суду звільняються позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; члени колективних сільськогосподарських підприємств, працівники фермерських господарств - за позовами до колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств про оплату праці та за іншими вимогами, пов'язаними з трудовою діяльністю.

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою про відшкодування матеріального збитку у виді заробітної плати і моральної шкоди, завданої неправомірними діями 11.10.2011 року, в силу положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від сплати державного мита при зверненні до суду звільнений.

Частиною 3 статті88 ЦПК України встановлено, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі Закону України «Про оплату праці», ст.1166 ЦК України, керуючись ст., ст.10, 11, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути із ОСОБА_3, мешканки АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 1715 /однієї тисячі сімсот п*ятнадцяти/ гривень.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення із ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 10000 гривень, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду: 2000 /дві тисячі/ гривень витрат на правову допомогу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення установлених строків, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Суддя: Цимбалюк Л.П.